Соціально-історичний досвід управління професійно-технічним навчальним закладом

Завдання контролю:

перевірка якості теоретичного і виробничого навчання учнів, виявлення рівня їх знань, умінь і навиків;

підвищення його ефективності учбово-виховного процесу на основі надання допомоги майстрам в/н і викладачам;

виявлення кращого досвіду роботи інженерів-педагогів з метою узагальнення і розповсюдження його в педагогічному колективі.

Принципи контролю:

• цілеспрямованість;
• всебічність;
• об'єктивність;
• систематичність;
• дієвість;
• гласність.
• Функції контролю:
• інформаційна;
• дидактична;
• виховна;
• розвиваюча;
• організуюча.

Методи контролю:

• вивчення і аналіз плануючої і обліково-звітної документації;
• спостереження за роботою викладачів, майстрів в/н і уроків, що вчаться під час відвідин;
• бесіди з педагогами про стан учбово-виховної роботи;
• проведення письмових і лабораторно – практичних, контрольних робіт і бесід з учнями;
• заслуховування і обговорення звітів викладачів і майстрів в/н про учбову і виховну роботу;
• вивчення статистичних даних, що характеризують стан теоретичного і виробничого навчання.

Види контролю. Класифікація видів контролю, кожному з яких властива своя організація, грунтується на характері цілей і об'єктів контролю.

Залежно від мети контроль може бути:

комплексним (фронтальним), таким, що проводиться для всестороннього вивчення роботи педколективу і окремих викладачів і майстрів в/н;

тематичним, який призначений для глибокого вивчення окремих питань з метою вирішення конкретних педагогічних завдань;

Залежно від характеру об'єкту контролю розрізняють:

персональний – перевіряється робота одного викладача або майстра виробничого навчання;

наочно-узагальнювальний – перевіряється робота педагогів, ведучих один предмет або спеціальність;

класно-узагальнювальний – перевіряється робота викладачів і майстрів в/н, що працюють в одній групі.

Критеріями ефективності внутрішнього контролю училища можуть служити:

Якість підготовки викладачів і майстрів в/н до уроків.

Підвищення ефективності уроків.

Підвищення методичної компетентності викладачів і майстрів в/н.

Зростання рівня сформованості ЗУН що вчаться:

а) засвоєння що вчаться основних компонентів знань;

б) оволодіння необхідними уміннями і навиками застосування знань в нових ситуаціях;

в) творче застосування знань.

5. Глибина і повнота аналізу діяльності педагогічних працівників.

6. Раціональність і обґрунтованість витрат часу керівників училища на контроль за учбово-виховним процесом. [6]

 

 

На початку нашого дослідження, нами було визначено мету – теоретично обґрунтувати соціально-історичний досвід управління професійно-технічним навчальним закладом. Відповідно до поставлених завдань ми:

вивчили становлення і розвиток професійно-технічної системи освіти;

Зробити ретроспективний аналіз системи управління;

Розглянули особливості управління професійно-технічними навчальними закладами.

Для успішного функціонування організації необхідно дотримуватися існуючих законів та принципів управління.

Управління професійно-технічними навчальними закладами підпорядковується загальним законам управління, але, водночас має свої особливості, пов'язані з освітнім процесом;

Проблеми навчання, виховання та управління освітнього закладу відносяться до тих, розробка яких вимагає і системного, і особистісно-орієнтованого підходів. Системотворчий чинник педагогічної системи – управління, а мистецтво управління процесом навчання і, зокрема, навчально-пізнавальної діяльністі учнів – це педагогічний менеджмент, т. е. сукупність принципів, методів, організаційних форм, технологічних прийомів управління освітнім процесом, сприяють підвищенню його ефективності і забезпечення якості.

Вивчивши процес становлення та розвитку ПТНЗ, дійшли висновку, що система управління даними освітніми закладами формувалася разом з їхнім розвитком. Основи сучасної системи профтехосвітибуло закладено XI століття, коли традиції професійної підготовки молоді продовжилися у діяльності ремісничих цехів українського середньовіччя.

24 липня 1991 р. спільною постановою Міністерства народної освіти УРСР, Міністерства праці УРСР та Президії Академії наук УРСР № 7/52/59 була затверджена „Концепція професійно-технічної освіти України”, яка відповідала розвитку суспільства на той час і визначила стратегічні напрями розвитку.

У 1998 р. приймається перший в історії України Закон „Про професійно-технічну освіту”.

Почали формуватися навчальні заклади професійної освіти, курси для перепідготовки незайнятого населення, з’явилися вищі професійні училища, центри професійно-технічної освіти, професійні ліцеї.

