Соціологія

У своїх основних соціологічних працях «Сучасна соціологія» і «Соціологія» М. Ковалевський говорить про множинність факторів суспільного розвитку. Як соціально значимі фактори він визначає і біологічний, і космічний, і політичний, і багато інших. Він указує на необхідність виявлення одночасного і рівнобіжного впливу цих факторів на розвиток суспільних явищ. У цьому полягає одна з основних методологічних вимог його соціологічної концепції.

Обґрунтовуючи закономірний, у цілому прогресивний, поступальний характер розвитку людського суспільства, М. Ковалевський не заперечував застою, топтання суспільства на місці, поп'ятних, регресивних рухів, що також бувають в історії. Але перемагає все-таки «закон прогресу» - загальний соціологічний закон, що виявляється «у розширенні сфери людської солідарності». У цьому він вбачав основний зміст суспільного прогресу.

У своїй теорії суспільного прогресу М. Ковалевський виходив з того, що всі народи проходять одні і ті ж стадії розвитку, але не одночасно. Ця обставина робить необхідним використання історико-порівняльного методу. За допомогою цього методу можна отримати уявлення про минуле народів, ознайомитися з життям інших країн, а також робити прогнози про майбутнє останніх, з урахуванням чужих помилок.

Обґрунтовуючи еволюційний характер суспільного прогресу, він відкидав Марксову теорію класової боротьби і соціальної революції, вважаючи, що при нормальному плині громадського життя завжди можна дійти згоди, в основі якої закладена ідея солідарної відповідальності. Соціологія М. Ковалевського відповідала ідеології ліберальної демократії.

М. Грушевський (1866-1934) - відомий український соціолог - вважав, що соціальний прогрес однаковою мірою залежить від біологічних, психологічних і економічних факторів. Він відомий як дослідник теорії Київської Русі, України, проблем розвитку слов'янських народів. Особливе місце займають його соціологічні досягнення: теорія формування держави, генезис українського народу, його етнокультура.

Він довів, що корені українського і російського народу треба шукати в Київській Русі, але з ХІІІ сторіччя два народи починають розвиватися різнобіжними напрямками. Великоросійська культура, менталітет нації складається як на своїй власній Володимиро-Московській основі, так і на звичаях, запозичених з культур Київської Русі та Золотої Орди.

Він стверджував, що історичний розвиток державності, соціальних інститутів, право і цінності кожного народу складається під впливом економічних, геологічних, психологічних і етнокультурних факторів.

В еміграції в 1919-1924 p. М. Грушевський спочатку в Берні, потім у Відні створив Український соціологічний інститут, який в основному займався етносоціологічною і соціокультурною проблематиками. Після повернення в Україну М. Грушевський намагався створити аналогічний інститут у системі всеукраїнської Академії Наук. Швидке поширення більшовицької ідеології, витиснення нею всіх основних напрямків з науки, не дозволило це зробити. В академії панував тільки один - марксистський - напрямок соціології, а розвиток суспільства висвітлювався тільки з позиції класової боротьби. Провідними підручниками стали праці М. Бухаріна, (Теорія історичного матеріалізму: популярний підручник марксистської соціології (1921), Л.Садинського (Соціальне життя людей: Вступ до марксистської соціології (1926)), С.А. Ранского (Основні питання марксистської соціології. (1929).

П.А. Сорокін (1889-1968) - видатний російсько-американський соціолог ХХ-го століття, що розробляв принципи соціологічного плюралізму.

У Росії вийшли два томи його праці «Система соціології». Після еміграції в США в 1922 році він видав безліч робіт, серед яких «Соціологія революції», «Сучасні соціологічні теорії», «Соціальна і культурна мобільність», «Соціальна і культурна динаміка» у 4-х томах та інші.

У «Системі соціології» П. Сорокін докладно досліджує принципи соціології і доводить, що соціологія повинна будуватися за типом природничих наук:

1. Виходячи з того, що різні об'єкти є предметом вивчення різних наук, але методи вивчення при цьому використовуються однакові;
2. Соціологія повинна вивчати світ таким, як він є. Будь-який нормативізм, тобто суб'єктивне втручання в науку, з позиції моральних та інших норм, має бути вигнаний із соціології. Істина - не моральна категорія;
3. Соціологія повинна бути об'єктивною дисципліною, тобто вивчати дії людей, які доступні спостереженню і виміру;
4. Щоб соціологія стала наукою, вона повинна порвати з філософією. Добра статистична діаграма коштує цілого філософського трактату.

П. Сорокін поділяв соціологію на практичну і теоретичну. Практична соціологія характеризується П. Сорокіним як прикладна дисципліна. Спираючись на закони, які формує теоретична соціологія, вона повинна допомагати суспільству і людині керувати соціальними силами відповідно до поставлених цілей. Практична соціологія направляє й обґрунтовує соціальну політику.

Об'єктами вивчення неопозитивістської соціології П. Сорокіна є, насамперед, соціальна поведінка і діяльність людей, соціальні групи і структура суспільства в цілому, а також соціальні процеси, які відбуваються в ньому. У той же час, усе громадське життя і всі соціальні процеси можуть бути розкладені, за словами Сорокіна, на явища і процеси взаємодії двох чи більшого числа індивідів. Процеси взаємодії людей є безпосереднім предметом вивчення соціології. Мова йде про «психіко-рефлекторну» взаємодію індивідів, що виявляється зовні в їхній поведінці та діяльності.

У цьому полягає істотна відмінність неопозитивістської соціології П.Сорокіна від класичного позитивізму О. Конта. Якщо позитивістська соціологія Конта спрямована, насамперед, на вивчення суспільства як цілісного соціального організму,