Розробка та прийняття Конституції США

Безпосередню участь в розробці тексту Конституції взяли провідні юристи і громадські діячі держави: Д. Медисон, Т. Джефферсон, Б. Франклін, А. Гамільтон і інш. Основоположним принципом конституції був проголошений принцип поділу влади. Принцип поділу влади спирається на ідеї, що походять ще від старогрецького мислителя Аристотеля. Основну розробку вони одержали в 18 сторіччі у французького філософа Ш. Монтеск'є. Відповідно до його поглядів, свобода, тобто право робити усе, що не заборонено законами, може бути забезпечена тільки в такій державі, де влада розділена на три гілки: законодавчу, виконавчу і судову. У умовах демократичного режиму кожна з них має визначену самостійність і врівноважується іншою гілкою. Компетенція кожного органу визначається так, щоб виключити його панування над іншими органами. Це одна з найважливіших гарантій проти сваволі.

 Основою державно-територіального устрою США був принцип федералізму. Він обмежує офіційний гніт, розприділяючи повноваження між нацією і штатами, що її складають. Проблема федералізму була, напевно, тим, що зробило найбільші розбіжності і під час боротьби за ратифікацію, і під час раннього розвитку нації. Конфедерація, що передувала Конституції, була заснована на авторитеті штатів. Національний уряд, виходячи зі Статей Конфедерації, був створенням штатів, і ті зберігали всі суверенні повноваження. Утворення, назване Сполученими Штатами, розглядали як щось схоже на лігу штатів. Легітимною в державі формою правління була вибрана президентська республіка. Депутати конвента прийшли до висновку, що саме така форма правління найбільш відповідає принципу поділу влади, інтересам розвитку країни. Вони підтримали авторів Конституції в їх прагненні чітко визначити через основний закон країни, що є фактично Сполучені Штати Америки і які їх федеральні органи управління.Ці основні положення лягли в основу виробленої конвентом Конституції. Підсумком роботи конвента став гранично короткий за обсягом і ємний за змістом юридичний документ, що складається з преамбули і семи статей, унікальність якого полягає в тому, що проіснувавши більше як 200 років, він є і сьогодні основним законом США.

 

 

Стаття І, розділ І довіряє законодавчу владу центрального урядування Конгресові Сполучених Штатів, який складається з двох палат: Сенату й Палати представників. Члени Палати представників обераються прямим голосуванням громадян на дворічний термін, а місця розподіляються поміж штатами відповідно до кількості населеня. Каліфорнія та Нью – Йорк, таким чином, мають більше, ніж по тридцять представників від штату, а Делавер, Аляска – по одному.

Зате в Сенаті кожен штат має по два члени і згідно із статтею 5 це положення практично неможливо змінити поправкою.

Обидві палати дістали рівні права в тому, що стосується законодавчої ініціативи і прийняття законів. У компетенцію Конгресу увійшли наступні питання (ст. 1, разд.8): встановлення і стягування мита, податків, акцизних зборів; турбота про загальний добробут і спільну оборону США; одноманітність податків, податей і акцизних зборів на всій території США; одержання позик від імені держави; питання зовнішньої торгівлі; одноманітне тлумачення законів на всій території федерації; карбування монети; поштова служба; заснування судів, підлеглих Верховному суду; оголошення війни; набір і утримання армії; придушення виступів, що порушують встановлений законом порядок, і інш. Крім того, до повноважень Конгресу увійшли затвердження державного бюджету, ратифікація міжнародних договорів, підписаних президентом, призначення на найважливіші державні пости. Останній пункт вимагає уточнення. Втілюючи в життя систему взаємних стримань і противаг, Конституція дала сенату повноваження затверджувати призначених президентом міністрів і членів уряду. Але після того, як сенат дає свою згоду на призначення, він вже не може виусунути їх зі своїх постів вираженням недовір'я або осуду. Таким чином, законодавча влада позбавляється можливості напряму впливати на роботу уряду. Система стримань і противаг діє і всередині самого Конгресу. Це стосуеться і процедури прийняття законів, і складу палат, і системи виборів членів Конгресу. Так, при обговоренні законопроекту, схваленого однією з палат, інша може пропонувати поправки до нього. І тільки після того, як законопроект пройде обидві палати, він надходить Президенту країни. У разі схвалення, Президент підписує законопроект в десятиденний термін (якщо Президент не ухвалив ніякого рішення по законопроекту, то він стає законом без його підпису), а у разі незгоди - надсилає білль зі своїми запереченнями в ту палату, з якої він надійшов Після цього відповідна палата знов розглядає законопроект з поправками президента. Якщо Білль з поправками набирає 2/3 голосів в обох палатах, він стає законом. Так забезпечується вплив президента на законодавчу владу. 

Щоб управляти країною, Президент повинний співпрацювати з Конгресом, якому у випадку розбіжностей належить останнє слово. Крім того (і це дуже важливо), Президент не має право дострокового розпуску Конгресу. Іншими словами, Президент не без "зброї" (право вето), але і Конгрес дуже могутній, володіючи кардинальними засобами впливу на виконавчу гілку влади. Механізм, при якому здійснення влади засноване на тому, що її законодавча і виконавча гілки можуть впливати один на одного, примушує їх пристосовуватися один до одного, шукати взаємовигідні рішення.

Що стосується системи виборів і складу палат, то більш консервативний, професійний по складу сенат був спочатку задуманий, як альтернатива, противага “всенародній" палаті представників, що обиралася населенням штатів кожні