Психологія і особливості малих груп, механізми формування малих груп

Неформальна група може створюватися усередині формальної, коли, наприклад, у шкільному класі виникають угруповання, які складаються з близьких друзів, об'єднаних якимось загальним інтересом, таким чином, усередині формальної групи переплітаються дві структури відносин. Але неформальна група може виникати і сама по собі, не усередині формальної групи, а поза нею: люди, які випадково об'єдналися для ігор у волейбол де-небудь на пляжі або більш тісна компанія друзів, які належать до зовсім різних формальних груп, є прикладами таких неформальних груп.

Іноді в рамках такої групи (скажемо, у групі туристів, які відправилися в похід на один день), незважаючи на її неформальний характер, виникає спільна діяльність, і тоді група надобуває деяких рис формальної групи: у ній виділяються визначені, хоча і короткочасні, позиції і ролі. Практично було встановлено, що в реальній дійсності дуже важко виділити строго формальні і строго неформальні групи, особливо в тих випадках, коли неформальні групи виникали в рамках формальних.

Тому в соціальній психології народилися пропозиції, що знімають цю дихотомію.

З одного боку, були введені поняття формальна і неформальна структури групи (структура формальних і неформальних відносин), і розрізнятися почали не групи, а тип і характер відносин усередині них. У пропозиціях Мейо містився саме такий зміст, а перенесення визначень «формальна» і «неформальна» на характеристику груп було зроблено досить довільно.

З іншого боку, було введено більш радикальне розходження понять «група» і «організація», що характерно для розвитку соціальної психології останніх двадцяти років. Незважаючи на достаток досліджень соціальної психології організацій, досить чіткого поділу понять «організація» і «формальна група» дотепер не існує. У ряді випадків мова йде саме про те, що усяка формальна група на відміну від неформальної має риси організації.

Незважаючи на деяку нечіткість термінології, виявлення самої наявності двох структур у малих групах мало дуже велике значення. Воно було вже підкреслено в дослідженнях Мейо, і з них згодом були зроблені висновки, що мали визначений соціальний зміст, а саме: можливість використовувати неформальну структуру відносин в інтересах організації. В даний час є велика кількість експериментальних досліджень, присвячених виявленню впливу визначеного співвідношення формальної і неформальної структур групи на її згуртованість, продуктивність і т. д. Особливе значення проблема має при дослідженні питання про управління і керівництво групою.

Таким чином, і друга з традиційно сформованих класифікацій малих груп не може вважатися строгою, хоча побудована на її основі класифікація структур є корисної для розвитку уявлень про природу груп.

Третя класифікація розводить так називані групи членства і референтні групи. Вона була введена Г. Хайменом, якому належить відкриття самого феномена «референтної групи». В експериментах Хаймена було показано, що частина членів визначених малих груп (у даному випадку це були студентські групи) розділяє норми поведінки, прийняті аж ніяк не в цій групі, а в якійсь інший, на яку вони орієнтуються. Такі групи, у яких індивіди не включені реально, але норми яких вони приймають, Хаймен назвав референтними групами. Ще більш чітка відмінність цих груп від реальних груп членства було відзначено в роботах М. Шерріфа, де поняття референтної групи було пов'язане з «системою відліку», яку індивід використовує для порівняння свого статусу зі статусом інших осіб. Надалі Г. Келлі, розробляючи поняття референтних груп, виділив дві їх функції: порівняльну і нормативну, показавши, що референтна група потрібна індивіду як еталон для порівняння свого поведінки з нею або для його нормативної оцінки.

В даний час у літературі зустрічається двояке вживання терміна «референтна група»: іноді як група, яка протистоїть групі членства, іноді як група, яка виникає усередині групи членства. У цьому другому випадку референтна група визначається як «значиме коло спілкування», тобто як коло осіб, обраних зі складу реальної групи як особливо значимих для індивіда. При цьому може виникнути ситуація, коли норми, прийняті групою, стають особисто прийнятні для індивіда лише тоді, коли вони прийняті «значимим колом спілкування», тобто з'являється ще ніби проміжний орієнтир, на який має намір опиратися індивід.

Таке тлумачення має певне значення, але, очевидно, у даному випадку варто говорити не про «референтні групи», а про «референтності» як особливу властивість відносин у групі, коли хтось з її членів вибирає як точку відліку для своєї поведінки і діяльності визначене коло осіб.

Розподіл на групи членства і референтні груп відкриває цікаву перспективу для прикладних досліджень, зокрема в області вивчення протиправної поведінки підлітків: з'ясувати питання, чому людина, включена у такі групи членства, як шкільний клас, спортивна команда, починає раптом орієнтуватися не на ті норми, що прийняті в них, а на норми зовсім інших груп, у які вона спочатку не включена (якихось сумнівних елементів «з вулиці»).

Механізм впливу референтної групи дозволяє дати первинну інтерпретацію цього факту: група членства втратила свою привабливість для індивіда, він співставляє свою поведінку з іншою групою. Звичайно, це ще не відповідь на запитання: чому саме ця група набула для нього настільки важливого значення, а та група його втратила? Очевидно, уся проблематика референтних груп чекає ще свого подальшому розвитку, тому що поки усе залишається на рівні констатації того, яка група є для індивіда референтної, але не пояснення, чому саме вона.

 

 

Андреева Г. М. Социальная психология. Учебник для вузов. – М. : Аспект Пресс, 1996.

Кричевский Р. Л., Дубовская Е. М. Психология малой группы. – М. : МГУ, 1991.

Щедрина Е. В. Психологическая теория коллектива. – М., 1979.