Сексуальна культура молоді

Розглядаючи проблеми формування культури інтимного спілкування, ми спробували зорієнтувати старшокласників в ознаках, за якими можна робити висновок про сексуальне благополуччя. Їх виділення має сприяти розумінню багатьох проблем майбутнього щасливого шлюбу: рівень співпадання бажань близькості у партнерів; взаємне ініціювання статевих стосунків; частота відмов у близькості; характер реакції на відмову партнера (образа, розчарування, розуміння тощо) ; ставлення до елементів новизни, сексуальних експериментів, прагнення до різноманітності; ніжність, ласкавість у сексі; широта діапазону прийнятності у кожного партнера; досягнення кульмінації в статевому спілкуванні обома партнерами; частота зривів у сексі; наявність чи відсутність взаємозвинувачень у сексуальній неспроможності, конфліктів у сексуальному спілкуванні; відсутність хвилювань з приводу сексу.

 

 

Серйозним фактором ризику і серйозним предметом уваги дорослих є статеве виховання дітей та юнацтва. Виховуючи юних громадян України, суспільство має пом’ятати, що вони є не просто діти, а хлопчики та дівчатка, майбутні чоловіки та жінки. В. О. Сухомлинський писав, що у світі безліч професій, яким потрібно готувати, навчати, проте серед них є одна, яку будуть виконувати всі діти. Бо всі вони в майбутньому стануть батьками й матерями, чоловіками і дружинами і готувати їх до цього вкрай важливо.

Витоки багатьох проблем, з якими стикається сучасне суспільство, а саме високі рівні венеричних захворювань серед найбільш репродуктивно здатної вікової групи молоді, кількості абортів, випадків незапланованого материнства серед неповнолітніх, злочинів, скоєних на сексуальному грунті тощо, слід шукати у тому, яку школу підготовки до шлюбу та сімейного життя проходять діти в процесі соціалізації. Не випадково сексуальне здоров’я за визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) є “комплексом соматичних, емоційних, інтелектуальних та соціальних аспектів сексуального існування людини, які збагачують особу, підвищують комунікабельність людини і її здатність до кохання”. Серед показників сексуального здоров’я називається здатність насолоджуватись і контролювати як сексуальну поведінку, так і дітородну функцію, позбавлення відчуття страху, сорому, хибних уявлень, що порушують інтимні взаємини.

Сьогодні зміцненню цінностей родинного життя, плеканню сексуальної культури в дитячих освітніх закладах, сім’ях, у ЗМІ приділяють катастрофічно мало уваги – мовляв, повинні спрацьовувати природні батьківські інстинкти. Ситуація, що склалася нині в Україні, засвідчує байдужість важливих соціальних інституцій щодо того, якими чоловіками і жінками виростуть наші діти. Сучасні підлітки мають вільний доступ до порновідеопродукції та сумнівних видань з питань сексу, які буйним цвітом поросли на українському ринку. Чого варті одні лише настанови для сексуальної поведінки, які вміщують на своїх сторінках такі поширені серед молоді журнали, як “Cool gerls” або “Вот так” та інші подібні їм видання. Це справжній інструктаж з техніки поцілунку, орально-генітальних стосунків, вибору коітальних позицій, тестування сексуальних намірів та потенцій тощо. Не вистачає єдиного – людських почуттів, дружби, любові. Мовляв, головне – безпечний секс. Тому найважливішим елементом статевої зрілості в даному випадку здається оволодіння технікою злягання, надягання презервативу, застереження від венеричних хвороб чи ВІЛ-інфекції. Реалізація потреби щодо сексуального задоволення значно передує в таких виданнях пробудженню романтичних почуттів, а задоволення сексуальної функції штучно відокремлюється від спілкування та дружби.

Оскільки проблеми сексуальності людини ще й досі обминають середню і вищу освіту, залишаються поза інтересами публіцистики, радіо та телепрограм, рівень наукової сексуальної поінформованості молоді навіть з основних питань сексуальної поведінки залишається вкрай низьким. Недостатньо ефектний рівень соціально-психологічного забезпечення сексуального здоров’я призводить до формування установок на сексуальну сферу як на нижчу у структурі психічного життя, малопов’язану з виявленням вищих почуттів, духовності молодої людини. Пояснення функцій тіла, особливо тих, які стосуються репродукції, мають у свідомості більшості дітей і підлітків негативне забарвлення, висміюються, означуються брутальними словами. Вступ в інтимні стосунки часто розглядається підлітками лише як форма дозвілля, яка не пов’язана з виявленням почуття любові і приязні, бажанням налагоджувати тривалі контакти.

