Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Соціальний аспект торгівлі «Літературою для народу» на зламі ХІХ-ХХ ст. (на матеріалах Харківської губернії)

Предмет: 
Соціологія
Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
14
Мова: 
Українська
Оцінка: 

не тільки особливою галуззю приватної комерційної діяльності, але й «культурно-просвітницькою справою» [4, 3-4]. Втім, практика суперечила таким поглядам. Дуже рідко хтось згадував у клопотаннях високі цілі свого підприємництва, як, наприклад, 1902 р. селянин з Курської губ., сумський мешканець В. Манжосов, який з 1882 р. займався торгівлею різним дріб’язком на ярмарках і базарах Курщини, Харківщини та Полтавщини й наголошував, що хотів би продавати церковні книги заради «корисно моральної мети» – поширення грамотності [13, 176-176зв. ]. Не часто вказувалися й призначені для торгівлі види книг, аби тільки з числа дозволених цензурою, але, наприклад, у 7 селянських клопотаннях йшлося про намір продавати книжки релігійного змісту, причому три з них були відхилені, як у випадку із заявою селян Ізюмського повіту Л. Бондаренко та С. Бондаренко, які мали «пристрасне бажання» розповсюджувати по селах, «вміщене у книгах Св. Писання і повчання цензурного змісту» [15, 309- 309зв. ]. У 1908 р. безрезультатним було подання двох клопотань «істинно-російським ревнителем православної християнської віри у Господа нашого Ісуса Христа, дорогої вітчизни і Царя Самодержавного» Н. Больша- ковим, який видавав журнал «Кронштадский Маяк», створив артіль книгонош й вже мав дозвіл на поширення часопису у Санкт-Петербурзькій губ. [15, 106, 119].

Продаж книжок вроздріб не був обтяжений додатковими поборами, забезпечував невеликі, але певні заробітки, приваблюючи і неписьменних, і фізично немічних. У документах справи 26-річного сумського мешканця І. Розсамакіна немає свідчень про причини відмов у суміщеній торгівлі книжками та «металевим дріб’язком» (останнім він вже займався). Повітовий справник засвідчував, що цей випускник Волобуєвсь- кого однокласного церковно-приходського училища був «добре грамотним» і, «судячи за ступенем його розвитку і моральності, можна думати, що він буде свідомо ставитись до книжної торгівлі». Наводимо все ж уривок з його клопотання (зі збереженням орфографії) : «Поетому я осмеливаюсь обратиться с покорнейшей прозьбой Вашего Превосходительства неприз- наетели возможным разрешить мне производить во- всех городах и селениях росийской Империи продажу разного рода книг и картин» [15, 219-221]. У цьому випадку малограмотність можливо й не була причиною відмови, тим більше з огляду на наведені вище випадки видач свідоцтв П. Ткаченку, І. Федосенку й О. Бабичеву, які взагалі свої заяви власноруч не писали. Втім, допуску до книжкової торгівлі повних аналь- фабетів власті побоювались, і знов-таки, передусім, з політичних міркувань. У 1903 р. валківський повітовий справник домігся, щоб у селянина І. Клеба забрали вже видане йому свідоцтво, бо при врученні зауважив, що той неписьменний, а тому навряд чи може «розбиратись у літературних творах хоча б елементарного рівня» й нехай невільно, але міг поширювати книги «небажаного напряму» [16, 64-67]. У 1908 р. торгівля книжками була заборонена вихідцю з Орловської губ. І. Моісеєву, на клопотанні якого олівцем було підписано, що він малограмотний [15, 154].
У 1902 р. було відхилене клопотання 24-річного неписьменного селянина з м. Ахтирки І. Бульчинсько- го, який хотів продавати книги, бо не володів жодним ремеслом, не мав майна і засобів до існування [13, 139- 139зв. ]. Між тим, того ж року були задоволені інші 5 клопотань від селян та міщан, які бачили у торгівлі книгами єдиний доступний їм спосіб заробітку, адже не знали ремесла, мали похилий вік, хворіли, були фізично немічні. Зустрічалися подібні клопотання й у подальшому. Так, 1903 р. у заяві селянина Старо-Салтівської волості Є. Печенежського (грамотно написаній, але з невмілим підписом іншою рукою) зазначалося: «Займаючися промисловою торгівлею дріб’язком, щоб мати щоденне прогодування, маю честь уклінно просити Ваше Сіятельство дати мені дозвіл на таку торгівлю, щоб не мати перешкод з боку повітової поліції, адже торгівля моя вкладається всього у 2-3 рублі дрібними книжками, як-то дрібні календарики і помінанья включно, мені б прогодувати родину з малолітніх дітей і старого батька 75 років, не здатного до праці» [16, 83]. У 1908 р. свідоцтво було видане почесному громадянину м. Харкова, сину священика І. Давидову, який у клопотанні наголошував, що він – «нещасна людина, хвора на глибокий і невиліковний параліч правої руки і ноги, не здатна до жодної фізичної праці і навіть до перенесення частих пересувань; людина, яка має дружину і трьох малолітніх дітей, єдиним засобом для прогодування яких вже багато років служила моя так звана розносна торгівля дрібною галантереєю, тютюном і тютюновими виробами, а також книгами і картинами лубочного видання» [15, 224-224зв. ].
Отже, на зламі ХІХ-ХХ ст. у Харківській губ. дозволи на провадження стаціонарного та нестаціонарного продажу народних видань оформлювали представники обох статей (з переважанням чоловіків) з різних шарів населення, вихідці з українських та російських губерній. Контролюючи вплив поширюваної літератури на настрої селянства, влада передусім слідкувала за політичною лояльністю потенційних книгорозповсюджувачів, не зважаючи на пріоритетність для них комерційної мотивації над просвітницькою, зі сприйняттям ними книжки як засобу заробітку. Однак поширення стандартизованої, дешевої за ціною книжки змінювало світ не тільки селян- читачів. Розташовуючись поміж фаянсових ламп, ляльок, тютюну, стрічок та іншого краму, ці дешевенькі видання забезпечували для селян-торгівців досвід прилучення до друкованого слова. Переходячи з рук дворян, купців, відставних військових і міщан до селян- покупців, вони ставали засобом інтенсифікації міжстанових контактів.
 
