Професійна орієнтація – підготовка молоді до вільного і самостійного вибору професії

Даних, подібних тим, які наведено вище, є багато, і всі вони вказують на досить ранній період виникнення елементів того, що зараз прийнято називати професійною діагностикою і професійним відбором. Якщо виходити з поширеної точки зору про включення професійної діагностики і професійного відбору в систему професійної орієнтації, то можна сказати, що професійна орієнтація виникла давно.

Проте, якщо тепер подивитися на професійну орієнтацію як на суспільний процес, що включає не тільки відмічені вище професійну діагностику і професійний відбір (підбір), але також професійну освіту, професійну консультацію, соціально-професійну адаптацію і професійне виховання, то стане ясно, що професійна орієнтація як науково осмислена діяльність людини могла з'явитися лише пізніше, з того періоду, коли почала набирати силу тенденція диференціації і інтеграції окремих наук і наукових напрямів (Лозніца В. Я.). Отже, наведені вище історичні дані слід розглядати як вказівку не на історію, а на передісторію виникнення професійної орієнтації [7; 324].

Історія почалася набагато пізніше, в період корінної ломки суспільного ладу під натиском розвитку великої машинної індустрії, тобто в період розвиненого капіталізму з його неминучими супутниками – підвищенням інтенсивності виробничих процесів, зростанням ролі спеціалізації і професіоналізації праці, а також з вимушеною необхідністю здійснення професійної підготовки величезних мас робітників. Боровський О. Б. і Потапенко Т. М. вважають, що саме в цей період визначилася практична потреба в залучені робочої сили, її навчанні і розподілі на різні трудові операції відповідно до індивідуальних відмінностей і здібностей людей [2; 126].

Засновником наукового вивчення індивідуальних відмінностей вважається англійський учений Френсис Гальтон [1; 37].

У січні 1908 року в Бостоні почало роботу перше бюро професійної орієнтації молоді для надання допомоги підліткам у визначенні їх життєвого трудового шляху. Діяльність цього бюро і прийнято вважати початком профорієнтації. Потім аналогічне бюро заснували в Нью-Йорку. В його завдання входило вивчення вимог, що пред'являються людині різними професіями, детальніше пізнання здібностей школярів. Бюро вело свою роботу в контакті з вчителями, користуючись тестами і анкетами. Досвід діяльності цих бюро став широко розповсюджуватися в США, Іспанії, Фінляндії, Швейцарії, Чехословаччині та інших країнах[1; 56].

Сазонов Д. дає нам більш детальний опис особливостей роботи, які надалі також залишатимуться основою професійно-орієнтаційної роботи: «У своїй роботі бюро керувалося наступними положеннями:

‒по значущості вибір професії можна прирівняти до подружнього вибору;

‒професію краще вибирати, ніж сподіватися на вдалий випадок;

‒ніхто не повинен вибирати професію без ретельного роздуму, без опори на професійного консультанта;

‒молодь повинна ознайомитися з великою кількістю професій, а не братися зразу ж до «зручної» або випадкової роботи;

‒вибір професії протікає тим успішніше, чим уважніше професійний консультант вивчить особливості особистості, що обирає професію. [1; 14].

Один із засновників цього бюро Ф. Парсонс виділив три основні чинники успішності вибору професії [1; 18]:

‒правильна самооцінка схильностей, здібностей, інтересів, можливостей і обмежень;

‒знання того, що потрібно для успішної діяльності по кожній з обраних професій;

‒уміння співвіднести результати самооцінки із знанням вимог професій.

В той же час в Англії був прийнятий закон, що надавав право з дозволу Міністерства освіти відкривати установи, де учні молодше 17 років могли б одержувати допомогу у виборі професії – радою або довідкою часто практичного характеру (інформація про стан ринку праці тощо.). У 1911 році тут був виданий спеціальний циркуляр, який регулював спільну роботу бірж праці і шкільних установ. У містах згідно циркуляру створювалися так звані комітети видачі поради з вибору професії і аналогічні шкільні комітети сприяння. Комітети зверталися до учнів перед закінченням школи, а також до їх батьків з особливими листами, що містять вказівку на важливість вибору професії. При цьому школа пропонувала учню не втрачати зв'язку з нею після закінчення курсу навчання. У деяких містах випускник протягом трьох років після закінчення школи знаходився на обліку, його відвідував вдома і на службі один з шкільних радників.

Більший акцент робився на професійний відбір. Питанням професійного відбору багато уваги надавав директор психологічної лабораторії Гарвардського університету професор Р. Мюнстерберг. Його можна назвати родоначальником психотехніки. На замовлення телефонної кампанії він вивчив придатність кандидатів на професію телефоністки [1; 47].

Перша світова війна (1914-1918 pp.) викликала подальше розширення потреби у визначенні професійної придатності: вона вимагала прискореної підготовки осіб, що володіють потрібними для військової справи інтелектуальними і фізичними якостями.

Війна істотно загострила інтерес до питань співвідношення здібностей людини з вимогами професій. Тим самим був підготовлений ґрунт для розгортання науково-дослідних робіт по тестових методах оцінки особи.

З досліджень Смірнова A. A. видно, що в Росії професійно-орієнтаційна діяльність почала розгортатися в перші роки XX століття[10; 134].

Перше бюро з професійної консультації виникло в 1927 році при Ленінградській біржі праці. У країні був розквіт професійної орієнтації, якою займалися не тільки професійні консультанти, але і педагоги в школах.

Прослідивши історичний шлях вибору професій і відбору молоді, що має здібності до тієї або іншої спеціальності, чітко видно, що