Розуміння злочину у доктрині соціологічної школи кримінального права

Предмет:

Тип роботи:

Стаття

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

відповідних типів поведінки, в тому числі й неправомірної. «Злочинець – істота суспільна, він завжди відчуває потребу у натхненні прикладом та схваленням групи людей» [10, с. 110]. Так, Г. Тард вважав, що наслідування однієї людини іншою є вирішальним чинником, який впливає на злочинну поведінку особи. Особливо він підкреслював два психо-соціологічні критерії злочину – занепокоєння і обурення. Всі злочини можна за цими критеріями класифікувати на три групи: викликають більше занепокоєння, ніж обурення; викликають більше обурення, ніж занепокоєння; викликають стільки ж занепокоєння,, скільки обурення. Г. Тард відзначав, що фізичні чинники не повинні становити окрему групу, оскільки перетворюються або в антропологічні, або в соціальні чинники. Клімат чи пора року самі по собі не можуть збільшити або зменшити рівень злочинності. їхня дія обмежується тим, що вони входять до числа дуже складних причин, які змінюють органічні або соціальні умови, необхідні для виникнення делікту. На думку вченого, антропологічні й фізичні чинники роблять лише імпульсивний вплив і штовхають до невизначених форм діяльності, в той час як соціальні чинники спрямовують цю діяльність [11, с. 101].

На думку В. Голіна, Г. Тард розумів злочини як діяння, що здійснюються скрізь і завжди органічними спонуканнями людської природи, які однакові завжди і скрізь, котрі, однак, суперечать основним умовам соціального життя і викликають завжди і скрізь несхвалення та осуд [12, с. 108]. Г. Тард спрямував зусилля на вивчення злочину як явища, породженого соціальною дійсністю. У дослідженнях соціальних причин злочинів він орієнтувався на «інтерментальну психологію», беручи до уваги, що соціологія злочинівне може послуговуватися лише юридичними символами, ідеями та цінностями, які пізніше у книзі «Соціальна логіка» він назвав «категоріями соціальної свідомості». Таким чином, помірність цілей, які вчений ставив у межах своєї кримінальної соціології, не тільки не перешкодила, а навпаки, допомогла йому виявити той факт, що саме суспільство підштовхує потенційних злочинців до злочину. За допомогою статистики злочинності він визначив роль «професійних груп злочинців», натовпу і релігійних сект у злочинності [13, с. 482]. Г. Тарду належить теорія професійного злочинця. Він вважав, що злочин – це ремесло, професійна дія, професійний злочинець володіє спеціальними навичками і прийомами. Він довго вчиться, опановуючи свою професію. Злочинець-професіонал має власний жаргон, стосовно своїх «колег» він поводиться відповідно до визначеного кодексу поведінки [14, с. 58-59].

Г. Тард розумів злочин як процес психологічних механізмів наслідування, вирішальна роль в яких відводилася організації суспільства. Тобто вчений розумів злочин насамперед як суто соціальне явище, уявлення про яке змінюється разом із суспільством в процесі історичного розвитку. Саме специфіка суспільства, на його думку, встановлює межі дозволеної та забороненої поведінки. На жаль, розглядаючи злочин як наслідувану індивідуальну поведінку, дослідження науковця були відірвані від соціальної дійсності та розвінчані дослідниками в галузі кримінології.

Один із найвідоміших російських криміналістів і процесуалістів Іван Якович Фойниць- кий (1847-1913 рр.), маючи підґрунтям велику базу статистичного матеріалу, сформулював основні положення соціологічного напряму. Він, зокрема, зазначав, що «класики», розглядаючи злочин, намагалися ізолювати його від усіх навколишніх явищ, старанно закрити очі на його умови. Учений вказує на те, що кримінальне право має насамперед вирішити питання про усунення загальних причин злочину, для чого необхідно попереднє вивчення їх. «Вивчення причин злочину бере на себе... кримінальна статистика» [15, с. 22-24]. У своєму вченні І. Фойницький прагнув поєднати теорію кримінального права із статистикою, соціальною дійсністю. І. Фойницький вважав, що будь-який злочин має два об’єкти: опосередкований – припис, що порушується, та безпосередній – це ті відносини, які охороняються цими приписами та є його реальним проявом [16, с. 5]. Підсумовуючи погляди вченого, варто відзначити, що злочин він розумів як вольову дію, спрямовану на порушення закону, яка завдає шкоди усім формам суспільного співжиття та правопорядку. Держава, на думку вченого, повинна встановлювати матеріальну ознаку злочину, знайти і обґрунтувати підставу кри- міналізації того чи іншого діяння, продемонструвати його суспільну небезпеку.

Український представник соціологічної школи кримінального права Михайло Павлович Чубинський (1871-1943 рр.), підтримуючи лінію попередників, також вважав злочин вічним для суспільних відносин явищем. Він писав: «Злочин буде існувати, тому що людство не може бути скроєне за одним ідеальним шаблоном, не можуть бути остаточно скасовані пристрасті, індивідуальні особливості, психофізичні дефекти тощо, а ці особисті чинники, хоча б в ослабленому вигляді, у зв’язку із залишками інших чинників, будуть живити злочинність» [17, с. 411]. Науковець переконував, що поліпшення соціальних умов не сприяє зменшенню злочинності, проте потрібно докладати максимальних зусиль для зниження її рівня.

У праці «Мотив злочинної діяльності і його значення у кримінальному праві» М. Чубин- ський писав: «Мотив є внутрішньою силою, яка породжує вольовий процес, рухає індивіда в його свідомій діяльності і призводить за сприяння всієї його психіки до вчинення злочинного діяння» [18, с. 37]. На його думку, діяльність людини поділяється на свідому та несвідому. Характерними ознаками свідомої діяльності є те, що вона здійснюється відповідно до мотивів, а не сліпих несвідомих імпульсів: «Залежність кожної дії від мотивів, які її викликали, зовсім не примарна; вона реальна, безумовна й необхідна; але нічого фатального у такій