Розвиток фізичних якостей велосипедистів 15-16 річного віку до гонок на треку (на прикладі гонки переслідування)

На початковому етапі вдосконалення РОР (реакції на об’єкт що рухається) основну увагу зосереджують на вмінні тримати об’єкт, що рухається в полі зору, оскільки із загального часу реагування понад 80% припадає на зорове сприйняття та передачу імпульсів до ЦНС, і лише біля 20% - наформування зворотнього сигналу.

На другому етапі акцент переноситься на вдосконалення просторових та часових відчуттів щодо вірогідних переміщень об’єкта. Для вирішення цих завдань:

• збільшують швидкість переміщення об’єкта від помірної до максимальної;
• зменшують величину об’єкта;
• реагують на об’єкти, що з’являються несподівано.

На третьому етапі комплексно вдосконалюють сприйняття, оцінку параметрів переміщень об’єкта та реакцію на нього. З цією метою:

• виконують вправи з партнерами в умовах зміни швидкості та відстані переміщення об’єкта;
• виконують групові вправи з великою швидкістю, у високому темпі і в умовах обмеженого простору;
• виконують групові вправи з кількома м’ячами.

В методиці вдосконалення швидкості РВ (реакції вибору) намітились два взаємозв’язані напрямки.

Суть першого напрямку полягає в реалізації дидактичного правила навчання “від простого до складного ”, поступово збільшуючи кількість можливих змін обставин та дефіцит часу на прийняття рішень і виконання дій-відповідей.

Другий напрямок полягає у формуванні в учнів здатності до передбачення рухових дій іншого учня за зміною пози та тонусу м’язів у підготовчій фазі дії. У процесі тренування спочатку навчають правильно реагувати на уповільнені рухові дії і надалі поступово доводять швидкість її виконання до рівня реальних умов рухової діяльності.

 

 

 

Для вдосконалення швидкісної витривалості застосовують переважно методи комбінованої та змагальної вправи.

З метою вдосконалення функціональних можливостей креатин фосфатного механізму та покращання економічності рухових дій застосовують такі режими навантаження:

• тривалість вправи від 10-12 до 25-30с. Оптимальною тривалістю для початківців є 10-17с; 
• інтенсивність вправи від 70 до 100%. Для вдосконалення координації використовують інтенсивність – 70-90%. Окремі вправи і їх серії можуть виконуватися зі стандартною швидкістю і з її варіативною зміною, або з прискоренням. 
• інтервал відпочинку - між вправами відносно повний (ЧСС 110-120 уд/хв); між серіями – повний (ЧСС – 180 уд/хв);
• характер відпочинку – активний між вправами і комбінований між серіями;
• кількість повторень в одній серії від 3 до 6; кількість серій у занятті – від 2-3 до 4-5.

При вдосконаленні можливостей лактатного енергозабезпечення міняється тривалість виконання вправи, яка знаходиться в межах від 20-30с до 120с (для слаботренованих - від 20-30с до 50-60с). Всі інші параметри навантаження залишаються ті ж, що і при вдосконаленні креатинфосфатного механізму енергозабезпечення.

Розвитку швидкісної витривалості присвячують, як правило, окремі заняття. Проте можливе їх вдосконалення і в комплексних заняттях при таких поєднаннях:

• навчання техніки + розвиток швидкісної витривалості;
• швидкісно-силова підготовка+ швидкісна витривалість;
• удосконалення координаційних здібностей або гнучкості + розвиток швидкісноївитривалості;
• розвиток швидкісної витривалості+вдосконалення силової витривалості.

Недоцільно в одному занятті розвивати загальну та швидкісну витривалість. В тижневому циклі розвиткові витривалості присвячують від двох до чотирьохзанять.

 

 

 

Прояв силової витривалості лімітується функціональними можливостями систем енергозабезпечення та буферних систем організму;рівнем внутрішньом’язевої та міжм’язевої координації; здатністю до концентрації вольових зусиль. Виходячи з цього методика її розвитку базується переважно на закономірностях розвитку загальної витривалості. Відмінною рисою буде виконання вправ з подоланням додаткового, по відношенню до звичайних умов зовнішнього опору. Для розвитку силової витривалості застосовують різноманітні статичні і динамічні вправи та їх комбінації. Тренувальні завдання виконують методами інтервальної та комбінованої вправи.одним з найпоширеніших є метод кругової вправи.

Методичні поради:

• величина зовнішнього опору повинна бути у межах 20-70% від індивідуального максимуму у конкретній вправі. 
• кількість повторень вправи у одному підході залежить від величини обтяження та рівня тренованості людини і може коливатися у широких межах -від 15-20 до 150 разів.Приплануванні кількості повторень у одному підході слід орієнтуватися на показник повторного максимуму у відповідній вправі при заданій величині обтяження. Оптимальний тренувальний ефект у розвитку силової витривалостіспостерігається при кількості повторень у межах від 60 до 100% повторного максимуму
• кількість підходів у серії та кількість серій залежить від рівня тренованості і об’єму м’язів, що задіяні у виконанні відповідних вправ. Коли до роботи залучаються понад дві третини скелетних м’язів, оптимальна кількість підходів буде у межах від 4-6 до 10-12. Ця кількість підходів може бути виконана у одній або 2-3 серіях. При локальному розвитку силової витривалості окремих груп мязів загальна кількість підходів може досягти 40-50 за одне заняття. Вони групуються у серії вправ з 4-6 підходів для окремих груп м’язів.
• оптимальний темп виконання-середній. При розвитку силової витривалості стосовно якогось виду змагальної діяльності, темп рухів повинен бути близьким до змагального.
• оптимальна тривалість інтервалів відпочинку між підходами становить 20-90с. при цьому слід також орієнтуватися на динаміку відновлення ЧСС.
• характер відпочинку між вправами-активний:повільна ходьба,вправи на відновлення дихання, вправи на розслаблення, локальний масаж. Між серіями вправ та між тривалими окремими вправами більш доцільно застосовувати комбінований характер відпочинку.

 

 

 

 

Тренування ігровим методом сприяють комплексному вдосконаленню загальної, швидкісної та силової витривалості.

Розвитку загальної витривалості доцільно присвячуватиокремізаняття, але якщо її вдосконалення здійснюється на уроці у