+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Розрахунково-графічна робота
К-сть сторінок:
44
Мова:
Українська
речової форми. Транспорт, наприклад, не виробляє і не продає ніяких речових товарів. По-друге, споживна вартість послуги – це корисний ефект діяльності живої праці. Для транспорту – це переміщення людей, вантажів. По-третє, особливістю послуги є те, що, оскільки вона не має речової форми, її не можна накопичувати, включати до складу речового національного багатства країни. Вона може бути спожита в момент її виробництва (надання) тому, що час виробництва та час споживання послуги залишає певний матеріальний слід: вантажі і пасажири виявляються перевезеними, хворі – вилікуваними, неграмотні – навчені і т. д. Вартість послуг формується так само, як і вартість речових товарів.
Особливе значення у економічному житті мають споживні вартості у вигляді верстатів, інструментів, предметів праці, тобто засоби виробництва. Однак певні з них (борошно, цукор, картопля, вугілля), можуть належати і до засобів виробництва, і до предметів споживання. Якщо картоплю використовують для відгодівлі худоби, то її слід віднести до засобів виробництва, а якщо варять – до предметів споживання. Критерієм є не речовий зміст спожитої вартості, а її функціональне призначення.
Споживна вартість має дві сторони. По-перше, це вся сукупність властивостей товару, по-друге, це відношення властивостей товару до потреб людини. Наявність цих двох сторін споживної вартості яскраво проявляється у випадку, коли товар не реалізовується (залежується на полицях магазинів) через те, що він втратив свою споживну вартість. Чому це може відбуватися? Перш за все тому, що товар може втратити ті корисні властивості, які роблять його споживною вартістю, тобто потрібним людині для задоволення якихось потреб. Тканина може вилиняти, посуд розбитися, хліб зачерствіти, овочі зіпсуватися і т. д. Відповідно до цього ставлення покупця до таких товарів стає негативним.
Крім того, товар може виявитися непотрібним, якщо він навіть зберігає свої природні (речові) властивості, але ставлення до нього людей змінюється в результаті зміни моди, структури потреб людей і т. д. А це означає, що хоча споживна вартість є категорією вічною, поза ставленням людей до неї вона не існує.
Споживна вартість товару має суспільний характер, тобто вона повинна задовольняти потреби не того, хто її виробляє, а того, хто її буде купувати. А це означає, що продукт, ставши товаром, повинен мати і другу властивість, як уже зазначалося – спроможність обмінюватися на інші товари, бо інакше не відбудеться акт його продажу-купівлі. Ця властивість товару обмінюватися на інші товари отримала назву мінової вартості.
При всіх відмінностях товари можуть обмінюватися один на одного. У процесі обміну на перший погляд здається, що їх мінові пропорції встановлюються випадково. Але в цьому є певна закономірність.
Якщо різні товари обмінюють у певних пропорціях, це означає, що між ними є щось спільне, що робить їх співмірними. Цим загальним для них є те, що вони – продукти людської праці. Саме та обставина, що різні споживні вартості є результатом праці взагалі, незалежно від її конкретної форми, тобто витрат життєвої енергії, розуму, нервів, формує вартість товару. Остання виявляється при обміні.
Отже, в умовах суспільного поділу праці люди, займаючись певним видом діяльності, для того, щоб задовольнити свої різнобічні потреби, мають прирівнювати між собою різні види праці та обмінюватися товарами. Суспільна праця, яка втілена в товарах і проявляє себе через їх обмін, є вартістю товару. Вартість – внутрішня властивість товару. Мінова вартість є зовнішнім проявом вартості, який здійснюється через обмін одного товару на інший.
Вартість робить товари порівняльними. Кількість праці, затраченої на виготовлення товару, знаходить своє втілення у величині вартості товару.
Наприклад, товар “А”, на виробництво якого затрачено 10 годин робочого часу, обмінюється на товар “Б”, виготовлений за 5 робочих годин. В якій пропорції відбудеться обмін? Відповідь: 1 товар “А” = 2 товарам “Б”. Чому? Тому що 2 товари “Б” є еквівалентом (за кількістю затраченого робочого часу) 1 товару “А”. Отже, 1: 2 – це форма, тобто те, з чим ми маємо справу в реальній дійсності, обмінюючи товари, або мінова вартість, а 10 годин і 5 годин робочого часу, які затратили товаровиробники, виробляючи товари “А” і “Б”, – це вартість товару.
Таким чином, товар має двоїсту природу: він являє собою єдність вартості та споживної вартості. Отже, споживні вартості різних товарів якісно відмінні один від одного, бо задовольняють різні потреби людини, але як вартості вони якісно однорідні, тому що являють собою затрати однієї і тієї ж загальнолюдської праці.
Існує немало корисних речей, які мають споживну вартість, але не мають вартості. До них належать предмети або речовини, які не є продуктами людської праці: повітря, вода в джерелі, необроблена земля, дикоростучі плоди тощо. Вартість же річ може мати за умови, якщо вона має споживну вартість. Непотрібна річ, скільки б не було на неї затрачено праці, ніякої вартості мати не буде, бо праця, затрачена на її виробництво, не визнається суспільством (непотрібний товар не купується).
Двоїста природа товару породжена двоїстим характером праці товаровиробника. З одного боку, праця – це процес створення певного корисного продукту або послуги, що неминуче пов’язано з конкретною спеціалізацією робітника, умовами виробництва. Наприклад, щоб стати кравцем, треба вчитися, а щоб пошити одяг, необхідно мати певні матеріали і