Роль і місце державних фінансових органів у процесі економічного регулювання діяльності підприємств України

5) перерозподіл національного доходу з метою справедливого розподілу доходів між найбагатшими і найбіднішими верствами населення та їх соціального захисту. Функція реалізується шляхом проведення збалансованої соціальної політики;

6) подолання найбільших проявів монополізму та монополістичних тенденцій в економіці через проведення антимонопольної, в тому числі антитрестівської політики;

7) створення єдиної нормативної бази для здійснення різних форм економічної політики, передусім фінансово-кредитної, податкової, амортизаційної та ін.

У межах національної економічної системи економічне регулювання здійснюють держава і її ланки (центральний уряд, уряди штатів чи земель, регіонів, муніципалітетів) ; у межах окремих регіонів світового господарства – наднаціональні органи інтеграційних угруповань; у межах світового господарства – міжнародні організації (в тому числі фінансово-кредитні) – ООН, МВФ, наймогутніші країни (так звана «сімка» або «вісімка»). Найвагомішу роль у досягненні рівноваги сучасної економічної системи, її розширеному відтворенні відіграє держава, державне економічне регулювання. Держава і наддержавні органи здійснюють також правове і адміністративне регулювання народного господарства.

Оскільки до складу сучасних продуктивних сил належать людина, засоби праці, предмети праці, використовувані людьми сили природи, форми і методи організації виробництва, наука та інформація, то регулювання цієї системи означає регулювання процесу взаємодії всіх елементів і кожного з них зокрема, використання законів цієї підсистеми і подолання її суперечностей. Змістом продуктивних сил є взаємодія людини з природою в процесі праці, тому економічне регулювання цієї системи передбачає забезпечення рівноваги у взаємодії суспільства і природи, недопущення глобальної екологічної кризи (її загострення), формування спроможної забезпечити виживання цивілізації, еколого-економічної системи.

Уперше планомірність як особливість економічного регулювання виникає в межах окремих підприємств (на капіталістичній мануфактурі, фабриці), згодом поширюється на монополістичні акціонерні компанії (у тому числі олігополістичні), пізніше охоплює країни, наднаціональні економічні організації (наприклад, у межах ЄС) і стає невід'ємною ознакою державного регулювання. У середині 50-х років XX ст. тенденція до планомірності розвитку капіталістичної економіки переростає у закон планомірного розвитку. В інших регіонах планети економічному регулюванню не притаманний такий ступінь планомірності та пропорційності, у слаборозвинутих країнах воно здійснюється переважно через механізм ринкового саморегулювання в процесі функціонування натурального господарства і лише частково через державне регулювання макроекономічних процесів.

У процесі державного економічного регулювання формується економічна роль держави, яка полягає у виконанні нею економічних функцій і залежить від характеру дії економічних законів (насамперед основного економічного закову), від обраної країною основної соціально-економічної мети, типу відтворення, економічного потенціалу та інших факторів.

 

 

Основні принципи державного регулювання економіки:

принцип наукової обґрунтованості – врахування вимог об'єктивних економічних законів, а також реалій економічного, політичного, соціального життя суспільства;

принцип узгодження інтересів – державне регулювання економіки має бути механізмом узгодження інтересів різних суб'єктів економіки: загальнодержавних, регіональних, групових (підприємців і працівників; споживачів і виробників тощо), індивідуальних інтересів;

принцип системності – враховуючи той факт, що функціонування національної економіки як великої складної системи передбачає існування різних рівнів та елементів, державне регулювання економіки, охоплюючи різні об'єкти, має виходити із системних засад у вирішенні економічних, політичних, соціальних, науково-технічних, зовнішньоекономічних, культурних, екологічних та інших проблем;

принцип цілеспрямованості – державне регулювання економіки має бути спрямовано на досягнення стратегічних конкретних цілей суспільства шляхом вирішення поточних задач та розв'язання поточних проблем, що виникають у функціонуванні й розвитку економічної системи суспільства;

принцип пріоритетності – виділення основних соціально-економічних проблем розвитку країни, на вирішення яких державі належить зосередити свої поточні зусилля (через обмеженість наявних державних ресурсів – фінансових, матеріальних, трудових, інформаційних та інших) ;

принцип комплексності – необхідність використання державою усього арсеналу засобів та інструментів, що є в її розпорядженні (правових, економічних, адміністративних; прямих, непрямих; неформальних) ;

принцип альтернативності – врахування у прийнятті рішень можливостей різних варіантів розвитку економіки;

принцип адаптації – державне регулювання економіки має ґрунтуватися на безпосередній оцінці результатів оперативного аналізу й коригування впливу держави на соціально-економічні процеси залежно від внутрішніх чи зовнішніх умов розвитку країни;

принцип мінімальної достатності – держава повинна виконувати тільки ті функції, реалізацію яких не може забезпечити ринок; причому функції державного управління мають певним чином розподілятися – на вищих його рівнях належить вирішувати ті проблеми, які не можуть бути розв'язані на нижчих;

принцип ефективності – управління економікою зобов'язані здійснювати спеціальні органи державної влади й управління з чітко визначеними правами, компетенцією та обов'язками шляхом використання певних важелів, адекватних цілям і ситуації, що склалися, із забезпеченням оптимального співвідношення між витратами на утримання державного управлінського апарату і результатами державного втручання в економіку.

Існують різноманітні точки зору різних вчених стосовно визначення економічних функцій держави в управлінні економікою. Однак, також слід зазначити, що принципових розходжень та різниць між ними немає.

Так, в економічній літературі виділяються такі основні економічні функції держави в управлінні економічною системою суспільства:

визначати головні цілі і пріоритети макроекономічного розвитку країни, виходячи із стану економіки і перспектив її розвитку (розробка стратегії соціально-економічного розвитку країни; визначення економічних ресурсів, що необхідні для її реалізації; визначення пріоритетних напрямків соціально-економічного розвитку країни)