Роль і місце державних фінансових органів у процесі економічного регулювання діяльності підприємств України

розробляти та затверджувати правові аспекти функціонування економічної системи суспільства, які закріплюють права власності, регламентують діяльність підприємств і регулюють товарно-грошові відносини між суб'єктами ринку;

забезпечувати макроекономічну стабілізацію економіки, зокрема забезпечувати стале економічне зростання, стабільний рівень цін, досягнення повної зайнятості;

стимулювати економічне зростання та економічний розвиток країни;

здійснювати цілеспрямований вплив на економічну діяльність суб'єктів господарювання через систему таких економічних регуляторів, як державний бюджет, податки, кредит, гроші, ціни, заробітна плата тощо;

захищати конкуренцію та відповідно до цього розробляти, впроваджувати і здійснювати контроль за дотриманням антимонопольного законодавства;

корегувати соціальні параметри суспільства через встановлення соціальних гарантій, мінімального рівня заробітної плати, різноманітних пільг при оподаткуванні доходів тощо;

враховувати та регулювати так звані “побічні ефекти” (“зовнішні ефекти”). “Побічний” (“зовнішній”) ефект – це переміщення деяких витрат або вигод, пов'язаних з виробництвом й споживанням певних товарів, до суб'єктів, які не є їх безпосередніми виробниками (продавцями) і споживачами (покупцями) ;

регулювати зовнішньоекономічні відносини країни через систему державних заходів;

вирішувати глобальні проблеми.

Суть їх в принципі зводиться до одного: в сучасній економічній системі суспільства є багато соціально-економічних проблем, непідвладних ринку, вирішення яких можливе лише при державному втручанні.

 

 

Розв'язання життєво важливих проблем розвитку суспільства, регіонів, галузей економіки, інституціональних одиниць та обґрунтування способів реалізації визначених стратегічних і тактичних цілей здійснюється за допомогою макроекономічних планів. Макроекономічне планування як складова механізму державного реголювання широко використовується в економічно розвинутих країнах з метою соціально-економічної стабілізації, формування макропропорцій та забезпечення динамічності розвитку економіки.

У загальному розумінні план – це сукупність обґрунтувань цілей і способів їхнього досягнення. Процес розробки плану називається плануванням. Такі універсальні визначення можна застосувати до будь-якої свідомої діяльності.

Особливість макроекономічного планування полягає в тому, що його об'єктом є національна економіка, а суб'єктом – держава. Крім того, слід ураховувати часові обмеження планів, що обумовлені, по-перше, ротацією державних органів відповідно до законодавства про вибори та, по-друге, календарним характером планування (плановий рік, як і бюджетний, розпочинається 1 січня та закінчується 31 грудня). Отже, макроекономічне плануван- ня – це особливий вид діяльності держави щодо визначення стратегічних, тактичних і оперативних цілей планового періоду, а також способів досягнення таких цілей.

З погляду обов'язковості виконання суб'єктами господарювання планових завдань розрізняють директивні та індикативні плани.

 

Макроекономічні плани

Директивний планІндикативний план

Має силу юридичного закону, адресний та обов'язковий для виконання характер. За директивного планування посадові особи несуть відповідальність за невиконання планових завдань. Директивне планування притаманне командній економіці. Рекомендаційна система планових заходів, спрямованих на досягнення цілей соціально-економічної політики держави, що передбачає створення таких умов функціонування суб'єктів економіки, які б спонукали їх до виконання поставлених завдань.

 

Таблиця 2. (Види макроекономічних планів)

 

Актуальною проблемою сьогодення у сфері макроекономічного планування в Україні є законодавче визначення його ролі в системі державного управління. Правової регламентації також потребують вирішення питань про: функції, права та обов'язки державних органів у макроекономічному плануванні; порядок поєднання довго-, середньо- та короткострокових планів; стадії процесу планування; взаємодію планової та бюджетної діяльності і т. д.

Макроекономічне планування спирається на певні закономірності – принципи. Вони визначають логіку, завдання і характер складання, реалізації та контролю за виконанням планів. Основними принципами макроекономічного планування є: принцип єдності економіки й політики за пріоритету політики; принцип єдності централізму та самостійності суб'єктів ринку; принцип ефективності; принцип сполучення загальних і локальних інтересів за пріоритету інтересів більш високого рангу. Ці принципи мають такий зміст.

Принцип єдності економіки і політики за пріоритету політики зумовлений тісним взаємозв'язком. Суттю цього принципу є вимога, згідно з якою розробники макроекономічних планів мусять виходити з цілей державної політики. Це означає, що плани є інструментом її реалізації. Водночас для нормального економічного розвитку потрібні відповідні політичні умови, які в демократичному суспільстві створюються завдяки конструктивній діяльності державних органів.

Принцип єдності централізму та самостійності суб'єктів ринку засновано на тому, що планові рішення, з одного боку, повинні базуватися на інформації про наміри суб'єктів господарювання, а, з іншого – забезпечувати вплив на них у потрібному для суспільства напрямку. Співвідношення між централізмом і самостійністю має конкретно-історичний характер, тобто може змінюватися залежно від завдань і особливостей розвитку країни в певний період.

Принцип ефективності макроекономічних планів зумовлено тим, що держава як форма організації суспільства виправдовує себе тільки тоді, коли діяльність державних органів дає позитивні результати. Ефективність є формою результативності.

Принцип сполучення загальних і локальних інтересів за пріоритету інтересів більш високого рангу означає: по-перше, об'єктивну необхідність поєднання всієї сукупності суспільних інтересів у єдину систему; по-друге, побудову цілей макроекономічних планів на підставі пріоритетів суспільних інтересів; по-третє, створення адекватного організаційно-економічного механізму реалізації намічених цілей.

Розробка макроекономічних планів неможлива без використання системи показників. Останні й надають кількісно-якісної характеристики соціально-економічним явищам і процесам. У макроекономічному плануванні показник – це міра планового завдання, яка забезпечує його кількісну або якісну визначеність. Показники, що використовуються у макроекономічному плануванні, мають відповідати певним вимогам.

 

Вимоги до показників макроекономічного планування

Показники мають бути придатними для агрегування (укрупнення) та дезагрегування (розукрупнення).