+3 8(066) 185-39-18
fособливості умовисновків. Характеристики продуктивності мислення. Пізнавальні стилі: когніттивіні, інтелектуальні, епістемологічні. Психологічні особливості розуміння (“зрозумілості”) інформації.
Рівні навчання та типи учнів за стилями научіння.
Поняття індивідуального підходу у навчанні.
Результативні критерії: ключові компетенції – цінннісно-смислова, загальнокультурна, навчально-пізнавальна, інформаційна, комунікативна, соціально-трудова, особистісного самовдосконалення.
Китерії оцінювання рівня навчальної діяльності учнів за результатами уроку (курсу) як психолого-педагогічної технології: рівень знань, рівень смостійності виконання завдання, рівень творчості виконання завдання, систематичність виконання завдань, перспективність набуттих знань та умінь.
Психологічний анліз уроку. Мета психологічного аналізу уроку – прийняття вчителем рішення щодо критеріїв ефективності та засобів оптимізації навчальної діяльності. Критерії психологічного аналізу уроку: реалізація вчителем навчальних цілей уроку, реалізація вчителем принципів розвиваючого навчання та виховних цілей уроку, рівень педагогічної рефлексії вчителя, рівнь пізнавально-комунікативної активності учня.
Етапи психологічного аналізу уроку: перспективний, актуальний, ретроспективний.
Завдання перспективного психологічного аналізу уроку: 1) визначення навчальних та виховних цілей уроку, 2) компетенцій, що передбачається сфомувати в учнів, 3) методик навчання, за допомогою яких можливе формувння компетенцій, 4) складові індивідуального стилю научіння, які передбачається актуалізувати в учнів, 5) способи мотивування учнів до вияву пізнавальної активності, 6) добір пактичних завдань, за допомогою яких можливе застосувння теоретичних знань на практиці, 7) визначення локусу контролю та критеріїв оцінювання знань та умінь учнів.
Завдання актуального психологічного аналізу уроку: 1) рівень научуваності учнів, 2) оптимальність мотивування учнів, 3) співвідношення темпу та якості виконання завдань учнями, 4) рівень складності виконуваних учнями завдань, 5) необхідність роз’яснень, 6) локус запитань учнів: репродуктивний (потреба у повторенні інформації), продуктивний (потреба в уточненні способів виконання завдання), творчий (портеба у формуванні компетентності), 7) тип роботи учнів у групі: індивідуалістичний, прагматичний, колективний.
Завдання ретроспективного психологічного аналізу уроку: 1) рівень сформованості компетенції в учнів (рівень впізнавання інформації, рівень вільного відтворення інформації, рівень уміння застосовувати знання на практиці за наявності скерування, рівень уміння застосовувати знання на практиці за аналогією, рівень здатності пояснити логіку нового знання, рівень здатності структурувати нову інформацію по-своєму та пояснити її зв’язок з рніше засвоєною інформацією), 2) рівень та адекватність застосовних мотиваційних стратегій, 3) конструктивність взаємодії учнів у групі з точки зору ефективності навчання та соціальної зрілості, 4) ефективність педагогічного спілкування вчителя з учнями, 5) інформативність критеріїв оцінювання, 6) напрямки оптимізації навчальної діяльності (методологічні, методичні, оцінкові), 7) напрямки самовдосконалення вчителя (особистісний та професійний саморозвиток).
Тема 3. Психологія виховання
1.Проблеми, принципи, цілі виховання
2.Моделі, стилі виховання
3.Методи й ефекти виховання
4.Девіантна та адиктивна поведінка учнів
5.Особливості педагогічного спілкування
Виховання як психолого-педагогічний супровід соціалізації особистості. Методологічні (моделі, стилі, ефекти) й методичні (методи, прийоми, засоби) принципи виховання.
