Розрахунково-графічна робота з дисципліни «Статистика» №РГР000012

Праця, затрачена в певній корисній формі, результатом якої є певна споживна вартість, називається конкретною працею.

З іншого боку, праця – це процес затрат людської робочої сили: м’язів, мозку, нервів. Не має значення, хто працює: лікар, кравець, селянин, будівельник – затрати ці є обов’язковими, вони не прив’язані до певної спеціальності. Такі затрати характеризують працю з кількісного боку, вони присутні при будь-якій роботі, незалежно від професії працюючого.

Праця товаровиробників, взята за затрати людської робочої сили взагалі, незалежно від її конкретної форми, називається абстрактною працею.

Отже, ми з’ясували, що вартість – це втілена в товарі праця. Тож постає питання: як виміряти її величину? Адже не має єдиної міри, за допомогою якої можна було б виміряти розумову, фізичну, нервову енергію, яку людина витрачає під час роботи. Тому враховуючи, що будь-яка праця відбувається в часі, величина вартості товару вимірюється кількістю робочого часу, затраченого на його виготовлення.

Розрізняють також індивідуальну і суспільно-необхідну працю і відповідно індивідуальну і суспільну вартість товару. Товаровиробники діють у різних індивідуальних і природних умовах. В результаті на виробництво товарів одного виду, маси, якості витрачається різна кількість праці, що втілюється в затратах робочого часу. Тому у товарах втілюється різна індивідуальна вартість.

Але на ринку товари оцінюються покупцями однією мірою, яка не збігається з індивідуальним робочим часом. Це означає, що ринок враховує лише суспільну вартість. Величина її визначається не індивідуальними затратами праці, а суспільно-необхідним робочим часом.

Суспільно-необхідний робочий час – це такий час, який є необхідним для виготовлення певної споживної вартості за наявних суспільно-нормалізованих умов виробництва та при середньому в даному суспільстві рівні вмілості і інтенсивності праці. Суспільно-необхідний робочий час і зумовлена ним величина суспільної вартості не залишаються незмінними і залежать від продуктивної сили праці та її інтенсивності.

Продуктивна сила праці визначається рівнем розвитку науки, продуктивними здібностями, досвідом, кваліфікацією. Інтенсивність праці – це насиченість, наповненість робочого часу продуктивною працею.

Базовою величиною для вимірювання вартості товару є витрати простої праці (без кваліфікації). Складна праця (кваліфікована) вимагає спеціальної підготовки. За одиницю складної праці створюється більша вартість, ніж за одиницю простої.

Закон вартості і його роль в умовах ринкової економіки. Закон, що регулює еквівалентний обмін товарів відповідно до кількості втіленого в них суспільно-необхідного робочого часу, називають законом вартості.

Фактичні витрати робочого часу на певне благо в різних товаровиробників не є однаковими. Це пов’язано з знаряддям праці, інтенсивністю, рівнем підготовки виробників. Через це час, витрачений працівником на виготовлення певного товару, називається індивідуальним робочим часом. А мірилом суспільної вартості є не індивідуальний робочий час, а суспільно необхідний.

Якби на ринку товари обмінювалися за індивідуальним робочим часом, то це було б стимулом для працівників, що використовують примітивну техніку. Це суперечило б прогресу розвитку продуктивних сил суспільства, яке б ніколи не досягло сучасного рівня.

Суспільно нормальними умовами є ті, за яких створюється переважна більшість товарів. Якщо для пошиття одягу використовуються ручні машини, машини з ніжним приводом та електричні, то на виготовлення певної споживної вартості витрати різні. Перша група витрачає 12 годин і виробляє 10 тисяч одиниць товару, друга – 10 год. і 10 тис., третя – 8 год. і 10 тис. 10 годин є суспільно нормальними умовами, які визначають вартість цього товару.

Приклад свідчить, що реалізація товарів за їх суспільною вартістю призведе до того, що перша група виробників, що мають вищі індивідуальні витрати, на кожній одиниці готової продукції втрачатиме 2 год., а третя група, навпаки, 2 год. виграватиме, оскільки їх індивідуальні витрати менші, ніж суспільні.

Споживні вартості, призначені для обміну на ринку, різноманітні не тільки за своїми властивостями, а й є результатом різної праці за складністю. Одні з них виготовляються з затратами простої праці, інші потребують новітніх технологій, спеціальних знань (складна праця). За одиницю часу складна праця створює більшу вартість, ніж проста. Зведення складної праці до простої здійснюється на ринку одночасно з прирівнюванням індивідуальних витрат до суспільно необхідних.

Закон вартості в умовах розвинутого виробництва діє як закон цін. Через механізм цін закон вартості виконує функції регулятора товарного виробництва, рушійної сили розвитку продуктивних сил, диференціації товаровиробників.

1. Якщо певного блага виробляється менше, ніж існує потреба в ньому, то попит на нього буде зростати і, відповідно, ціна буде вищою, ніж вартість. Виробник одержить більші прибутки, що сприяє переливанню в цю галузь капіталу. Виробництво товарів розширюється. Але як тільки випуск продукції перевищить платоспроможний попит, ціна впаде нижче за суспільну вартість. Починається зворотній процес: виробництво скорочуєтья.

2. Функція закону як рушійної сили полягає в тому, що він стимулює виробників постійно зменшувати індивідуальні витрати (запроваджувати нову техніку і технологію).

3. Закон вартості впливає на соціальну диференціацію виробників, перетворюючи частину із них на таких, що розширюють виробництво і на таких, що