Аналіз архівних, організаційно-методичних, науково-педагогічних матеріалів щодо розвитку теорії та практики управління свідчать про невпинний процес розвитку та оновлення функцій керівника. Основними рушійними силами, що обумовлюють розвиток функцій управління, є зміни соціально-економічного стану в країні, характер та особливості управління суспільством на різних історичних етапах розвитку держави, нові суспільні замовлення щодо навчання та виховання громадян, зміна освітньої парадигми та розвиток ПТНЗ як соціальної системи.

Вивчивши процес становлення та розвитку системи управління професійно тухнічними установами, дійшли висновку, що управління освітньою системою є спеціальний вид соціального управління, що підтримує цілеспрямованість та організованість навчально-виховних, навчально-виробничих, інноваційних процесів у системі освіти. Підкоряючись загальним закономірностям соціального управління, він має специфічні особливості, зумовлені способами порушення й вирішення досягнення соціально значущих цілей в умовах організованого навчально-виховного та навчально-виробничого процесів.

Отже, основна мета педагогічного менеджменту у сфері професійної освіти – це забезпечення максимальної ефективності процесу професійної освіти людини за допомогою цілісної єдності управління даним процесом, а також керівництва педагогами професійної школи і учнями, студентами, слухачами.

Нині структура управління ПТНЗ зводитися ось до чого:

• рівень директора професійно-технічного навчального закладу;
• рівень заступника директора з навчально-виховної роботи;
• рівень заступника директора з навчально-виробничої роботи;
• рівень заступника директора з навчально-методичної роботи;
• рівень керівників МК;
• рівень педагогічних працівників;
• рівень майстра виробничого навчання певної групи;
• рівень – колективу учбової групи;
• рівень – колективу учбової бригади.

На кожному з рівнів за горизонталлю розгортається своя структура органів, які взаємопов'язані з суб'єктами за вертикаллю і горизонталлю. У структурі управління ПТНЗ ставлення того чи іншого суб'єкта управління один до одного характеризується координаційними і субординаційнними зв'язками як по вертикалі, так і за горизонталлю.

Вивчивши особливості управління професійно-технічними навчальними закладами, ми в змозі зробити висновок, що вони характеризуються специфічним процесом навчання, віковими особливостями учнів, специфікою навчального закладу, рівнем розвитку всіх учасників системи управління.

Отже, вивчення соціально-історичного досвіду управління ПТНЗ дає чітку картину розвитку та специфіки цього виду управління, відкриває особливості й недоліки у розвитку педагогічного менеджменту, що сприяє подальшого розвитку цієї галузі менеджменту.

 

 

1. Осовська Г. В., Осовський О. А. Основи менеджменту/ Г. В. Осовська, О. А. Осовський//Навчальний посібник / К. : «Кондор», 2006. – 664 c. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.info-library.com.ua/books-book-125.html
2. Моргулець О. Б. Менеджмент у сферы послуг/ О. Б. Моргулець //[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pidruchniki.com/19640805/menedzhment/menedzhment_u_sferi_poslug
3. Черниш А. П. Менеджмент освіти: Навчальний посібник. – К. : Видавництво «Університет» КМПУ імені Б. Д. Грінченка, 2008. – 49 с.
4. Наука управління загальноосвітнім навчальним закладом: Навчальний посібник/ Т. М. Десятов, О. М. Коберник, Б. Л. Тевлін, Н. М. Чепурна. -Харків: Видавнича група «Основа», 2003. -240 с. – (Серія «Управління школою»).
5. Офіційний сайт ДПТНЗ Західно-Дніпровський центр ПТО [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://gvpl.at.ua/news/
6. Конспект лекцій по дисципліні «Менеджмент освіти». Спеціальності: 7. 010100. 22, 21, 36 / Упор. Т. В. Яковенко – Стаханов: ГФ УІПА, 2008. -24 с.
7. Ніколаєнко С. М. Законодавча база управління навчальними закладами: навчальний посібник. -К. : НУБіП України, 2015. – 225 с.
8. Управління навчальним закладом: Навчально-методичний посібник. У двох частинах. Ч. 1. Абетка менеджера освіти/ О. І. Мармаза, О. М. Касьянова, В. В. Григораш та ін. ˗ Харків: Веста: Видавництво «Ранок», 2003. – 160 с. – (серія « Управління школою «).
9. Державна національна програма «Освіта» (Україна ХХІ ст.). – К. : Райдуга, 1994.
10. Енциклопедія освіти / Акад. пед. наук України; головний ред. В. Г. Кремень. – К. : Xрінком Інтер, 2008. – 1040 с.
11. Зязюн І. А. Педагогічна майстерність: Підручник. – К., 1997. – 397 с.
12. Концепція розвитку професійно-технічної (професійної) освіти в Україні // Освіта України. – 2004. – № 56-57 (20 лип.). – С. 3-5.
13. Ничкало Н. Г. Неперервна професійна освіта: міжнародний аспект // Неперервна професійна освіта: проблеми, пошуки, перспективи / За ред. І. А. Зязюна. – К. : Віпол, 2000 – 636 с.