Проблеми виховання: формування спрямованость особистості та особистісних нвоутворень, проблема механізмів засвоєння моральних норм, вплив структури дитячих та юнацьких груп на формування особистості учня. Цілі виховання: критерії вихованості та виховуваності учня на навчальної групи. Рівні морального виховання. Особливості виховання характеру й довільності. Моделі виховання: ідеалістична, реалістична, прагматична, антропоцентрична, соцієтарна, гуманістична, технократична. Класифікації типів виховання: історичні типи вихованя (природнє та цивілізаційне), соціокультурні ттипи виховання – спартанське й афінське, лицарське, схимницьке, джентельменське, колективістичне й індивідуальстичне, чоловіче й жіноче. Стилі виховання (демократичне, авторитарне, ліберальне). Методи виховання: методи виховання свідомого ставлення до діяльності, методи виховання послідовності та бажаності поведінки в процесі діяльності, методи виховання ставлення до результату діяльності. Методи самовиховання: самопізнання, самостиимульвання, самовладання. Прийоми самовиховання самозобов’язання, самопереконання, самонавіювання, самотренування, самопримус. Засоби самовиховання: рефлексування, самоспостереження, самоорганізування, самопроектування. Ефекти виховання та самовиховання внаслідок соціальзації та персоналізації особистості.
Девіантна та адиктивна поведінка учнів. Поняття девіантної та делінквентної поведінки. Природні та соціокультурні дизпозиції девіантої поведінки. Причини девіантної поведінки: конформність, нездантість прогнозувати наслідки вчинків, нестійкість духовних потреб. Характеристики агресивної та егресивної поведінки. Поняття адиктивної поведінки. Соціальні, психологічні та біологічні фактори трансформації адиктивної поведінки у залежну поведінку. Соціальні – мода, ступінь відповідальності, вплив групи підлітків; психологічні – тип акцентуації характеру, привабливість нових відчуттів та перреживань, домінування гедоністичної установки, низький рівень соціальних інересів, прагнення самоствердитись, слабкість “Я”; біологічні – ступінь толерантності до дії алкоголю чи психофармакологічних речовин, обтяжена спадковість, зронічні хворроби, органічні ураження кори головного мозку. Функції залежної поведінки: пізнавальна, гедоністична, психотерапевтична, компенсаторна, стимуляційна, адаптаційна, анестетична.
Напрямки профілактики залежної поведінки у підлідків: формування установки ментального здоров’я, формування стратегічної мотиваації, заохочення просоціальної активності, інформування щодо причин та наслідків адикцій.
Специфіка педагогічного спілкування. Функції спілкування. Види спілкування та стилі педагогічного спілкування. Поняття суб’єкта утрудненого спілкування та бар’єри педагогічного спілкування. Механізми соціальної перцепції. Поняття педагогічного спілкування. Методи активної інтеракції.
Тема 4. Розвиток та саморозвиток особистості
1.Зрілість як критерій розвитку та саморозвитку особистості
2.Психологічні теорії розвитку особистості в контексті психології виховання (Е.Еріксон, К. Юнг, Д. Левінсон)
3.Саморозвиток особистості
4.Критерії саморозвитку суб’єктів навчання – вчителя та учня
5.Методики самоорганізування (самопроектування) особистості
Зрілість як критерій розвитку та саморозвитку особистості. Основні напрямки розвитку та саморозвитку: фізичний, психологічний (вольовий, естетичний, інтелектуальний), соціальний, професійний. Види зрілості – фізіологічна, психологічна, соціальна, професійна, особистісна, духовна.
Психологічні теорії розвитку особистості: теорія ідентичності Е. Еріксона (характеристика розвитку особистості за критерієм продуктивності життєвої стратегії в основні вікові періоди), теорія індивідуації К. Юнга (характеристика розвитку особистості за критерієм досягнення зрілості особистості внаслідок психологічної трансформації), теорія життєвий цілей Д. Левінсона (характеристика розвитку особистості за критерієм особливостей реалізації основних життжвих цілей чоловіками та жінками).
Поняття саморозвитку особистості. Рівні саморозвитку: когерентність (рівень дій), компетентність (рівень думок), самоефективність (рівень почуттів). Поняття самодетермінації.
Становлення зрілої людини у контексті західної та східної культур (кризи розвитку особистості,