Соціально-економічна сутність і роль державного бюджету України, бюджетні інвестиції та їх види

Трудові ресурси – один з основних факторів виробництва. Науково-технічна революція різко підняла роль людського фактору, перетворила його в основну рушійну силу розвитку. Сучасний рівень розвитку продуктивних чинностей зажадав нового підходу до його головного елемента – виробничого процесу. Швидкі темпи науково-технічного прогресу висувають усе більше високі вимоги до якості робочої чинності її професійної підготовленості, фізичної витривалості. Відбувається орієнтація на більше повне задоволення потреб працюючих мас, тому що на основі їхньої працездатності, особистісного розвитку створюється потенціал суспільного виробництва.

Через державний бюджет й інші ланки бюджетної системи країни ринкової економіки здійснюють свою соціальну політику, втручання в сферу соціальних відносин, фінансуючи найважливіші елементи в соціальній області – освіта (головним чином початкова й середня освіта, а також професійну перепідготовку кадрів), охорона здоров'я (у тому числі санітарію, профілактику захворювань), соціальне забезпечення.

Значна частина витрат на соціальні потреби проходить по місцевих бюджетах, а у федеративних державах також по бюджетах членів федерації. У розвинених державах на ці мети затрачається від 30 до 40% бюджетних коштів.

Єдність бюджету. Цей принцип означає зосередження в ньому всіх доходів, що збирають, і вироблених витрат. Він припускає наявність одного бюджету в державі, складеної по єдиній бюджетній класифікації й по єдиних документах. Єдність бюджету виражається в існуванні єдиної бюджетної системи в державі. Завдання цього принципу – є більш ефективний контроль за фінансовими ресурсами держави.

Принцип повноти доповнює принцип єдності й означає більше детальну розшифровку по кожній статті витрат і надходжень. Виконання цього принципу дозволяє вести контроль за звітністю по виконаних витратах.

Принцип реальності або правдивості бюджету припускає правдиве відбиття в бюджеті фінансових операцій, відповідність заснованих бюджетних сум їхньому виконанню. Він спрямований проти фальсифікації бюджетних коштів.

Поява властивому бюджету властивостей, його використання як інструмент розподілу й контролю знаходить своє відбиття в створюваному державою бюджетному механізмі.

Бюджетний механізм – це сукупність способів організації бюджетних відносин, застосовуваних суспільством для рішення економічних і соціальних завдань. Це інструмент державного регулювання економіки.

Використання бюджетного механізму для регулювання економіки здійснюється за допомогою маневрування вступниками в розпорядження держави грошовими ресурсами. Маневрування можливо тому, що в державному бюджеті відсутній принцип закріплення доходів за конкретними видами й напрямками витрат, тому кошти, що надходять у розпорядження держави, знеособлюються й можуть бути використані по будь-якому напрямку.

Бюджетний механізм є активним інструментом реалізації бюджетної політики держави. Істотний вплив на нього кажуть завдання, розв'язувані суспільством на тому або іншому етапі розвитку. Міняються завдання – повинен змінюватися й бюджетний механізм.

 

 

Бюджетний устрій являє собою організаційні принципи побудови бюджетної системи, її структуру, взаємозв'язок поєднуваних у ній бюджетів.

Бюджетна система – це заснована на економічних й юридичних нормах сукупність всіх бюджетів, що діють на території країни.

Організаційно бюджетна система будується відповідно до встановлених принципів. Організація бюджетної системи, тобто бюджетний устрій визначається державним устроєм країни.

Залежно від організаційної структури розрізняються унітарні (єдині), федеративні й конфедеративні держави.

В унітарних державах бюджетна система включає дві ланки: державний бюджет і численні місцеві бюджети.

У федераціях і конфедераціях бюджетна система складається із трьох ланок:

- державний бюджет (федеральний бюджет або бюджет центрального уряду) ;

- бюджети членів федерацій – штатів США, земель у ФРН, провінцій у Канаді;

- місцеві бюджети. Вони не включаються в бюджети членів федерації, доходи й витрати яких не входять у федеральний бюджет.

На перших етапах розвитку буржуазної держави бюджетна система ряду країн характеризувалася залежністю державного бюджету від місцевих фінансів. Наприклад, уряд США до прийняття конституції 1787р. не мав власних джерел доходів і покривав свої видатки за рахунок внесків окремих штатів. Із зусиллям центральної влади значення державного бюджету стало зростати.