Незважаючи на освітні реформи останніх років, створення центрів планування сім’ї, проблеми статевого виховання та сексуальної просвіти ще й досі не знайшли належного місця як у змісті навчання, так і у виховній роботі з дітьми. Тому, ми вважаємо, що на кожному віковому етапі психічного розвитку потрібно дати дитині максимум знань щодо репродуктивної функції людини, культури прояву інтимних почуттів, підтримання сексуального здоров’я, чого учні часто не отримують ні від школи, ні від ЗМІ, ні від батьків.

Сексуальні стосунки молоді не завжди приносять втіху, іноді і горе, якщо це стосується зараженням ВІЛ-інфекцією. Телебачення і радіо є найбільш доступними джерелами отримання інформації про проблеми ВІЛ-інфекції та СНІДу. В цілому 85% з тих, хто що-небудь знає про СНІД, отримали ці відомості якраз завдяки теле- та радіопередачам. Молоді люди, порівняно з населенням в цілому, у пошуках нових знань більш активно звертаються до періодичних, науково-публіцистичних та науково-популярних видань, довідкової літератури, а також активніше використовують з цією метою спілкування з родичами, знайомими та друзями.

Національне опитування дітей та молоді “Молодь за здоровий спосіб життя” в межах українсько-канадського проекту восени 2005 року показало, що сьогодні уже більше половини молоді (62%) отримують інформацію про СНІД та ВІЛ-інфекцію в школі або в іншому навчальному закладі: 46% серед 10-14-річних та 77% серед 15-22-річних. В цілому рівень обізнаності про проблему СНІДу сягає 80%, але цей показник істотно залежить від віку опитаних: серед 10-14-річних – 65%, а серед 15-22-річних – 93%. Серед джерел інформації на першому місці називається телебачення та радіо (84% серед тих, хто знає про проблему), на другому – періодичні видання (газети, журнали, бюлетені тощо – 59%), на третьому – вчителі та викладачі (38%), на четвертому – родичі, знайомі, друзі (34%), на п”ятому та шостому – відповідно, науково-публіцистична, науково-популярна література (23%) та довідкова література (13%). Інформацією з інших джерел користуються 1-2% молоді, це – стенди у лікарнях та інших закладах, фахівці з даної проблеми, листівки, плакати, різноманітні акції, інтернет. Важливо підкреслити, що, не зважаючи на відповіді про досить високий рівень поінформованості молоді про проблему СНІДу, біля 70% опитаних хотіли б отримати більш повну інформацію з цієї проблеми (серед 10-14-річних – 64%, а серед 15-22-річних – 73%).

Отже, можна сказати, що основними джерелами інформації про проблему СНІДу є засоби масової інформації, які дійсно стали каналом “масового” інформування молоді; вчителі та навчальні програми в школах та інших закладах освіти посідають значне місце серед каналів отримання інформації і їх роль може бути посилена; безпосереднє оточення молодих людей – батьки, родичі, друзі, однолітки – також є важливим і впливовим джерелом інформації, який ще недостатньо використовується у різноманітних профілактичних програмах; молодь частіше, ніж старші покоління, звертається до спеціальної як науково-публіцистичної, так й до довідкової літератури, тому важливо зробити її доступною для самостійного сприйняття; наочна соціально-медична реклама (стенди, плакати, листівки тощо) та проведення акцій з проблеми СНІДу не є на сьогодні ефективним шляхом інформування молоді; молоде покоління потребує більш повної та детальної інформації з проблем СНІДу.

Роль ЗМІ у спеціальному вихованні молодого покоління досить тісно пов'язана з художніми творами. Тому важливо, щоб у той час, коли діти та підлітки дивляться телебачення, слухають радіо, транслювались твори високої моральності, чистоти, порядності. А «дешеві» фільми «про це» можна демонструвати в той час, коли глядачами є дорослі люди, здатні на основі життєвого досвіду самостійно зробити правильні висновки.

 

 

Гридковець Л. М. Особливості становлення людської психосексуальності: посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К. : Софія-А. ― 1999. – 178 с.

Гридковець Л. М. Розвиток психосексуальної культури особистості //Практична психологія та соціальна робота. – 2000. – № 3. – С. 22-24.