Соціально-економічна сутність і роль державного бюджету України, бюджетні інвестиції та їх види

Вступ

1. Соціально-економічна сутність і роль державного бюджету України, бюджетні інвестиції та їх види

2. Бюджетний устрій країн ринкової економіки

Висновок

Використана література

 

 

В умовах переходу до ринкової економіки виникає ще одне джерело нарощування капіталу і фінансування відтворення – бюджетні інвестиції. Слід відзначити, що бюджетні інвестиції хоча і набувають все більшого поширення, однак і на сьогоднішній день залишаються відносно новим та недостатньо дослідженим явищем у діяльності суб’єктів господарювання. Ситуація ускладнюються і тим, що в Україні дане питання отримало недостатньо уваги у науковій та професійній літературі. Отже, вище зазначене свідчить про актуальність досліджуваної теми та про необхідність її подальшого вивчення.

В сучасних економічних умовах зростає потреба в достовірній обліковій і податковій інформації про діяльність суб'єктів господарської діяльності. Без такої інформації неможливо зробити висновок про ефективність господарської діяльності підприємства, правильність застосування законодавства, своєчасність сплати податків тощо. Об'єктивна інформація про діяльність окремих господарських суб'єктів дає можливість контролювати відповідність діяльності підприємства тим чи іншим правилам, законам і інструкціям, що регламентують його роботу.

Бюджетна інвестиційна діяльність підприємства підпорядкована певній інвестиційній політиці, розробленій підприємством в складі його фінансової стратегії. Основною ціллю інвестиційної політики є забезпечення найефективніших шляхів розширення активів підприємства з позицій перспектив його розвитку і збільшення його ринкової вартості. З врахуванням цієї цілі зміст політики управління інвестиціями підприємства можна сформулювати наступним чином: інвестиційна політика представляє собою частину загальної фінансової стратегії підприємства, яка заключається у виборі і реалізації найефективніших шляхів розширення об'єму його активів для забезпечення основних напрямків його розвитку.

 

 

Архіви донесли до нас відомості, що слово “бюджет” походить від нормандського bouge, bougtte, що в перекладі означає “кишеню”, “мішок”, “шкіряний мішок”. Це слово почали використати англійці, змінивши його на budget, що в дійсності виявилося шкіряним мішком, у якому приносили в парламент документи, де були відомості про державні доходи й витрати, а потім словом budget стали називати доповідь канцлера скарбниці, з яким він виступав у парламенті.

Перші спроби складання бюджету, у формі кошторисів доходів і витрат у Європі зафіксовані у Франції в часи Пилипа Гарного в 1302 році. Надалі це було припинено, тому що глава держави, як правило, повновладно й безконтрольно розпоряджався всіма державними коштами. Фінанси держави не були відділені від королівських.

Повернулися до складання кошторисів доходів і витрат у часи міністра фінансів Сюлли (1599-1611рр.). Це введення продовжив міністр фінансів Франції Неккер (1777-1781р. й 1788-1790рр.) і йому належить ідея публічності в народному господарстві. Саме Неккер створив фінансові основи, на яких пізніше базувалися правила складання бюджету, які існують до наших днів.

Однак зародився новий клас буржуазії, що був зацікавлений в одержанні фінансової підтримки з боку держави й активно виступав проти необмежених фінансових прав монархів. Буржуазія вимагала встановлення контролю за державними витратами, за правом установи й скасування податків. Їхньої вимоги були втілені в життя в результаті буржуазних революцій.

Боротьба буржуазії в області фінансів послужила вихідною передумовою виникнення й розвитку бюджету. У цей час майже не залишилося держав, які свою діяльність не фінансували б з державного бюджету країни.

Фінансові відносини, що складаються в держави з підприємствами, організаціями, установами й населенням, називаються бюджетними. Специфіка цих відносин, як частини фінансових, полягає в тому, що вони, по-перше виникають у розподільному процесі, і, по-друге пов'язані з формуванням і використанням централізованого фонду коштів, необхідного для задоволення загальнодержавних потреб.

Бюджетні відносини різноманітні (між секторами економіки, сферами суспільної діяльності, галузями народного господарства, територіями країни) і охоплюють всі рівні господарювання (державний, місцевий).

Бюджетним відносинам властивий об'єктивний характер. Він обумовлений тим, що в руках держави щорічно повинна концентруватися певна частка національного доходу, необхідна для задоволення соціально-культурних потреб громадян, рішення оборонних завдань, покриття загальних витрат державного керування.

У процесі функціонування бюджетні відносини одержують відповідне їм матеріально-речовинне втілення; вони матеріалізуються у бюджетному фонді країни, що має складну організаційну структуру. Конкретна величина бюджетного фонду, що відображає ступінь централізації фінансових ресурсів у руках держави, залежить від ряду факторів: рівня розвитку економіки; методів господарювання на підприємствах, в організаціях, установах; розв'язуваних суспільством економічних і соціальних завдань і т. п.

Сукупність бюджетних відносин по формуванню й використанню бюджетного фонду країни становить поняття державного бюджету. Інакше, державний бюджет – основний фінансовий план країни, що має чинність закону, тому що проект бюджету щорічно обговорюється й приймається законодавчим органом (у ринкових країнах: парламент країни, штату або муніципальні збори).

Державний бюджет – провідна ланка фінансової системи й основна фінансова категорія. У ньому поєднуються головні доходи й витрати держави. Бюджет поєднує основні фінансові категорії (податки, державний кредит, державні витрати) у їхній дії.

Державний бюджет завжди являє собою компроміс між основними групами носіїв різних соціально-економічних інтересів у країні. Це компроміс між власниками й працюючими по найманню з питань оподатковування, власності, доходів і заробітної плати, по питанню бюджетних витрат на соціальні цілі; компроміс між загальнодержавними й місцевими інтересами; компроміс між промисловими й сільськогосподарськими районами відносно