Проведення амністії у 1953-1955 роках в УРСР: перебіг, масштаби, наслідки

Станом на 21 липня 1953 року на територію УРСР прибуло і було прописано 165 566 осіб, звільнених з місць ув’язнення. Найбільша кількість амністованих прибула на Донбас та прилеглі до нього промислові області. Так, у Сталінській області було прописано 20 753 амністованих, у Харківській – 10 869, Ворошиловградській – 9 845, Дніпропетровській – 11 120 та Запорізькій – 6 134 осіб. Значний притік амністованих спостерігався і в інших областях республіки: Київській – 12 291, Одеській – 9 106, Полтавській – 7 502, Вінницькій – 7 055, Чернігівській – 6 143, Сумській – 5 949, Кам’янець-Подільській – 5 785 , у м. Києві – 3 953 . Наприкінці 1953 року в Україні перебувало 169, 3 тис. осіб, звільнених за амністією, а на першу декаду серпня 1953 року кількість амністованих у республіці збільшилась до 172, 4 тис. осіб .

Реалізуючи на практиці Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про амністію», Рада міністрів СРСР, уряди союзних республік ухвалили низку постанов, які визначали порядок працевлаштування амністованих громадян. Виконання цих постанов покладалася на Головні управління організованого набору робітників при Радах міністрів союзних республік та їх відділи при обласних радах депутатів трудящих.

Як свідчать документи, соціальна адаптація колишніх в’язнів проходила з великими труднощами. Так, у деяких відділках міліції міста Києва траплялися випадки необґрунтованих відмов у прописці . Керівники підприємств та установ, незважаючи на дефіцит робочої сили, під будь- яким приводом відмовляли у працевлаштуванні амністованим. Упродовж квітня-червня 1953 року із загальної кількості амністованих, які мали прописку, знайшли роботу 108 224 особи (74, 8%), у тому числі: по Києву – 1731 (43, 8%) ; у обласних центрах – 18 839 (66, 8%) ; у інших містах – 26 747 (69, 6%), у решті місцевостей – 60 903 (82, 3%)  . Так, в Запорізькій області, незважаючи на рішення облвиконкому, згідно з яким всі керівники обласних відділів були зобов’язані провести відповідну роботу з працевлаштування звільнених за амністією, на 25 травня 1953 року з 4247 осіб, які прибули в регіон, було працевлаштовано 2724 чол. (64%), 1523 чол. (36%) продовжували шукати роботу. Як з’ясувалося пізніше, вказівки щодо працевлаштування амністованих до конкретних виконавців в області доведені не були . Виправити ситуацію у своєрідний спосіб намагався виконуючий обов’язки прокурора міста Мелітополя Рубльов, який пропонував голові Мелітопольського райвиконкому «заслухати керівників заводів та підприємств з приводу відмови в роботі колишнім в’язням»   .

На початковому етапі проведення заходів, пов’язаних з адаптацією амністованих, окрім виконкомів обласних рад, не зуміли визначити увесь обсяг передбаченої роботи і органи МВС. Відповідні підрозділи ЦК КПУ інформували вище політичне керівництво республіки, що в умовах проведення амністії складна ситуація в областях спостерігалася з обліком підлітків, які повернулися з місць ув’ язнення. Наприклад, у Вороши- ловградській області за спостереженнями контролюючих інстанцій «гірше за все йдуть справи з обліком підлітків, звільнених по амністії. Міліція зовсім не займається обліком цієї категорії людей, не цікавляться також і органи освіти. В зв’язку з цим невідомо скільки прибуло в область підлітків».

Після запровадження амністії значно збільшилась кількість клопотань від колишніх в’язнів про відміну вироків судових органів у частині конфіскації їх майна або звільнення від сплати коштів на покриття збитків, заподіяних ними державним і громадським підприємствам та організаціям (до застосування загальної амністії подібні клопотання надходили в Президію Верховної Ради УРСР поодиноко, після обнародування відповідного указу їх число зросло до 300-350 на місяць). Більшість клопотань після розгляду відхилялись, оскільки вироки судових органів у частині конфіскації майна засуджених вже були приведені до виконання. Лише в окремих випадках, коли родина засудженого за малозначні злочини потрапляла в скрутне становище у зв’язку з конфіскацією помешкання та коли такий вирок ще не було виконано, конфіскація майна скасовувалась. Клопотання засуджених про звільнення їх від покриття заподіяних збитків державним і громадським підприємствам або організаціям, як правило, відхилялись .

Труднощі з працевлаштуванням, фінансова скрута, неувага з боку громадськості спонукала деяких амністованих займатися злочинною діяльністю. Статистика свідчить, що з 1 квітня до 20 червня 1953 року в межах республіки було зареєстровано 6696 злочинів, з них 1196 злочинів (17, 9%) скоєно особами, звільненими за амністією. Притягнуто до відповідальності 1383 особи. Найбільше кримінальних проявів з боку амністованих було зафіксовано у Сталінській, Ворошиловградській, Запорізькій, Одеській областях, у місті Києві .

Вкрай незадовільне виконання постанови союзного уряду щодо працевлаштування осіб, звільнених за амністією, спонукало Раду міністрів УРСР 6 червня 1953 року ухвалити постанову «Про усунення недоліків у працевлаштуванні звільнених за амністією громадян». Уряд звертав увагу на прикру статистику, що спостерігалася у Миколаївській та Волинській областях, де було працевлаштовано лише 55% звільнених за амністією, Ворошиловградській – 58%, Сумській – 62%, Чернігівській – 65%, у м. Дніпропетровську – 58%, м. Одесі – 66%.