Після другої світової війни процес централізації бюджетної системи у всіх державах різко підсилився, відносно доходів. Істотно зросла питома вага державного бюджету в загальному обсязі ресурсів бюджетної системи. У США – більше 50%, Великобританії – більше 70%.

У державний бюджет направляються найбільші доходи:

- прибутковий податок з фізичних осіб;

- податок на прибуток корпорацій;

- акцизи;

- податок на додану вартість (У США ПДВ не застосовується) ;

- мита;

- доход від державних позик, що випускають центральним урядом.

По витратах, навпроти, спостерігається інша тенденція: збільшення питомої ваги в загальній сумі витрат бюджетної системи місцевих бюджетів, на які уряд перекладає значну частину витрат на розвиток економічної й соціальної інфраструктури, а також частина витрат на відтворення кваліфікованої робочої чинності.

Система місцевих бюджетів також визначається державним устроєм (федеративним або унітарним) і відповідним адміністративним поділом. В 1960-1970р. у всіх західних країнах відбувся процес укрупнення місцевих адміністративних одиниць й, отже, посилення централізації місцевих фінансів.

У Великобританії (1973-1975р.) була проведена реформа дрібних органів влади, у результаті якої була уведена 2-х рівнева система керування місцевими органами (розподіл на графства й округи) ; були скасовані дрібні адміністративні одиниці (сільські округи й приходи). Це викликало скорочення числа місцевих бюджетів і збільшення їхнього обсягу. Фінансові взаємини центральних і місцевих органів стали більш тісними, підсилилася регулююча роль місцевих фінансів й їхній вплив на процес відтворення й сферу соціальних відносин.

Бюджетний процес – регламентований законодавством порядок створення, розгляду, затвердження бюджетів, їхнє виконання й контроль за їхнім виконанням, затвердження рахунків про виконання бюджетів, які входять у бюджетну систему України.

Бюджетний процес складається із трьох стадій:

I. Перша стадія – планування, складання проекту бюджету, являє собою діяльність по розробці плану документів (проекту бюджету), або прийняттям відповідних правових актів (Закон, Постанови, Рішення сесії місцевої ради).

II. Друга стадія – розгляд і затвердження, починається з моменту надання проекту бюджету на розгляд у Верховну раду або місцеві ради й завершується прийняттям Закону про державний бюджет або рішення сесії Місцевої ради на планованих рік.

III. Третя стадія – виконання й складання звіту про виконання починається з 1 січня планованого року й завершується затвердженням звіту про виконання бюджету.

 

 

Під бюджетними інвестиціями розуміють всі види майнових і інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької діяльності, в результаті чого створюється прибуток або досягається соціальний ефект.

Інвестиційна політика представляє собою частину загальної і фінансової стратегії підприємства, яка заключається у виборі і реалізації найефективніших шляхів розширення об'єму його активів для і забезпечення основних напрямків його розвитку. Інвестиційна політика підприємства передбачає формування окремих напрямків інвестиційної діяльності підприємства у відповідності із стратегією його економічного розвитку.

В процесі формування бюджетної інвестиційної політики підприємства виділяють три основні напрямки:

1) реальні інвестиції;

2) фінансові інвестиції;

3) інноваційні інвестиції.

Фінансові інвестиції представляють собою вкладення засобів підприємства на термін більше одного року в різні грошові і фондові інструменти інвестування, серед яких найбільш значну долю займають вкладення засобів у цінні папери.

 

 

1. А. А. Пересада „Управління інвестиційним процесом”, Київ-2002р.

2. Уманців Г., Лисенко О. Облік фінансових інвестицій // Дебет-Кредит. – 2001. – №23.

3. Батура А. В., Дедіков О. І. Бюджетні інвестиції як чинник оптимізації відтворювальних процесів в Україні // Природа людини і динаміка соціально-економічних процесів. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 1998.

4. Безуглий А. Основні фонди та наслідки державної інвестиційної політики// Економіка. Фінанси. Право. -2000-№8.

5. Кучарина Е. А. Инвестиционный анализ. – СПб. : Питер, 2006.

6. Пересада А. А. Інвестиційний процес в Україні. -К. : Лібра, 1998.

7. Подшиваленко Г. Инвестиционная деятельность. КНОРУС, 2005.