Розвиток психології в Україні

З поодиноких ділянок психології найбільше розвинулися: дитяча й розвиткова психологія, над якою працювали: Л. Балацька, Н. Вовчик-Блакитна, О. Запорожець, П. Зінченко (*1903; автор історії психології і праць над психологією пам’яті), Т. Косма (1931-1935 pp. у Харкові на кафедрі психології), Г. Костюк, О. Леонтьев, Д. Ніколенко, Павло Чамата (редактор підручника психології для педагогічних училищ, 1954) ; над філософськими та фізіологічними основами психології працювала школа у Києві з Г. Костюком та О. Раєвським (з 1945 був завідувачем кафедрою психології, вивчав також, поряд з П. Пелехом, історію психології, а поряд з М. Жінкіним психологію мови) ; досить добре розвинулася психологія у працях (Є. Мілерян).

В Україні рано почали також цікавитися зоопсихологією (С. Балей, М. Паргамін). яка пройшла процес розвитку від антропоморфізації тварин через стадію механістичних теорій рефлексології, коли вважалося, що в психічних процесах тварин та людей є тільки кількісні різниці, аж до новіших теорій (Н. Ладигіна-Котс, В. Протопопов, Г. Рогінський, А. Хільченко), які доводили, що психіка тварин зумовлена винятково біологічними факторами, а людська свідомість – визначена ще й соціальними.

З цілком спеціалізованих дослідів треба назвати питання сприймання часу, зокрема впливу переживань на суб’єктивну деформацію відчування часу (Д. Елькін, Т. Козіна, В. Ярощук). Ю. Мошбиця працював над психологією розв’язування математиних задач, Б. Баєва – технічних конструкцій.

Поступово українські психологи перейшли до дослідження складніших питань, як формування світогляду й самосвідомості особи (Чамата, 1956). О. Раєвський досліджував відношення свідомості у загальнолюдських проявах і її залежність від конкретного середовища, зокрема суспільного класу, серед якої людина діє. Українські психологи наближалися до гуманістичної психології, а психології як науці приписували в УРСР важливе теоретичне й практичне значення в усіх галузях суспільного життя.

 

 

Психологія в еміграції зосереджувалася спершу у Празі, де Я. Ярема, професор Українського вищого педагогічного інституту ім. Драгоманова розвинув у 1923-1930 pp. жваву діяльність, досліджуючи проблеми психографії в школі й видавши підручник. П. О. Іванов розробляв у чеському Психотехнічному інституті Академії ім. Масарика психотехнічну проблематику, бувши одночасно до 1945 р. доцентом Українського Вільного університету, в якому, однак, більше уваги присвячував психології у мюнхенський період діяльності університету. Кафедрою загальної психології з 1946 керував О. Кульчицький, який працював у дусі цілісноструктурної психології та педагогічної характерології. Неврофізіолог М. Міщенко викладав експериментальну психологію (1946-1949), з 1955 кафедрою соціальної психології керує В. Янів, який вийшов від досліджування психології в’язня, пізніше віддався психологічній інтерпретації соціальних спрямувань українського народу. Найбільше уваги мюнхенський осередок приділяв вивченню психічних властивостей українців (етнопсихології), організувавши серед іншого тематичні зустрічі з іноземними вченими (1953 – Мюнхен, 1954 – Лювен). У ділянці етнопсихології співпрацювали також педагог Г. Ващенко, що дав також огляд рефлексології в УРСР, філософ і історик української культури Іван Мірчук та філософ і літературознавець Д. Чижевський. У США працював Б. Цимбалістий (*1918), який вийшов від експериментальної психології досліджуючи питання геометрично-оптичного обману.

 

 

Вітчизняні вчені зосередилися на різноманітних аспектах сприймання (Е. Рибалко), пам’яті (П. Зінченко, А. Смирнов), уяви, мислення, мовлення (М. Жинкін, І. Синиця та ін.), уваги (М. Добринін, І. Страхов), емоцій (П. Якобсон), вольових процесів (В. Селіванов). Помітними є напрацювання з проблем особистості – спонукальної сфери, свідомості та самосвідомості (Б. Ананьєв, Г. Костюк, П. Чамата, Л. Божович, О. Ковальов, М. Левітов, В. М’ясищев, М. Боришевський та ін.).

Окремі питання особистості досліджують у лабораторіях Інституту психології імені Григорія Костюка АПН України, на кафедрах психології класичних і педагогічних університетів. Систематично розглядають їх на з’їздах, наукових конференціях психологів.

