+3 8(066) 185-39-18
fпсихології навчання без достатнього урахування психолінгвістичних факторів. У зв’язку з цим предметом формування стають не спонтанні процеси мовленнєвого розвитку й спонтанна рефлексія дитини над мовленням, що об’єктивно виникає в ході цього, а лише навчальна діяльність дитини.
Правильно сформоване мовлення в дитинстві впродовж всього життя є основним засобом спілкування, самореалізації, входження в соціальне середовище, регуляції емоційного стану, поведінки й діяльності на всіх етапах особистісного становлення. Нормативний вік для формування правильного усного мовлення – від 3-х до 5-ти років. Розвиток дитини на першому році життя відбувається надзвичайно інтенсивно: формуються рухові навички, зорове, слухове і тактильне сприйняття, емоційно- комунікативний, соціальний розвиток, а також перші домовленневі вокалізації, бо саме у цей період відбувається становлення мовлення як засобу спілкування.
О. Леонтьєв у рамках діяльнісного підходу розглядав мовлення як діяльність. Визначаючи мовлення як діяльність, необхідно виокремити її компоненти: мету, мотиви, мовленнєві дії і засоби. Наявність мотиву – важлива умова, як для сприймання мовлення, так і для активного користування мовленням у спілкуванні. У результаті цього мовлення швидко стає об’єктом спостережень дитини.
У своєму дослідженні Т. О. Піроженко відмічає, що першорядного значення набуває не якість мовлення, не досконалість володіння лінгвістичними характеристиками, а контакто-встановлюючі засоби, які «працюють» на соціальний розвиток особистості [16, ст. 33-38 ]. Особливо після трьох років мовлення для дитини стає не тільки засобом спілкування, а й виконує пізнавальну функцію: засвоюючи нові слова, граматичні форми, малюк розширює своє уявлення про предмети і явища дійсності, взаємозв’язки навколишнього світу. Спрямованість на партнера по спілкуванню, потреба й прагнення зрозуміти інших і бути зрозумілим їм змушують дошкільника продуктивно будувати і перебудовувати мовленнєві висловлювання у таких варіативних і повних формах, які забезпечують взаєморозуміння, що є комунікативною компетентністю. Автор переконливо доводить, що задля висхідного розвитку дитини у сфері мовленнєвої комунікації у спілкуванні спостерігається мінливість взаємини: на кожному віковому етапі вони змінюються. Мовлення досліджується психологом як процес оволодіння особистістю мовою, набуття нових мовленнєвих якостей в процесі спілкування з однолітками, дорослими, і, як процес зворотного впливу такого спілкування, на соціальну поведінку та інтелектуальну активність особистості. Такі висновки перегукуються з думками Я. А. Коменського: мовлення повинно розвиватися в процесі самого життя, а не шляхом вивчення граматики та С. Л. Рубінштейна: призначення мовлення однофункціональне – бути засобом спілкування.
1.2. Розвиток пасивного мовлення
Мова – це система знаків, що слугує засобом людського спілкування і діяльності мислення, способом вираження самосвідомості, зберігання та передачі від покоління до покоління досвіду. Мова існує і реалізується через мовлення.
Мовлення – це форма спілкування за допомогою мови. Ця форма склалась історично в процесі матеріальної перетворюючої діяльності людей.
Функції мови: 1) комунікативна (регуляція поведінки – або власної, або іншої людини, або групи людей) ; 2) знаряддя інтелектуальної діяльності; 3) оволодіння суспільно-історичним досвідом; 4) форма існування суспільно-історичного досвіду; 5) національно-культурна (мова є ознакою кожного народу, слугує його консолідації) ; 6) знаряддя пізнання (використовуються в міркуваннях, в теоретичних відкриттях).
Функції мовлення:
1) емотивна (вираження емоцій);
2) волевиявлення;
3) поетична, естетична;
3) магічна (заклинання, заговори);
4) фатична (встановлення контакту);
5) номінативна (найменування предметів);
6) корекція і доповнення не мовленнєвої діяльності.
Види мовлення: розрізняються мовлення зовнішнє (доступне сприйманню оточуючих) та внутрішнє (непомітне, беззвучне мовлення про себе).
Зовнішнє мовлення поділяють на: 1) монологічне (усне і писемне), або комунікативне активне; 2) діалогічне або комунікативне реактивне.
Мовлення тісно пов'язане із іншими пізнавальними процесами. Саме мовлення зумовлює розвиток специфічно людських видів мислення, уваги, сприймання, пам'яті.
Немовлячий вік названий так з огляду відсутності активного мовлення у спілкуванні дитини з оточуючими у перший рік життя. Тому цей період вважається підготовчим для засвоєння активного мовлення. Мовний апарат дитини становить частину її організму, отримувану від народження. Водночас дитині необхідно навчитись володіти своїм мовним апаратом.
Підготовчий період у засвоєнні мовлення відіграє надзвичайно важливу роль у подальшому розвиткові як цього пізнавального процесу, так і психіки взагалі. При цьому дорослі часто недооцінюють цей віковий період для розвитку мовлення, адже дитина ще не говорить. Психологи доводять, що відсутність повноцінного спілкування дорослого з дитиною з обов'язковим використанням мовлення, опора на хибний принцип «раз мовчить дитина і не розуміє слів дорослого, то навіщо з нею розмовляти», призводять до подальших значних ускладнень у розвитку психіки дитини, як це спостерігається у дітей, від народження позбавлених батьківського піклування.
Пасивне мовлення розвивається раніше активного. Перші реакції на слова дорослого виявляються після 20 днів життя як зосередження на голосі дорослого. На другому місяці життя малюк припиняє крик під впливом «розмови» з ним, зосереджуючись на обличчі дорослого. Спочатку голос дорослого нерозривно пов'язаний для дитини з його виглядом, є ознакою близької людини. Незнайомий голос викликає занепокоєння дитини. Ці перші реакції пов'язані не зі змістом мовлення, а із його тембром, тоном, інтонацією, ритмом. Будь-яке за змістом мовлення, супроводжуване агресивними жестами, негативними емоціями, роздратуванням та відповідною мімікою, викликає у малюка незадоволення, плач. З другого півріччя немовля здатне встановлювати зв'язок між знайомим словом і предметом, що є важливою умовою розуміння. Так, дитина шукає поглядом предмет, який назвав дорослий: «Де м'ячик?».