Проект програми індивідуального психічного самовдосконалення

Отже, мислення – це соціально зумовлений, пов’язаний з мовленням психічний процес самостійного відображення істотно нового, тобто процес узагальненого та опосередкованого відображення дійсності в ході її аналізу і синтезу, що виникає на основі практичної діяльності з чуттєвого пізнання і здатний виходити далеко за його межі. За допомогою мислення людина пізнає загальні властивості і відношення, виділяє серед цих властивостей суттєві, що визначають характер об'єктів. Це дозволяє людині передбачити результати подій навколишнього середовища і своїх власних дій. Уся ця робота виконується за допомогою операцій мислення: порівняння, аналізу і синтезу, абстракції, узагальнення і конкретизації. Розрізняють три види мислення: наглядно-дійове, наглядно-образне і теоретичне. В складних розумових діях дорослої людини присутні елементи всіх трьох видів мислення, але деякий один з них, зазвичай, виражений найбільше. Індивід повинен враховувати цю умову і корегувати свої дії в залежності від того, який вид мислення йому більш притаманний.

Уява належить до вищих пізнавальних процесів. Вона є необхідною стороною будь-якої людської діяльності. Уява породжується потребами, що виникають у житті людини, і насамперед потребою змінити ті чи інші предмети навколишнього світу. Людина не може розпочинати роботу, не уявивши собі готовий результат своєї праці. Уява виникла і розвинулась в процесі праці людини. За образним визначенням А. Ейнштейна, “уява важливіша за знання, тому що знання обмежені. Уява ж охоплює все на світі, стимулює прогрес і є джерелом його еволюції”. Людина має безліч уявлень, які щоденно виникають у голові. Деякі з них не лишають сліду, а найцікавіші, найзначніші уявлення залишаються в пам’яті людини й складають уяву. Отже, уява – це психічний процес створення людиною нових образів на основі її попереднього досвіду. Уява, як і мислення, виникає в проблемній ситуації, тобто тоді, коли потрібно віднайти нове рішення. У кожного є уява, фантазія, але проявляються вони по-різному, залежно від її індивідуальних особливостей. Люди можуть розрізнятись ще й тим, якою мірою їхня уява контролюється свідомістю. Залежно від цього уява може бути корисною або шкідливою (в останньому разі вона відволікає людину від реального світу).

Увага – зосередженість діяльності суб’єкта в певний момент часу на якомусь реальному чи ідеальному об’єкті – предметі, події, образі, міркуванні тощо (В. І. Страхов). Увага є не психічним процесом, а формою організації пізнавальних процесів та умовою її успішного протікання, бо мислить не саме по собі мислення і не саме по собі сприймання, а сприймаюча та мисляча особистість. Функції уваги полягають у тому, що людина серед безлічі подразників, що діють на неї, обирає потрібні, важливі, а інші гальмує, виробляє таки чином програми дій та зберігає зосередженість, контроль над протіканням їх. Якщо у людини сформувалась звичка бути завжди уважною, тоді увага стає закріпленою, постійною властивістю, яка називається уважністю. Уважність формується в діяльності. Уважна людина вирізняється спостережливістю, вона повніше і точніше сприймає навколишній світ, навчається і працює значно успішніше, ніж неуважна людина. Увагу як дію контролю можна формувати. Увага відіграє важливу роль у житті людини. Завдяки увазі здійснюється регуляція діяльності та поведінки людини. Без уваги неможлива цілеспрямована практична діяльність, неможлива ні фізична, ні розумова діяльність, бо людина повинна з увагою ставитися до об’єкта діяльності, до плану своєї діяльності, уважно стежити за перебігом цієї діяльності та її наслідками.

Кожна особистість має свій рівень пізнавальних процесів. Більш того, протягом життя вона здатна удосконалити цей рівень, враховуючи особливості власної нервової системи. Аналізуючи результати своєї діяльності, власну поведінку, рівень фізичного і психічного здоров'я, особа пізнає свої якості.

У процесі психічного розвитку дитини дифузні прояви її активності перетворюються, за даними Г. С. Костюка, в дії, регульовані образами об'єктів, що їх викликають. Ці дії ведуть до збагачення чуттєвого пізнання світу. Сприйняття об'єктів спочатку включається в акти спілкування дитини з дорослими, які її доглядають, її хапальних та інших дій, а далі воно перетворюється на особливу перцептивну дію, спрямовану на споглядання об'єктів, спостереження за ними, обстеження їх, виділення характерних ознак і утворення цілісних образів об'єктів. Водночас формуються і так звані мнемічні, репродуктивні дії, що характеризують розвиток пам'яті. Розвивається мислення, переходячи від наочно-дійової до наочно-образної та поняттєвої форми. Складаються емоції та почуття. Взаємозв'язок психіки і діяльності стає джерелом прогресивних змін. Кожному віковому етапу психічного розвитку властива своя провідна діяльність, у якій, передусім задовольняються актуальні потреби індивіда, формуються мотиваційні, пізнавальні, цілеутворювальні, операційні, емоційні та інші процеси. Це такі види, як пізнавальна діяльність, спілкування, гра, виконання доручень дорослих, навчання, праця, творчість.

Упродовж психічного розвитку і становлення різних видів діяльності складаються психічні властивості індивіда, що являють собою потенційну форму існування процесів і дій, які зберігаються й тоді, коли актуально не функціонують. Це розумові, емоційні, вольові, моральні й трудові якості індивіда, характерні риси його свідомості і самосвідомості.

Створюється система психічних властивостей підростаючого людського індивіда – особистість. Особистість здатна усвідомлювати навколишнє буття, виділяти себе із середовища, виходити за межі минулого і теперішнього, прогнозувати своє майбутнє, передбачати не тільки близькі, а й більш віддалені результати своїх дій, усвідомлювати норми суспільної поведінки і