Проект програми індивідуального психічного самовдосконалення

 

 

Психічне самоудосконалення починається у віці підлітковому, коли настає пора формування «ідеального Я» – усвідомленого особистого ідеалу, зіставлення з яким часто викликає незадоволеність собою і прагнення себе змінити. Відбувається вироблення такого ідеалу, співвідношення з ним своєї мети, вчинків – «рух свідомості по вертикалі» в просторі власних мотивів особи; цей процес супроводжується особливими переживаннями щодо себе і своїх вчинків: розкаяннями совісті, незадоволеністю собою, оцінками і переоцінками себе.

Самосвідомості, особливо етичній, належить ще довгий шлях розвитку. Цей розвиток йде в умовах конфліктів, породжуваних і зовнішніми умовами, і власними мотивами особи. Конфлікти часто викликаються суперечностями між засвоєними з дитинства правилами, з одного боку, і нормами поведінки і цінностями групи референтної, з другого боку; ці зовнішні, соціальні мотиви починають домінувати у віці підлітковому і, як правило, залишаються ведучими в подальше десятиріччя життя, а то і довше. В цих умовах є небезпека не тільки зупинки духовного зростання, але і всіляких спотворень в розвитку особи в цілому. Боротьба між «соціальним і «духовним» рівнями» особи, як правило, викликає суперечність між особистістю і соціальними «нормами». Конструктивна переробка цих суперечностей можлива лише за участю самосвідомості і складає один з найважливіших моментів особової творчості. Тому першим кроком на шляху індивідуального психічного самоудосконалення можна вважати усвідомлення особистого «Я», свого особистого місця у соціумі та обрання професійного шляху. Корисно засвоїти деякі принципи ставлення до життя, які сприятливо впливають на мотиваційну саморегуляцію. До них належать: 1) уміння відрізнити головне від другорядного, 2) збереження внутрішнього спокою в різних ситуаціях, 3) емоційна зрілість і стійкість, 4) знання засобів впливу на події, 5) уміння підходити до проблеми з різних точок зору, 6) готовність до будь-яких неочікуваних подій, 7) сприйняття дійсності такою, якою вона є, а не такою, яку хотілося б бачити, 8) намагання шукати нові, змістовніші мотиви життєдіяльності, 9) розвиток спостережливості, 10) уміння бачити перспективу життєвих подій, 11) намагання зрозуміти інших, 12) уміння вибирати позитивний досвід з подій, які сталися.

Наведені принципи ставлення до життя можуть допомогти людині в складних життєвих ситуаціях. При достатньому розвитку свідомості людина з об'єкту зовнішніх впливів перетворюється в суб'єкт керування своєю поведінкою. Позитивний психічний самовплив є системою дій, які зумовлені соціальними та індивідуальними орієнтирами, інтересами, метою, умовами життя особи. Основними методами є самопізнання, самооцінка, самопереконання, самопорівняння, самозобов'язання, самоуправління, самопримушування, самонавіювання, самозвіт, самоконтроль, самопокарання та ін.

Самопізнання – це вивчення психічних властивостей, процесів і станів своєї особистості, в тому числі її спрямованості (мета, мотиви, інтереси, ідеали, переконання), характеру, темпераменту, здібностей, пізнавальних процесів (відчуття, сприйняття, увага, пам'ять, уявлення, мислення), вольових емоційних процесів, а також психофізіологічного стану організму і особистих якостей.

Аналізуючи результати своєї діяльності, власну поведінку, рівень фізичного і психічного здоров'я, особа пізнає свої якості. Самооцінка визначається світоглядом, ідеалами, рівнем інтелектуального розвитку особи. Цей метод самовпливу передбачає наявність ідеальної моделі особи і порівняння себе з цією моделлю.

Самопорівняння – це різновидність самооцінки, що полягає в порівнянні себе з іншими людьми з метою перейняти у них все добре, і все те, чого не вистачає.

Самозобов'язання – це внутрішні вимоги до себе і своєї поведінки. Самозобов'язання визначається умовами життя і обов'язками людини. Воно виникає як наслідок невідповідності між ідеалом, ідеальною нормою і своєю конкретною поведінкою.

Самопереконання – це роздумування, співставлення різних мотивів, дискусія з собою, які потребують всебічного обліку всіх обставин і не допускають впливу негативних почуттів.

Самонавіювання – це психічний вплив людини на саму себе за допомогою слова, що змінює її психофізичний стан. Воно передбачає навіювання самому собі яких-небудь уявлень, думок, бажань, образів, відчуттів та ін. Успіх самонавіювання досягається за умови, що особа здатна концентрувати свою свідомість на предметі навіювання. Для цього необхідні спеціальні умови, зокрема саморозслаблення.

Самовправи – це формування стійких звичок поведінки. Шляхом регулярних вправ можна виробити позитивні і побороти негативні звички. Самопримушування – це вольове уміння, яке спрямоване на подолання труднощів і перешкод.

Самонаказ – це вплив на свій емоційний стан шляхом дії мови. Самонаказ сприяє реалізації програми самовиховання в утруднених умовах і допомагає виробити відповідні установки, наприклад, на усунення небажаних або шкідливих звичок.

Самозвіт – це звіт людини перед собою про процес і результати власної діяльності і вчинків. Самозвіт тісно пов'язаний з самоаналізом. Він підрозділяється на поточний і підсумковий. Самозвіт може проявлятись у формі усної мови, спеціальних щоденників тощо.

Самозаохочення і самопокарання – емоційне підкріплення здійснених вчинків. Самозаохочення – це усвідомлення своїх успіхів, а самопокарання – усвідомлення і переживання своєї провини, незадоволення собою. Самозаохочення викликає позитивні емоції, що закріплюють успіхи особи, досягнуті в процесі самовиховання.