Психологія управління як галузь психологічної науки. Психологія управлінської діяльності: лідерство і керівництво в організації

Виокремлюють такі види страху: страх бідності, критики, хвороби, любовного розчарування, старості і смерті.

Оскільки страх є станом людської свідомості, його можна контролювати і спрямовувати. Виховання стійкості до страху пов'язаний з виробленням умінь володіти собою за його відчуття.

Якими емоції не були, вони завжди невіддільні від особистості, оскільки пов’язані з її потребами, відтворюють стан, процес і результат їх задоволення.

Вдосконалення вищих емоцій і почуттів передбачає особистісний розвиток людини

Воля – здатність людини, що виявляється у самодетермінації, саморегуляції діяльності та різних психічних процесів.

Воля виявляється в таких властивостях особистості, як сила волі, енергійність, витримка. Це первинні вольові якості, що визначають поведінку людини. Вольову особистість вирізняють рішучість, сміливість, упевненість у собі, віра у справу.

Віра – особливий стан психіки людини, що полягає в повному і беззастережному прийнятті будь-яких повідомлень, текстів, явищ, подій чи власних уявлень і висновків, які надалі можуть виступати основою людського «Я», визначати вчинки судження, норми поведінки і відносини. Віра виражає внутрішні переконання людини в істинності ідей, правильності плану тому і є одним з енергетичних джерел волі.

Основними психологічними функціями волі є:

1) вибір мотивів і цілей;

2) регуляція спонукування до дій за недостатньої чи надлишкової їх мотивації;

3) організація психічних процесів у систему, адекватно виконуваній людиною діяльності;

4) мобілізація психічних і фізичних можливостей у ситуації подолання перешкод при досягненні поставлених цілей.

Мотив – стійка особистісна властивість, яка охоплює потреби, є спонукальною причиною дій і вчинків.

До структури мотиву, на думку психологів належать такі психологічні компоненти:

• блок, що визначається потребами;
• блок «внутрішнього фільтру» (моральний контроль, оцінювання зовнішньої ситуації, своїх можливостей, інтереси, нахили, рівень домагань) ;
• цільовий блок (образ предмета, що може задовольнити потребу; ціль; процес задоволення потреб).

За своїм мотиваційним значенням особливо важливою є потреба

Потреба – стан індивіда, пов'язаний з відчуттям необхідності в чомусь важливому для існуванні розвитку людини.

Серед основних потреб особистості виокремлюють:

• біологічні (потреби в їжі, повітрі тощо) ;
• матеріальні (потреба в одязі, житлі тощо) ;
• соціальні (потреба в предметно-суспільній діяльності, в усвідомлення свого місця в суспільстві) ;
• духовні (потреба в інформації – пізнавальній, моральній та ін.)

Всебічне пізнання причин поведінки людини пов’язане з аналізом її потреб, мотивів, які спричинилися до її конкретних вчинків, поведінки загалом. У таких випадках ідеться про мотивацію.

Мотивація – сукупність причин психологічного характеру (система, мотив), які зумовлюють поведінку і вчинки людини, їх початок, спрямованість та активність.

Соціальні установки

Соціальна установка – суб’єктивна орієнтація індивідів як представників групи на певні цінності.

У психології управління установку використовують під час вивчення:

1) ставлення особистості як члена групи (організації, установи тощо) ;

2) стійкості й погодженості соціальної поведінки індивіда під час прийняття управлінського рішення, прогнозування можливих форм поведінки персоналу за певних обставин тощо.

В управлінській діяльності важливі такі функції управління:

• визначення стійкості, послідовності, цілеспрямованості діяльності;
• забезпечення стабільної діяльності в ситуації, схильній до змін;
• звільнення суб’єкта від необхідності приймати рішення і мимовільно контролювати діяльність у стандартних ситуаціях;
• визначення інертності діяльності, забезпечення важкості пристосування суб’єкта до нових ситуацій.

 

 

Перед керівниками на початку ХХІ. Постають складні завдання, які вимагають особливого типу мислення. Стратегічне планування, розроблення моделі майбутнього, оперування узагальненими поняттями передбачає розуміння, процесів управління, рух від абстрактного задуму до конкретного плану зміни системи.

