Селянське самоврядування versus селянська бюрократія: до питання модернізації аграрного ладу в Російській імперії (друга половина ХІХ – початок XX ст.)

 

 

Згідно положень Великої реформи 1861 р., обрані сходами очіль- ники селянських установ самоврядування (старости і волосні старшини) представляли низові ланки місцевої адміністрації. Дослідниця доводить, що через корумпованість селянської бюрократії, зловживання своїми обов’язками, а також суперечливі правові засади організації діяльності установ селянського самоврядування і малограмотність селянського загалу, гальмувалися процеси становлення місцевого самоврядування та модернізації аграрного ладу в Російській імперії загалом, оскільки фактично селом управляла селянська бюрократія.

Ключові слова: селянське самоврядування, селянська бюрократія, сільський староста, волосний старшина, модернізація, Російська імперія.

Розвиток інститутів громадянського суспільства у пострадянських країнах Східної Європи, крім іншого, передбачає осмислення історичного досвіду становлення в них місцевого самоврядування. Оскільки минуле багатьох з цих країн пов’язане з перебуванням у складі імперії Романових, варто приділити увагу, запровадженому Великою реформою 1861 р., селянському самоврядуванню, що було покликане стати початковою сходинкою у залученні народу до управління своїми місцевостями та одним з чинників оновлення господарського життя в країні [1, 157; 2, 8]. Особливу вагу у цьому контексті набуває проблема впливу на самоврядування селян діяльності старост і волосних старшин, які, з обранням їх сходами (перших, відповідно, обирали на сільських, інших – на волосних сходах), поповнювали лави представників низових ланок місцевої адміністрації, ставали «посадовими особами» у складі «громадського самоврядування» селян. Певне підґрунтя у вивчення проблеми заклали дореволюційні дослідники. Їх цікавили злободенні для того часу питання участі у господарському оновленні села представницьких установ селянського самоврядування, дуалізм правового становища їх очільників [3-13]. У радянській історіографії питання висвітлено фрагментарно, як правило, в контексті соціально-економічних аспектів реформи 1861 р. [1; 14; 15]. Приступили до активної й різнопланової розробки проблеми сучасні вітчизняні [16-24] та закордонні, зокрема російські, вчені [2; 25-32]: розкрито окремі аспекти становлення селянського самоврядування, управлінської діяльності селянської бюрократії, її впливу на життя села у кризових умовах революції 1905-1907 рр. і Першої світової війни тощо. Натомість серед тих аспектів проблеми, що нині потребують спеціальної дослідницької уваги, слід вказати відносини між представницькими установами самоврядування та селянськими посадовцями, що й становить мету цієї розвідки.

Складовою, розпочатої у 1861 р., масштабної модернізації аграрного ладу в Російській імперії, майже 9/10 населення якої становило селянство, стало запровадження його «громадського управління». Базувалося воно на традиціях «мирського» самоврядування: низовий «ярус» нової системи управління селом склав схід усіх домогосподарів «сільського общества». Верхній «ярус» склала волость (відносно «сільського общества» виконувала адміністративні функції; до волосного сходу сільські, відповідно, делегували по одному представнику від кожних десяти дворів). Запровадження «громадського управління» селян і його бюрократизація, вказують фахівці, пов’язувалися з об’єктивними вимогами раціоналізації управлінських і стандартизації фіскальних практик, необхідності диференціації функцій окремих інститутів самоврядування, контролю як за викупними операціями, так і з боку держави за сільським життям загалом, адже з ланцюга «держава-поміщик-селянин» зникала поміщицька ланка [2, 37-40, 193]. Не менш важливим було і те, що, завдяки селянській бюрократії, країна отримувала «армію» безкоштовних для держави адміністраторів-полі- цейських (вагомий аргумент в умовах фінансової кризи кінця 1850-х рр.), які сприяли вирішенню необхідних для неї фіскальних, нотаріальних, паспортних, судово-виконавчих і багатьох інших завдань. Упродовж 1860-х рр. практично на всі категорії селян Російської імперії було поширено двоступеневу систему селянського самоврядування з її управлінським дуалізмом, що передбачав перетворення очільників установ самоврядування на представників низових ланок місцевої адміністрації. У ст. 63, 83, 85 «Загального положення про селян, що вийшли з кріпацької залежності» (далі – «Загальне положення») вказувалося, що кожний селянський посадовець мав виконувати вказівки місцевих адміністраторів (передусім, мирського посередника), поліцейських й інших посадовців. З обранням волосними сходами старшини, у присутності мирського посередника, мали складати присягу на вірність імператору (ст. 120) [33, 50-61]. Під час останнього селянські посадовці зокрема обіцяли: все «от предусмотренных» начальників, «определяемых инструкциями, регламентом и указами надлежащим образом по совести своей исправлять» [34, 20-20зв. ]. При цьому, згідно ст. 60, 81, 84, сільські старости були підлеглими волосним старшинам, мали виконувати їх вказівки «у справах поліцейського відомства», волосний старшина, своєю чергою, мав «наглядати» за старостами. По суті всередині системи «громадського управління» селян їх бюрократія створювала адміністративну мікросистему з ієрархічною структурою. В результаті, формувалася система управління селом, за висловом І. Христофорова, «міцно вмонтована» в адміністрування у сільській місцевості [2, 253], а також здійснювався досить радикальний реформаторський крок – до загальноімперського управління додавалася «селянська ланка». Відповідно, діяльність сходів мала перебувати під пильним наглядом селянських посадовців: питання, що планувалось обговорити на сільському сході, старости мусили заздалегідь подати волосному старшині, для отримання останнім на це згоди мирського посередника (зі скасуванням цієї посади 1874 р. – чиновників повітових у селянських справах при- сутствій, а із згортанням роботи останніх 1889 р. – земських дільничних начальників), у такий же спосіб старшина мав вчиняти і напередодні скликання волосного сходу. Приміром, тільки після отримання схвальної резолюції, яку надав Деркачевському волосному старшині земський начальник, перевіривши «списки справ», що мали обговорюватись на сільських та волосному сходах у 1913 р., сходи та їх рішення визнавалися «законними» [35, 24; 36, 28].

Відносини старост і старшин з представницькими установами селян