Селянське самоврядування versus селянська бюрократія: до питання модернізації аграрного ладу в Російській імперії (друга половина ХІХ – початок XX ст.) | Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

Предмет:

Тип роботи:

Стаття

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

1881 р. писав: «Надане селянським громадам самоврядування у дійсності виявляється лише найнез- начнішою... мірою, поступаючись волі, а іноді нічим не виправданому свавіллю осібних представників влади, старост, старшин, волосних писарів»; значення «законної влади» сходів, таким, чином «умалялося», це вело до «вкрай апатичного ставлення селян до свого самоврядування». Також сановник зазначав: «На цій основі “розквітали” всілякі порушення, змови, фальсифікації рішень сходів, зловживання старшин і писарів, нецільове використання селянських коштів, зокрема для реалізації особистих потреб волосних управлінців “с целью доставления себе материальных выгод на счет крестьян в ущерб их прямым интересам”«. Приміром, деякі старшини привласнювали собі право утримувати волосну пошту «за платню від селян», примушуючи останніх відробляти цю повинність «натурою»; призначали собі «додаткове утримання» з селянських бюджетів; продавали хліб з громадських запасних магазинів за низькими цінами; дозволяли стороннім особам відкривати на селянській землі «питейные заведения», всупереч бажанню більшості членів громади; робили на «свою користь» записи у книги ревізій, «у дійсності ці ревізії ніколи не проводились». Серед причин «зловредной деятельности» сільських посадовців, О. Половцов називав суміщення ними управлінських та поліцейських функцій, саме тому деякі з волосних посадовців, як свідчили скарги селян, допускали «кулачні розправи», побиття, жорстокі покарання різками, невиправдані арешти одних та «послаблення», невиправдані «оставления без наказания за проступки» інших. Така діяльність старшин, на думку сенатора, стала «знаряддям підкорення собі селян, що змушувало останніх часто утримуватись від формальних скарг»: «Выведенные... из терпения, крестьяне иногда предпочитают, вместо подачи жалоб, прибегать к самоуправству, как это замечено в Обуховской и Былеевской волостях, где крестьяне сами распорядились арестованием и продажею имущества сборщика, допустившего растрату общественных денег, и на самовольно собравшемся сходе удалили от должности нетерпимого ими старшину помимо суда и начальства» [23, 61].

У 1882 р. місцеві ревізії чиновників Бессарабії засвідчили: «у волосних правліннях безлад», «прибуткові суми витрачаються вільно», «це не сприяє зростанню добробуту мешканців» [44, 20]. На Московщині за чисельні зловживання у 1861-1863 рр., зі 149 старшин, 49 були відсторонені від посади (9 – за «нетверезе життя», 5 – за «несправне виконання обов’язків», 5 – за «протизаконні вчинки та перевищення влади», 4 – за «здирство», 11 – за «розтрату громадських грошей», 2 – за «дурний вплив на волость і неправдиве тлумачення закону», решта – за бездіяльність, невиконання наказів начальства, літній вік тощо) [21, 112]. На Смоленщині у 1861-1867 рр. за зловживання, розтрати мирських грошей тощо було відсторонено від посади 154 волосних старшини [15, 78]. На Київщині наприкінці 1870-х рр. до суду були притягнуті 46 і звільнено з посади 65 старшин, відповідно, притягнуто до відповідальності 35 та позбавлено посад 405 сільських старост [23, 62]. Частиною реалій порефор- меної доби став значний вплив на діяльність селянських представницьких установ куркулів-»мироїдів», які під час виборів на волосних сходах не гребували відверто авантюрними способами отримання посади: спеціально підготовлені «горлани» голосно вигукували їх прізвища, чим забезпечували перемогу під час голосування. До цього слід додати надмірне «услужіння» з боку селянської бюрократії місцевим чиновникам, зокрема земським начальникам; підкупи селян-вибор- щиків, тиск на учасників сільських й волосних сходів, з метою примусити їх прийняти приговори-рішення в інтересах членів волосних правлінь або заможних односельців [24, 21-22; 47, 141].

Вже у пореформені роки урядовці, представники громадськості стали пов’язувати проблеми селянського самоврядування з всевладдям селянської бюрократії, зокрема писали: «Хорошие, непьющие, толковые, благонамеренные мужики», «вдруг... ни с того, ни с сего, с круга спиваются и делаются грабителями и негодяями» [4, 216]. В. Мещерський з цього приводу вказував: «Весь селянський мир з десятками мільйонів душ», відданий «на свавілля п’яниць-писарів та кулаків-стар- шин», поставлений у таке становище, в якому він «розбещився і зруйнувався вщент» [21, 114]. У 1883 р. І. Лучицький наголошував: «Право оскарження дій» виборних та призначених громадою осіб «має бути визнано як суттєва і необхідна гарантія сільських товариств» [6, 13]. 1899 р. земський начальник О. Новіков писав: «Сход у нас дик, не развит», «у виборні потрапляють найбільш небажані елементи», «бразды правления держит ловкий и энергичный страшина», якщо на виборах «проходят все старосты – обеспечил себе старшина избрание на новое трехлетие, а друзья его – разные льготы и вообще поддержку старшины» [8, 77]. Щодо сільських старост з сумом зазначалося: «Вони є не стільки представниками сільського управління, скільки виконавчими установами усіх відомств» [47, 141]; ці селянські посадовці «перетворились на збирачів податків, «митарів села» [5, 842]; в основному, безграмотні, по суті «сліпі виконавці наказів волосного старшини», радитись з яким для них означало «принижувати гідність старшини» [21, 111]. Надзвичайно критичні відгуки лунали на адресу волосних правлінь (до їх складу, крім волосного старшини і старост входили також збирачі податків, наглядачі сільських хлібо- запасних магазинів тощо) : «Це просто установи управління з нотаріальними обов’язками», «сільські канцелярії», що «завідують усіма внутрішніми справами», «передаточна інстанція відносно урядових установ» [10, 53-55]; «суто виконавча інстанція» [10, 103]; «низові адміністративні установи» [12, 101].

Чиновництво загалом констатувало: у селянському самоврядуванні «посилилося значення писарів, сільські і волосні правління цілком виявились такими, що не відповідають своєму первісному призначенню» [48, 28]; «волосне правління, що виродилось з запланованого самоврядування, не використовує свого прямого і нагального призначення охороняти місцеві інтереси, а стає місцевою адміністрацією та