З часом сформувалися різні типи керівників:

1. Керівник-диктатор. Такого керівника характеризували різко виражені вольові якості характеру, активність, наполегливість, безкомпромісне, навіть жорстке ставлення до підлеглих. Ця система сприяла досягненню високого рівня продуктивності праці і збереженню наглядово-командного управління за робітником, від якого вимагали лише виконання однієї, гранично спрощеної операції. При цьому керівника не цікавило, що така організація виробництва знижувала інтерес, зацікавленість, породжувала бездумність керівника.

2. Керівник – патерналіст. Провідним принципом такого керівника є принцип справедливості з дотриманням вимогливості, а це потребувало поваги та уваги до працівників, уміння прислухатися до їхньої думки, навіть враховувати окремі поради, заохочувати творчий елемент праці.

3. Керівник-маклер. Серед характерологічних рис такого керівника виокремилися вміння роздобувати матеріали, збувати продукцію, що змушувало його бути привабливим для інших, контактним, переконливим, здатним створити атмосферу довіри., залагодити справу.

Найважливіший компонент мотиваційної сфери особистості керівника – потреби Здебільшого управлінська діяльність керівників відбувається під впливом таких потреб:

• досягнення успіху, влади;
• відчуття соціальної значущості своєї діяльності, участі у вирішенні загальнонаціональних завдань, в доведенні цінності власної особистості;
• самоствердження через власну справу;
• розвитку.

Потреба, мотиви і цілі – це психологічна основа ціннісних орієнтацій особистості керівника. Ціннісні орієнтації виражають стан мотиваційної сфери особистості, забезпечують вибірковість сприймання життя керівником. вони є критерієм, який визначає сенс його життя. Зміни ціннісних орієнтацій кадрів управління зумовлені процесами у суспільстві.

Стиль керівництва – система принципів, норм, методів, прийомів впливу на підлеглих з метою ефективного здійснення управлінської діяльності та досягнення поставлених цілей.

Згідно з однією із класифікацій виокремлюють такі стилі керівництва:

• авторитарний, його характеризують жорсткі методи управління, визначення стратегії діяльності групи, обмеження ініціативи й можливості обговорення прийнятих рішень, одноосібне прийняття рішення та ін..
• демократичний, основні його ознаки – відмова від прямого керування.

Окремі дослідники, описуючі стилі керівництва, використовують інші назви:

• директивний: керівник є прихильником єдиноначальності, підпорядкування людей своїй волі;
• колегіальний: керівник визнає самостійність підлеглих, довіряє їм;
• ліберальний: керівник не керує колективом, не виявляє організаторських здібностей не розподіляє обов’язків тощо.

Тип керівника – особистість, яка в узагальненій формі втілює певні характерологічні властивості.

Виокремлюють чотири основні типи керівників:

1. «Майстри». Дотримуються традиційної системи цінностей, яка охоплює виробничу етику і ставлення до співробітників, що залежить від того, наскільки творчо вони виконують свої обов’язки. Такі керівники бувають поглинутими предметом своїх творчих пошуків настільки, що це заважає їм керувати складними та мінливими організаційними системами.

2. «Борці з джунглями». Пристрасно прагнуть до влади, вважають себе та інших мешканцями «людських джунглів», де кожен прагне з’їсти іншого.

3. «Люди компанії». Ідентифікують себе з організацією, до якої належать.

4. «Гравці». Розглядають ділове життя та свою роботу як своєрідну гру, люблять ризикувати, але обґрунтовано, схильні до нововведень.

Якості особистості керівника – найстійкіші характеристики, що мають вирішальний вплив на управлінську діяльність.

Найчастіше виокремлюють такі обов’язкові для управлінця якості:

1. Компетентність.

2. Висока відповідальність, особиста гідність.

3. Відчуття нового та вміння йти на розумний ризик, творчо розв’язувати проблеми, сміливість у прийнятті рішень.

4. Гнучкість, розуміння ситуації, гостре сприйняття нових потреб, відчуття часу, подій.

5. Висока працездатність, постійне прагнення бути кращим та робити все якнайдосконаліше.