Теоретико-методологічні проблеми психології порушують у своїх працях сучасні науковці О. Ткаченко (методологічні принципи психології) ; Г. Балл (гуманістична парадигма психології) ; М. Боришевський, О. Татенко, Т. Титаренко (психологія суб’єкта) ; С. Максименко (принципи генетичної психології) ; В. Роменець (історія психології, телеологічна парадигма психології, психологія вчинку) ; Л. Бурлачук (методи психології) ; В. Рибалко (історія психології особистості, окремі питання методології психології) ; М. Савчин (духовна парадигма психології).

Особистість досліджують М. Боришевський (самосвідомість особистості, проблема духовності, становлення особистості громадянина) ; Т. Титаренко (життєвий світ особистості) ; Т. Чамата (самосвідомість особистості) ; З. Карпенко (аксіогенез особистості) ; Т. Говорун (Я-концепція особистості) ; В. Москалець (психологія релігії, духовна сфера особистості) ; О. Саннікова (емоційна сфера особистості) ; Т. Яценко (несвідома сфера особистості) ; Ю. Приходько (становлення особистості) ; П. Лушин (особистісне змінювання) ; О. Лактіонов (індивідуальний досвід особистості) ; І. Бех, І. Булах (моральна сфера особистості) ; Р. Павелків (моральна самосвідомість) ; Н. Шевченко (свідомість особистості).

Нині збагачується та поглиблюється співпраця вітчизняних психологів із зарубіжними колегами, відбувається загальна переорієнтація досліджень на розв’язання прикладних проблем. Психологія дедалі потужніше впливає на інші науки та сфери практичної діяльності: освіту, управління, політику, спорт, культуру, сім’ю, медицину тощо.

 

 

Загальна психологія. Навчальний посібник / Варій М. Й. – 2-ге видан., випр. і доп. – К. : «Центр учбової літератури», 2007. – 968 c.

Загальна психологія: Підручник / О. В. Скрипченко, Л. В. Долинська, 3. В. Огороднійчук та ін. – К. : Либідь, 2005. – С. 464.

Загальна психологія: Навч. посібник / Максименко С. Д., Соловієнко В. О. – К. : МАУП, 2000. – 256 с.

Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. – Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954-1989.

Чижевський д. Нариси з історії філософії в Україні. Прага 1931;

Мірчук Іван. Світогляд українського народу // Науковий збірник УВУ. III. – Прага 1942;

Кульчицький О. Риси характерології українського народу. ЕУ 1, стор. 708 – 18. Мюнхен – Нью-Йорк 1949;

Нариси з історії вітчизняної психології XVII – XVIII ст. К. 1952;

Нариси з історії вітчизняної психології XIX ст. ч. 1 – 2. К. 1955;

Костюк Г. (ред.) Психологія. К. 1955;

Костюк Г. Русско-украинские связи в формировании передовой отечественной психологической мысли. Известия Академии Педагогических Наук РРФСР. Выпуск 65. 1955;

Kultschytzkyj A. Die Marxistisch-sowjetische Konzeption des Menschen im Lichte der westlichen Psychologie. Мюнхен 1956;

Vascenko H. Die materialistische Konzeption des Sowjetmenschen. Proceedings of Historical-Philosophical Section, т. 2. Shevchenko Scientific Society. Нью-Йорк 1957;

Радянська психологічна наука за 40 pp. К. 1958;

Чамата П. Психологічна наука в УРСР за 40 pp. Наук. Записки Київ. Пед. Інституту, т. 28. К. 1958;

Чамата П., Скрипченко О., Опришко К. Бібліографічний довідник праць з психології за 40 pp. (1917 – 57). К. 1958;

Раєвський О. Київський університет і розвиток психологічної науки. Радянська Школа, кн. 42. К. 1959;

Психологическая наука в СССР, т. 1 – 2. М. 1959 – 60;

Нариси з історії вітчизняної психології кін. XIX і поч. XX ст. К. 1959;

Янів В. Укр. духовість у поетичній візії Шевченка. ЗНТШ, т. 169. Париж: – Нью-Йорк – Мюнхен 1962;

Соколов М. Очерки истории психологических воззрений в России в XI – XVIII ст. М. 1963;

Нарис історії філософії в Україні. АН УРСР. К. 1966;

Петровский А. История советской психологии. М. 1967;

Розвиток філософії в УРСР. К. 1968.