Соціально-історичний досвід управління професійно-технічним навчальним закладом

Фінансування професійної підготовки кваліфікованих робітників (первинної професійної підготовки), соціальний захист учнів, слухачів та педагогічних працівників у державних або комунальних професійно-технічних навчальних закладах, у межах обсягів державного замовлення, здійснюються на нормативній основі за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Встановлені нормативи фінансування є гарантованою межею, нижче від якої не може здійснюватися фінансування підготовки робітників у професійно-технічних навчальних закладах.

Держава забезпечує своєчасність відповідних виплат і надання пільг учням, слухачам і педагогічним працівникам державних професійно-технічних навчальних закладів.

Обсяги бюджетного фінансування державних професійно-технічних навчальних закладів та установ професійно-технічної освіти не можуть зменшуватися або припинятися за наявності інших джерел фінансування.

Атестовані професійно-технічні навчальні заклади інших форм власності можуть фінансуватися з Державного бюджету України за умови отримання ними державного замовлення на первинну професійну підготовку молоді.

П’ятдесят відсотків заробітної плати за виробниче навчання і виробничу практику учнів, слухачів професійно-технічних навчальних закладів направляється на рахунок навчального закладу для здійснення його статутної діяльності, зміцнення навчально-матеріальної бази, на соціальний захист учнів, слухачів, проведення культурно-масової і фізкультурно-спортивної роботи.

Професійно-технічні навчальні заклади користуються податковими, митними та іншими пільгами згідно з законодавством. [7]

 

 

Необхідність в управлінні з'явилася одночасно з формуванням людського суспільства, як тільки люди стали об'єднуватися в групи для організації спільної праці. Практика управління в різних сферах людської діяльності формувалася в Шумері, Македонії, Римі, Київській Русі та інших стародавніх державах. На чолі організації стояли королі, царі, князі, воєводи, генерали.

Підтвердженням цього може бути пам'ятка писемності древніх єгиптян, в котрій мова йде саме про управління. Так, у книзі «Повчання Птаххотепа», написаній близько чотирьох тисяч років тому, є такі думки:

«Якщо ти начальник, будь спокійний, коли слухаєш ти слова прохача, не зупиняй його до тих пір, поки він не облегшить свою душу від того, що хотів сказати тобі. Людина, вражена нещастям, хоче вилити свою душу більше, ніж добитися вирішення свого питання». Думка про ефективну організацію діяльності продовжувала хвилювати протягом віків і вчених, і практиків. За цей час з'явилась велика кількість шкіл, які змінювали одна одну або існували паралельно.

Серед науковців існує дві точки зору щодо виникнення управління як науки, але більшість їх схиляється до думки, що засновником школи наукового управління необхідно вважати Фредеріка Інслоу Тейлора. На межі XIX-XX століть, в епоху індустріалізації, принципи теорії Тейлора забезпечили високе зростання продуктивності праці, але у своїй теорії Тейлор визнавав тільки два основних принципи: заохочення та покарання.

Серед слабких сторін його теорії була відсутність гуманістичного фактору.

Автором школи адміністративного управління став Анрі Файоль (1841-1925 рр.). У своїй книзі «Адміністративне управління» Файоль розглянув організацію як єдиний цілісний організм і сформулював 14 основних положень, покладених в основу управління. Незважаючи на те що в основу концепції була покладена раціональна концепція управління, головною заслугою Ф. Тейлора та А. Файоля стало те, що вони довели: ефективно управляти людьми й виробництвом можна тільки спираючись на науку.

У 30-і роки лікар-психіатр, психолог Є. Мейо довів, що продуктивність

праці залежить не тільки від грошей, але й від умов та психологічної мотивації. М. П. Фоллет, Д. Макрегор, А. Маслоу у своїх роботах акцентували увагу на мотивації, психологічних факторах і особливостях людей, їх потребах.

Автором двофакторної теорії управління став Ф. Герберг, який акцентував увагу на гігієнічних факторах виробництва.

У 80-90-і рр. XIX століття основними об'єктами досліджень стали управлінські відносини, організаційна поведінка та організаційна культура.

Наш сучасник Портер-Лоулер зробив важливий висновок: людина задовольняє свої потреби через нагороду за досягнутий результат, а Девід Мак Клелланд у своїх дослідженнях довів, що людині необхідно задовольнити три потреби: владу, успіх і причетність.

Управління як наука пройшла певні етапи свого розвитку, в процесі якого виникали й розвивалися різні підходи, формувалися різні школи, вона знаходиться в постійному розвитку й оновленні.

У науці існує безліч визначень терміну «управління». Ми пропонуємо наступне формулювання. Управління – це упереджений, цілеспрямований вплив на об'єкт управління, який забезпечує виконання ним дій та досягнень, заданих цілей, і ґрунтується на врахуванні характеристик та особливостей як об'єкта управління, так і діяльності, яка йому передує. [4]

Управління завжди було націлене на організацію пізнавальної діяльності учнів. З появою християнства і введенням державної релігії осередками навчання стають церковні храми, які давали первісну освіту і займалися підготовкою службовців для церкви та держави. [8]

А з XVIст. з появою цехових організацій постає потреба в організації професійної підготовки. Це зумовлює розширення мережі шкіл. Так, у XVII-XVIII ст. з'являються приходські, початкові училища, гімназії, ліцеї, пансіони, школи ремісників та інші навчальні заклади. [8]

Розвиток держави, встановлення зовнішніх зв'язків зумовили відкриття перших закладів освіти – університетів. [8]

У 1802 році для управління освітою створюється перший державний орган – Міністерство народної освіти. Таким чином, державою була створена перша лінійна система управління народною освітою, яка характеризується ієрархічністю і жорсткими субординаційними зв'язками. З появою державної структури управління народною освітою починають розвиватися управлінські структури