+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Стаття
К-сть сторінок:
12
Мова:
Українська
ці два природно-історичні підходи не тільки не протиставляються один одному, а, навпаки, взаємно доповнюються, і лише взяті разом вони можуть надати причинне пояснення злочинності.
Ф. Ліст писав про злочин як про «свідоме протиправне діяння, котре внаслідок своєї особливої небезпеки для ладу юридичних благ обкладається покаранням» [3, с. 131]. Тобто в поняття злочин криміналіст вкладав небезпеку, яка загрожує юридичному благу, що охороняється нормами права, встановленими законодавцем для забезпечення життєдіяльності суспільства.
Якщо Франц фон Ліст розглядав злочин як хворобу суспільства, то французький соціолог Еміль Дюркгейм (1858-1917 рр.) розглядав злочин як нормальне явище у житті суспільства. Учений писав про суспільство як особливу реальність, що стоїть над індивідами, обумовлює їхні дії та обов’язково контролює їх. Він стверджував, що злочинність – це «нормально», позаяк властиво усім суспільствам. Крім того, вона виконує певні соціальні функції. «Злочини відбуваються... в усіх суспільствах усіх типів... Немає ніякого іншого феномена, який володів би настільки безперечно усіма ознаками нормального явища, бо злочинність тісно пов’язана з умовами життя будь-якого колективу. злочинність не знижується відповідно до розвитку людства.. Злочинність – нормальне явище тому, що суспільство без злочинності абсолютно неможливе» [4, с. 39-40].
У своїх працях Е. Дюркгейм значну увагу приділяє дослідженню проблем злочинності. Злочином він називає ті вчинки, дії членів суспільства, які порушують заборони, безпосередньо утискають колективну свідомість, ображають її. У тому значенні,, якого йому надає Е. Дюркгейм, злочин є діянням, що заборонене колективною свідомістю, і викликає проти того, хто його вчинив, характерну реакцію, звану покаранням. Він підкреслює, що злочинною дія стає через оцінку колективною свідомістю, тому той самий вчинок у різних суспільствах буде оцінюватися по-різному. Вчений запропонував своє трактування соціальної ролі злочину: у той час як у суспільстві злочин розцінювався як патологія, він розглядав його як норму. Нормальним, з його точки зору, є те, що випливає з умов існування соціального організму, те, що є загальноприйнятим і поширеним. Патологічний чинник, навпаки, має винятковий характер, причому таким він може вважатися тільки щодо даного виду. Визначивши, що таке норма і патологія, Е. Дюркгейм аналізує злочин [5, с. 72-73]. Для пояснення цього діяння французький соціолог запропонував концепцію аномії. Термін «аномія» в перекладі з французької означає «відсутність закону, організації». Це такий стан соціальної дезорганізації, соціального вакууму, коли старі норми і цінності вже не відповідають реальним відносинам, а нові ще не утвердилися [6, с. 42]. Він заклав основу теорії ано- мії, відповідно до якої уникнути поведінки з відхиленням не можна, оскільки в суспільстві спостерігається величезна її розмаїтість. Нормальною вона є в тому розумінні, що суспільство без злочинів є занадто контрольоване. Якщо повністю усунути злочинність у суспільстві, у ньому не буде прогресу і будь- яких соціальних змін. Злочинність логічно включена в коло основних умов існування соціальної організації. Якщо злочинець не матиме можливості вчинити протиправну дію, то не зможе виявити себе і геній. «Аномією» вчений вважав стан без норм, без законів [7, с. 58-59]. Він прагнув довести, що злочин є різновидом форми соціальної дійсності саме як суспільного явища.
Е. Дюркгейм у межах свого соціального підходу розглядав злочин як звичне і вічне явище у людських відносинах, що є наслідком нормально-цілісної дезінтеграції суспільства. На думку вченого, злочин – це дія, вчинена проти колективної свідомості, а тому кожному типові суспільства притаманні свої злочини, тісно пов’язані з умовами соціального життя. Дослідник не прагне виправдати злочин, він лише прагне показати іншу його сторону в діалектичній єдності добра і зла, позитивних і негативних ознак.
Інший французький соціолог та кримінолог Габріель Тард (1843-1904 рр.) критикував концепцію злочину як нормального явища Е. Дюркгейма та вважав неприпустимим ототожнення злочину з відхиленням від загальноприйнятої поведінки. Зокрема вчений зазначав: «Злочин – явище соціальне, як і всяке інше, але водночас і антисоціальне, як рак, який бере участь у житті організму, але сприяє його умертвінню» [8, с. 317]. Він висунув гіпотезу, що головним чинником суспільного життя є наслідування ідей, винаходів, способу життя, тобто «інтеріндивідуальні» відносини. Інновації розходяться в соціумі як промені від одних людей до інших. Люди схильні мавпувати більш авторитетних, високопоставлених і освічених осіб, отже, «промені» наслідування пролягають від вищих до нижчих прошарків, від міста до села, від освічених прошарків до неписьменних тощо [9, с. 73]. Із цих поглядів дослідників випливає, що злочин є способом пристосування та актом наслідування, вираженим у суспільстві.
Більшість учених вважали, що причину злочину слід шукати у несприятливих економічних умовах. Однак Г. Тард першим стверджував, що причина злочинності прямо залежить від зростання економіки, підвищення фінансового стану суспільства тощо. І причини цього, на його думку, – в законі наслідування, причому не тільки людина, а й суспільство розвивається за законами наслідування. Науковець вважав, що останнє виникає на несвідомому рівні. Властивості людей походять від існуючих соціальних зразків. До їх числа належать стереотипи поведінки, норми моралі, смаки, звички. Тобто правопорушник перебуває у соціальному зв’язку з людьми, а цей зв’язок є умовою розповсюдження