6. Комунікабельність, здатність встановлювати контакти.

7. Увага до підлеглих.

Психологія впливу керівника на підлеглих як вияв його влади і авторитету в організації

Обов’язок керівника – постійно впливати на підлеглих. На практиці такий вплив може бути як позитивний, так і негативним, що має своєю передумовою різні причини:

• індивідуальна майстерність, професіоналізм, комунікативні та інші вміння керівників, його авторитет, стиль керівництва, масштаб влади;
• наявність підпорядкованих керівнику індивідів різних інтересів, світоглядів, способів мислення;

Важливими чинниками впливу керівника на підлеглих є авторитет і влада

Авторитет – вплив індивіда, заснований на займаній ним посаді; виганяння за індивідом права на прийняття відповідального рішення в умовах спільної діяльності.

Влада – здатність і можливість здійснювати певний вплив на діяльність, поведінку людей за допомогою різних засобів – волі, права, авторитету, насилля.

Джерелами влади керівника над підлеглими є (Дж. Френч, Б. Рей вен) :

- чинне законодавство;

- використання винагород;

- використання примусу;

- референта влада;

- влада, заснована на досвіді;

За іншою концепцією (К. Хейлс), джерелами влади в управлінні є:

- ресурси фізичної влади;

- ресурси економічної влади;

- ресурси влади знань;

- ресурси нормативної влади;

Управлінець і працівник є учасниками соціального і психологічного обміну як результату взаємного впливу. Своєрідність управлінської діяльності робить керівника і підлеглого джерелом і агентом впливу. Керівник залучає до сфери впливу і взаємовпливу підлеглих, робить їх співучасниками обміну інформацією, дії з метою підвищення ефективності управлінської діяльності, продуктивності праці в організації.

Вплив може бути і односторонній, без зворотного зв’язку, коли керівник незацікавлений або байдужий в отриманні інформації від підлеглих. Зворотна інформація може бути і позитивною, і негативною.

Особливість впливу керівника на підлеглих залежить від стилю якого він дотримується:

Авторитарний стиль. Керівник, який сповідує його, всі рішення ухвалює одноосібно. Тип такого керівника характеризують:

• надмірна централізація влади;
• ігнорування думки спеціалістів;
• перекладання відповідальності на нижчі рівні, на виконавців;
• застосування різних соціально-психологічних механізмів впливу аж до аморальних;
• нетерпимість до критики на свою адресу, прийняття рішень без згоди більшості;
• недовіра до підлеглих;
• нехтування реальним людським потенціалом;
• обмеження спілкування з підлеглими, реального взаємовпливу;
• байдужість до індивідуальних особливостей підлеглих. До міжособистісних стосунків;
• віддаленість у неформальних відносинах, холодність і офіційність.

Демократичний стиль. Управлінець, який сповідує його, вдало користується владою, але ніколи не апелює до неї. Керівник-демократ може впливати на окремих осіб безпосередньо або через групу.

У цьому сенсі на індивіда ефективно впливають такі психологічні чинники:

• наявність у групі людей, які для нього є основним джерелом духовності, прикладу;
• засвоєння особистістю позитивних соціальних норм і ціннісних орієнтацій, що формуються у групі під час взаємин;
• відпрацювання індивідом у групі своїх умінь і навичок;
• можливість індивіда правильно сприймати і оцінювати себе, зберігати позитивне і позбуватися недоліків завдяки отримуваній від учасників групі інформації;
• спрямування групою на індивіда необхідних для його розвитку позитивних емоцій.

Ліберальний стиль. Використання його у процесі прийняття управлінських рішень часто межує з бездіяльністю керівника за деякої зовнішньої активності його поведінки. Ліберал – людина не впливова. За таких обставин керівні повноваження можуть перейти до неформального лідера, який виявляє ініціативу в розв’язанні управлінських рішень.

Однак інколи ліберальний стиль керівництва виявляється ефективним, а керівник – впливовим. Це трапляється за таких умов:

• індивідуалізований характер роботи, виконання керівником лише контролюючих функцій;
• функціонування групи як колективу інтелектуалів, де утвердилася вільна, творча атмосфера;
• високий рівень відповідальності та свідомості у групі.