Соціологія

Задача розуміючої соціології полягає у тому, щоб зрозуміти і пояснити, по-перше, за допомогою яких осмислених дій люди намагаються здійснити свої прагнення, якою мірою і з яких причин їм це вдається; по-друге, які зрозумілі соціологу наслідки ми  будемо мати від їх досягнення.

Не будучи прихильником матеріалістичного марксизму, М. Вебер вважав, що аналіз соціальних явищ з точки зору економічних інтересів залишається на тривалий час ефективним науковим методом. Він також вважав, що світогляд кожної людини, у тому числі й соціолога, формується одночасно з інтересами свого класу. Ідеї М. Вебера поширені в сучасній західній соціології.

Видатними представниками матеріалістичного напрямку в соціології були К.Маркс (1818-1883) і Ф. Енгельс (1820-1895). При створенні своєї концепції розвитку суспільства вони виходили з природних установок позитивізму, які вимагали розглядати соціальні явища як реальні факти. Що це означає?

Багато вчених основними суб'єктами історичного процесу вбачають окремих індивідів, які діють виходячи зі свого розуміння світу, своїх цілей і здібностей. Інший підхід у марксистської соціології. Визнаючи роль особистості, марксизм виходить з того, що наміри і мета людей в економічній, політичній і соціальній галузях обумовлені, насамперед, матеріальними умовами життя й економічними інтересами суб'єктів. Іншими словами, за ідеями, типами поведінки треба завжди шукати матеріальні потреби .

Матеріальні потреби та інтереси обумовлюють соціальну поведінку і діяльність людей, їхній психологічний тип сприйняття життя, моральні цінності, ідеї і теорії. Саме це розуміння є суттю матеріалістичного розуміння історії.

Як інструмент аналізу К. Маркс і Ф. Енгельс використовували класову структуру суспільства: всі індивіди належать не тільки до відповідних соціальних груп, але і до класів, (дивись тему "Соціальна структура суспільства").

Які ж найбільш важливі принципи матеріалістичного напрямку соціології К. Маркса і Ф. Енгельса?

1.Будь-яке суспільство засновано на загальних, повторюваних, стійких зв'язках і відносинах між процесами і явищами. Не має значення, де є держава і в які часи вона виникла відносно до інших. Народи проходять повторювані ступені розвитку. Визнання закономірностей суспільного розвитку - найважливіший принцип матеріаліс¬тичної соціології.

2.Суспільне буття, що витлумачується як реальний процес життя сукупності індивідів, визначаються способом виробництва і способом розподілу суспільних благ. Розвиток суспільства об'єктивно вимагає установлення таких виробничих відносин, які б найбільшою мірою сприяли його розвитку, і, отже, найбільш повному задоволенню потреб різних груп людей. Невідповідність цих двох сторін породжує економічні, політичні та соціальні конфлікти у суспільстві. Матеріальне буття формує свідомість і мотивацію поведінки людини.

3.Розвиток людського суспільства виглядає як об'єктивна і закономірна зміна суспільно - економічних формацій (СЕФ), які розрізняються за способами виробництва і розподілу, за рівнем і характером продуктивних сил і виробничих відносин, за типом політичних і соціальних відносин. Соціологія марксизму виділяє декілька типів СЕФ: первісну, рабовласницьку, феодальну, буржуазну, соціалістичну, а також азіатську модель.

Ця теорія дозволяє розглядати суспільство як єдиний соціальний організм і виявляти загальні закономірності розвитку, не зважаючи на будь-які специфічні особливості конкретного типу суспільства. Слід зазначити, що не всі положення теорії суспільно-економічних формацій підтвердилися на практиці. Наприклад, класова боротьба не є єдиним чинником зміни суспільств, поведінка соціальних груп обумовлюється не тільки матеріальними чинниками, класи не виступають єдиною силою. 

Підбиваючи підсумки, можна зазначити, що соціологічні теорії К. Маркса, М. Вебера і Е. Дюркгейма стали концептуальною теоретичною основою соціології XX століття.

2. Починаючи з середини XX ст. соціологія стає популярною і надзвичайно ефективною дисципліною у всіх розвинених країнах. Вона, як й інші науки, має багато різних шкіл і напрямків, які можна об'єднати у великі групи. Шведський соціолог П. Монсон виділяє чотири основні напрямки, у яких розвиваються різні школи і теорії.

Перший напрямок виходить з твердження, що суспільство є домінуючим фактором розвитку особистості. Логіка міркування така: ціле не зводиться до суми його частин; індивіди приходять і щезають, а суспільство і його елементи залишаються. Родоначальником цього напрямку думки можна вважати Е.Дюркгейма, а із сучасних теорій - школу структурно - функціонального аналізу (Т. Парсонс), теорію конфлікту (Т. Козер, Р. Дерендорф), неопозитивізм (П. Лазарсфельд).

Другий підхід, марксистський, багато в чому схожий з попереднім, але його принципова відмінність полягає в тому, що він за основу мотивації бере суто економічні інтереси, а також припускає активне втручання людини у перетворення світу.

Третій підхід, навпаки, зміщує центр своєї уваги до індивіда, стверджуючи, що без з'ясування спонукальних мотивів не можна розвивати розуміючу соціологію. Родоначальником цього напрямку є М. Вебер, у сучасних теоріях представляють такі школи як символічний інтеракціонізм (Г. Блюмер), феноменологія (А. Шюц, Н. Лукманн), і етнометодологія (Г. Гарфінкель, А. Сікурел).

Четвертий підхід вивчає сам механізм взаємодії суспільства й індивіда, займаючи так би мовити «серединну» позицію. Родоначальником цього напрямку вважається П. Сорокін, а провідні школи - це теорія дії (Т.Парсонс) і теорія обміну (Дж. Хомманс).

Як і раніше, розповсюдженим залишається неопозитивізм. Становлення неопозитивізму відбувається у 20-30-х роках XX ст. Поняття структурно-функціонального аналізу вживається в двох значеннях: як об'єднуюча назва напрямку в соціології, яку створив Т.Парсонс (1902-1979), і