Питання звільнення від кримінальної відповідальності за злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів

Виклад основного матеріалу. Соціальна зумовленість конструювання й застосування всіх випадків звільнення від кримінальної відповідальності визначена недоцільністю реалізації такої відповідальності особи, що визначається можливістю досягнення іншого, більш важливого результату, індивідуального для кожного конкретного випадку, та способом його досягнення, а також конкретизується достатньою сукупністю умов звільнення від кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку [5, с. 12]. У заохочувальних положеннях розділу XIII Особливої частини КК така зумовленість визначається суттєвим зниженням суспільної небезпечності особи, яка вчинила злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів (передбачений ст. 307, ст. 309, ст. 311 КК) або інший злочин проти здоров’я населення (ст. ст. 321, 321-1 КК).

В основу підстави звільнення від кримінальної відповідальності за злочини проти здоров’я населення покладено позитивну посткримінальну поведінку особи, що містить ознаки дійового каяття (дійове каяття виражається в конкретних, передбачених законом діях – добровільному з’явленні із зізнанням, сприянні розкриттю злочину та відшкодуванню шкоди, загладжуванні збитку чи в інших аналогічних активних діях особи, яка вчинила злочин) [6, с. 23]. Таким чином, всі вони є заохочувальними, адже розраховані на схилення особи, яка порушила кримінальний закон, до добровільного виконання певних соціально корисних, правомірних післязлочинних (посткримі- нальних) дій. Це вказує, що крім кримінально-правових заборон (покарання, яке містять санкції статей розділу XIII Особливої частини КК) та інших примусових заходів кримінально-правового впливу (яким є примусове лікування наркоманів [7, с. 136-165]) у протидії наркозлочинності державою визнається доцільним застосування й альтернативних засобів соціального регулювання та вирішення завдань, які стоять перед кримінальним правом. Безумовно, у царині національної кримінально-правової політики однією з нагальних проблем було і залишається підвищення ефективності заходів примусу та їх здатності реально забезпечувати досягнення цілей такої політики [8].

Кримінально-правове заохочення стало сьогодні одним з необхідних і, за оцінками фахівців, досить ефективних засобів реалізації завдань, які стоять перед кримінальним законодавством, адже держава й суспільство зацікавлені в тому, щоб процес запобігання злочинам, їх своєчасне розкриття, відшкодування заподіяної шкоди, а також виправлення осіб, що порушили вимоги кримінально-правових заборон, здійснювались не лише з використанням кримінально-правових заборон, але й засобів, які мають заохочувальний характер. Найбільш результативно кримінально-правове заохочення функціонує, якщо санкцією відповідної кримінально-правової норми передбачено застосування такого правового наслідку, як звільнення особи від кримінальної відповідальності, яке є відмовою держави від засудження особи, яка вчинила злочин, та від застосування до неї тих заходів кримінально-правового впливу, які могли бути здійснені у зв’язку із засудженням винного [9, с. 20].

«Звільнення від кримінальної відповідальності, – вказує П. Хряпінський, – є потужним правовим стимулом, що спонукає певну категорію осіб, які вже стали на шлях вчинення злочинів, одуматися та у визначений законом спосіб спокутувати свою вину» [10, с. 41]. При цьому дієвість впливу на свідомість і волю особи, яка вчинила злочин, значно підвищується при додержанні державою принципу гаран- тованості заохочення в кримінальному праві – потенційний суб’єкт, який заохочується, має бути переконаний, що при вчиненні ним певних дій заохочення йому буде гарантоване [11; 12, с. 55]. Оскільки всі аналізовані випадки звільнення від кримінальної відповідальності є імперативними (їх застосування судом за наявності відповідних підстав обов’язкове), можна зробити висновок, що держава справді максимально зацікавлена в позитивній пост- кримінальній поведінці, яку заохочують положення ч. 4 ст. 307, ч. 4 ст. 309, ч. 4 ст. 311, ч. 5 ст. 321, ч. 4 ст. 321-1 КК.

Обов’язковою умовою звільнення від кримінальної відповідальності за злочини проти здоров’я населення в чотирьох з п’яти (тобто у 80%) правових підстав (за винятком лише ч. 4 ст. 309 КК) застосування такого звільнення є добровільна здача певного предмету злочину правоохоронним органам. На думку О. Наден, посткримінальна дія «здача» в аналізованих заохочувальних нормах означає, що «відповідні предмети переходять із незаконного володіння особи, якій вони фактично належать, у розпорядження компетентних органів» [4, с. 143]. А. Музика під добровільною здачею має на увазі дії особи, яка мала можливість володіти ними й надалі, але з власної волі здала їх представникам влади [13, с. 854]. Адресатом такої передачі можуть бути як правоохоронні органи, так й інші органи влади чи управління, інші компетентні посадові особи, які мають вжити належних заходів щодо передачі предмету, що надійшов у їхнє розпорядження, правоохоронним органам [14, с. 262]. Предметами добровільної здачі є: 1) наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги (ч. 4 ст. 307 КК) ; 2) прекурсори, що призначалися для виробництва або виготовлення наркотичних засобів чи психотропних речовин (ч. 4 ст. 311 КК) ; 3) отруйні чи сильнодіючі речовини, що не є наркотичними або психотропними чи їх аналогами, або отруйні чи сильнодіючі лікарські засоби (ч. 5 ст. 321 КК) ; 4) фальсифіковані лікарські засоби (ч. 4 ст. 321-1 КК). Закон заохочує правопорушників до припинення незаконного володіння такими предметами. На нашу думку, саме цей соціально позитивний результат слід вважати головним при оцінці функціонального призначення аналізованих положень, адже неконтрольований обіг зазначених вище виробів та речовин створює найбільші загрози здоров’ю населення. «Саме можливість стану життєдіяльності людей, який відповідає інтересам