Схема судової системи України із зазначенням повноважень кожного суду

Відповідно до п. 2 ст. 47 Закону України «Про судоустрій України», Верховний Суд України здійснює такі повноваження:

розглядає у касаційному порядку рішення загальних судів у справах, віднесених до його підсудності процесуальним законом; переглядає в порядку повторної касації усі інші справи, розглянуті судами загальної юрисдикції в касаційному порядку; у випадках, передбачених законом, розглядає інші справи, пов'язані з виключними обставинами;

дає судам роз'яснення з питань застосування законодавства на основі узагальнення судової практики та аналізу судової статистики; у разі необхідності визнає нечинними роз'яснення Пленуму вищого спеціалізованого суду, зазначені в п. 1 ч. 2 ст. 44 цього Закону;

дає висновок щодо наявності чи відсутності в діяннях, у яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого злочину; надає за зверненням Верховної Ради України письмове подання про неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я;

звертається до Конституційного Суду України у випадках виникнення у судів загальної юрисдикції під час здійснення ними правосуддя сумнівів щодо конституційності законів, інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів;

веде та аналізує судову статистику, вивчає та узагальнює судову практику, знайомиться в судах з практикою застосування законодавства;

у межах своїх повноважень вирішує питання, що випливають з міжнародних договорів України; представляє суди загальної юрисдикції у зносинах з судами інших держав;

здійснює інші повноваження, передбачені законом.

Повноваження місцевих, апеляційних судів, вищих спеціалізованих судів і Верховного Суду України знаходять своє продовження і логічний розвиток в повноваженнях голів, заступників голів і суддів цих судів (статті 23, 24, 27, 28, 29, 40, 41, 42, 49, 50, 52 Закону України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 p.), а також у повноваженнях колегіальних органів судів загальної юрисдикції: президій апеляційних судів, президій вищих спеціалізованих судів, Президії Верховного Суду України (статті 30, 43, 54 Закону) та повноваженнях пленумів вищих спеціалізованих судів і Пленумі Верховного Суду України (статті 44, 55).

Функції та повноваження судів загальної юрисдикції визначають діяльнісні характеристики судової влади загалом.

 

 

Організація і діяльність судової системи Російської Федерації визначаються Конституцією і Федеральними конституційними законами: від 31 грудня 1996 р. «Про судову систему Російської Федерації»; від 28 квітня 1995 р. «Про арбітражні суди в Російській Федерації», від 23 червня 1999 р. «Про військові суди Російської Федерації». Частково діє також Закон «Про судоустрій РРФСР» від 8 липня 1981 р. (у частині, що не суперечить актам законодавства).

Відповідно Закону «Про судову систему Російської Федерації», від 31 грудня 1996 р. сукупність державних службовців – суддів, наділених у конституційному порядку повноваженнями здійснювати правосуддя й виконуючі свої обов'язки на професійній основі, прийнято називати суддівським корпусом.

Його склад охоплює всіх суддів – від Голови й членів Конституційного Суду РФ, голів і членів інших вищих судових інстанцій до суддів основної ланки судів загальної юрисдикції. До їх числа входять також судді, які перебувають у відставці. Особливість покладених на суд і суддівський корпус завдань – здійснення правосуддя, здійснення судового і конституційного контролю визначають відмінність положення, статусу суддів від положення інших державних установ та їх посадових осіб.

Судді РФ наділені властивими лише їм правами й обов'язками, які не властиві іншим державним службовцям і громадянам. Дані обставини обумовлюють ряд вимог, які стаавляться до членів суддівського корпусу (суддів) як у професійній, так і позаслужбовій діяльності. Про нихх також можна судити і по Кодексом честі судді РФ, схваленим 30 жовтня 1993 р. II Всеросійським з'їздом суддів.

Він виділяє три групи вимог до судді:

загальні вимоги – про пріоритетне значення, у порівнянні з іншими заняттями, обов'язків по здійсненню правосуддя, про збереження особистого достоїнства, турботи про свою честь і т. д. ;

вимоги (правила), пов'язані зі здійсненням професійної діяльності: терпіння, ввічливість, тактовність, неупередженість, постійна підтримка високого рівня кваліфікації, неприпустимість публічної критики рішень і дій колег, усього суддівського співтовариства й т. д. ;

вимоги, пропоновані до позаслужбової діяльності – дотримання прин-ципу деполітизації, неучасть в акціях політичного характеру, непри-пустимість особистих, фінансових і ділових зв'язків, які здатні пере-шкодити йому належним чином виконувати професійні обов'язки і т. д.

Незалежно від того, у суді якої ланки судової системи здійснює свою діяльність суддя, виконувані ним функції однаково важливі для здійснення судової влади на території РФ. Єдність судової влади і похідна від неї єдність судової системи країни обумовлює і єдиний статус для суддів всіх судів.

Найважливішою передумовою відбору особи в число кандидатів на заміщення суддівських посад є, насамперед, відповідність кандидата в судді вимогам ст. 119 Конституції Російської Федерації. Конституція, зокрема, встановлює, що суддями можуть бути обрані громадяни Російської Федерації, які досягли 25 років, мають вищу юридичну освіту і стаж роботи з юридичної професії не менше п'яти років. Ці вимоги є не лише мінімальними, але й загальними. Тому у зазначеній статті Конституції чітко обумовлено, що федеральним