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:
 
  1. Голышев И. А. Картинное и книжное народное производство и торговля, 1858 -1866 гг. // Русская Старина. – 1886. – Март.
  2. Богачев А. Д. Очерки книжной торговли в России //Посредник печатного дела. – 1891. – № 6-7.
  3. Краткие сведения о современной торговле народными книгами и картинами. – М., 1895.
  4. Черенин Н. Как открывать и вести книжную торговлю в провинции. – М., 1909.
  5. Милюков М. О том, что читает народ, и откуда берет он книги // Книжник. – 1865. – № 1.
  6. Маракуев В. Н. Что читал и читает русский народ. – М., 1886.
  7. Пацалько А. Самі про себе. Думки з приводу однієї книжки //Маяк. – 1913. – № 48.
  8. Говоров А. А. История книжной торговли в СССР. – М., 1976.
  9. История книжной торговли: Учебник для книготорговых техникумов / Под ред. А. Говорова. – М., 1982.
  10. Горшков Ю. А. Торговля народными изданиями и концентрация торгового капитала в лубочном книжном деле пореформенной России (1860-1870-е гг.) //Книжное дело в России во второй половине ХІХ – начале ХХ вв. – Л., 1983.
  11. Волкова В. Н. Книжная торговля в Сибири во второй половине ХІХ в. // Книжное дело в России во второй половине ХІХ – начале ХХ в. – СПб., 1998.
  12. Справочная книжка по библиотечному делу, книжной торговле и издательству / Сост. В. Чарнолуский. – Пг, 1914.
  13. Держархів Харківської обл. (далі – ДАХО). – Ф. 3. – Оп. 283. – Од. зб. 240.
  14. ДАХО. – Ф. 3. – Оп. 282. – Од. зб. 9.
  15. ДАХО. – Ф. 3. – Оп. 283. – Од. зб. 973.
  16. ДАХО. – Ф. 3. – Оп. 283. – Од. зб. 356.
  17. ДАХО. – Ф. 3. – Оп. 283. – Од. зб. 602.
  18. ДАХО. – Ф. 40. – Оп. 66. – Од. зб. 1146.
  19. ДАХО. – Ф. 3. – Оп. 282. – Од. зб. 502.
  20. ДАХО. – Ф. 3. – Оп. 283. – Од. зб. 737.
  21. ДАХО. – Ф. 3. – Оп. 282. – Од. зб. 263. 

 

Фото Капча