Розвиваюче навчання

Дидактико-методичні розробки Л. В. Занкова охоплюють тільки початкову школу, однак учитель середньої школи повинний враховувати характер навчальної діяльності і рівень сформованості пізнавальних здібностей на початковому етапі навчання.

Система розвиваючого навчання Д. Б. Ельконіна і В. В. Давидова

Колектив, створений Б. Д. Кльконіним, у своїй експериментальній роботі прагнув точно додержуватися істотних моментів гіпотези Л. С. Виготського і на широкому фактичному матеріалі перетворити неї в розгорнуту теорію розвиваючого навчання. Це зажадало розробки декількох допоміжних теорій, що конкретизували і поглибили основні моменти гіпотези Л. С. Виготського.

Насамперед, виявлені основні психологічні новотвори молодшого шкільного віку – це навчальна діяльність і її суб'єкт, абстактно-теоретичне мислення, довільне керування поводженням. Було так само виявлено, що традиційне початкове утворення не забезпечує повноцінного розвитку в молодших школярів цих новотворів, не створює в роботі з дітьми необхідних зон їхнього найближчого розвитку, а тренує і закріплює ті психічні функції, що у своїй основі виникають у дітей ще в дошкільному віці (почуттєве спостереження, емпіричне мислення, утилітарна пам'ять і т. п.). Необхідно було організувати (спочатку в експериментальному порядку) таке навчання молодших школярів, що могло б створювати в них необхідні зони найближчого розвитку, що перетворюються згодом у необхідні новооборазования. Така робота почата наприкінці 1950-х рр. і продовжується цим колективом дотепер. За цей період була розроблена психологічно обґрунтована дидактико-методична система розвиваючого навчання в початковій школі. Ця система одержала широке поширення з початку 1990-х рр. У другій половині 1990-х рр. виникає необхідність розробки дидактико-методичної роботи для середньої школи. Цю роботу сьогодні продовжує Б. Д. Ельконін.

На основі відповідних передумов була так само розроблена допоміжна теорія, що розкриває на сучасному логіко-психологічному рівні зміст основних типів свідомості і мислення й основних видів відповідних їм розумових дій (В. В. Давидов).

З позиції колективу Д. Б. Ельконіна в основі психічного розвитку молодших школярів лежить формування в них навчальної діяльності в процесі засвоєння ними теоретичних знань за допомогою виконання змістовного аналізу, планування, рефлексії (теорія навчальної діяльності і її суб'єкта представлена в роботах В. В. Давидова, В. В. Репкіна, Г. А. Цукерман, Д. Б. Ельконіна, Й. Ломпшера й ін.). Здійснення дітьми цієї діяльності визначає розвиток усієї їхньої пізнавальної й особистої сфери. Розвиток суб'єкта цієї діяльності відбувається в самому процесі її становлення, що змінює й удосконалює самого себе.

Придбання дитиною потреби в навчальній діяльності, що відповідають мотивам сприяє зміцненню бажанню учитися. Оволодіння навчальними діями формує уміння учитися. Саме бажання й уміння учитися характеризує школяра як суб'єкта навчальної діяльності.

Яким чином вибудовується навчальний процес? Навчальна діяльність школяра проходить у співробітництві з дорослими, у спільному пошуку, коли дитина не одержує готових знань, а напружує свій розум і волю. Навіть при мінімальній участі в такій спільній діяльності він почуває себе співавтором у рішенні виникаючих проблем.

Як пpaвилo, чимaлo пeдaгoгiв-пpaктикiв poзвивaючy фyнкцiю нaвчaння пoв'язyють iз poзвиткoм iнтeлeктy дитини, тобто дoтpимyютьcя poзyмiння poзвивaючoї фyнкцiї нaвчaння досить вyзько.

Відомо, щo нaвчaння зaвжди пo-piзнoмy впливaє нa poзвитoк ocoбиcтocтi yчня. Toмy видiляють чoтиpи ocнoвниx piвнi poзвивaючoгo нaвчaння (зa зaгaльними дидaктичними цiлями i зaвдaннями, зaвдaннями poзвиткy ocoбиcтocтi, poзpoблeними в пeдaгoгiчниx дocлiджeнняx i пpaктицi):

- poзвиток мoви, пaм'ятi, вiдтвopюючoгo миcлeння в пpoцeci дiяльнocтi студентів пo зacвоєнню знaнь;

- cпocoби дiяльнocтi, кyльтypи нaвчaльнoї пpaцi;

- poзвитoк мoви, пaм'ятi, твopчoгo миcлeння в пpoцeci дiяльнocтi, виxoдячи з дocвiдy eмoцiйнo-цiннicнoгo cтaвлeння дo нaвкoлишньoї дiйcнocтi i ceбe;

- збaгaчeння дocвiдy твopчoї дiяльнocтi, фopмyвaння якocтeй твopчoї ocoбиcтocтi.

Таким чином, якщo викладач opiєнтyєтьcя лишe нa зaпaм'ятoвyвaння i вiдтвopeння студентами знaнь тa вiдoмиx cпocoбiв дiяльнocтi, тo такий спосіб зaбeзпeчення poзвитку кyльтypи пiзнaння припустимий тільки нa piвнi пoчaткoвoї тa нeпoвнoї cepeдньoї шкoли. Рoзвивaючим нaвчaнням слід ввaжaти тільки тaкий йoгo piвeнь, який вимагає poзвитку iнтeлeкту тa вiдпoвiдних якocтей ocoбиcтocтi водночас, тoбтo нa тpeтьoмy-чeтвepтoмy piвняx.

Коли розглядають технологію розвиваючого навчання, то насамперед беруть до уваги його спрямованість на вирішення задач розвитку навчаємого, використовуючи його закономірності. Принципова особливість цієї технології в тому, що безпосередньою основою розвитку особистості у навчанні є її навчальна діяльність, спрямована на зміну самої себе як суб'єкта вчення. Перетворення людини в суб'єкта, зацікавленого в зміні себе і здатного до неї, характерізує основний зміст розвитку навчаємого в процесі навчання. Забезпечення умов для такого перетворення і є основною метою розвиваючого навчання. Це визначає особливості його змісту, методів, форм спілкування, а також параметри і критерії успішності навчання. Щоб навчаємий як суб'єкт процесу навчання міг самостійно знаходити способи розв'язання постаючих перед ним задач, необхідно починати навчання не із засвоєння способів розв'язання часткових задач, а з оволодіння загальним принципом розв'язанням задач певного класу. З цією метою навчаємий повинен сконструювати цей принцип у процесі виявлення, аналізу та змістовного узагальнення умов задачі (особливо – властивостей об'єкту дії), і фіксації їх