Соціологія

в) причинні зв'язки, що існують між двома чи безліччю соціальних фактів, є закономірностями функціонування суспільства.

Умовою незалежності соціології повинна була стати відсутність ідеології. Головною умовою соціологічного дослідження він вважав пріоритет цілого над частинами. Це означає, що:

а) джерело соціальних фактів має бути реальним, а не ілюзорним;

б) суспільство - це реальна система, автономна у своєму існуванні.

Отже, визнання об'єктивної реальності соціальних фактів є головним пунктом соціологічного методу пізнання.

Дюркгейм виходив з розуміння людини як соціальної істоти, отже, поведінка людей обумовлена оточуючим середовищем, у якому є соціальні інститути, у тому числі, правові, релігійні та інші. Таким чином, соціальна діяльність може бути там, де існує конкретна організація.

Цікавими є висновки Дюркгейма про рушійні джерела соціального прогресу. Вказуючи на обмеженість поглядів, відповідно до яких джерело розвитку лежить в області психології людини, наприклад,  у прагненні людини до самореалізації чи до особистого щастя (О. Конт, Г. Спенсер), Е. Дюркгейм вважає вирішальними силами колективну свідомість і колективну діяльність людей. Він писав, що колектив, суспільство, його соціальні інститути відіграють вирішальну роль у розвитку кожної людини.

На усіх стадіях суспільного розвитку існують два типи колективної поведінки - колективістська і солідарна. У простому суспільстві домінує колективістська форма взаємовідносин - усі індивідуальні інтереси підкоряються груповій меті. На індустріальному етапі розвитку суспільства, яке утратило значною мірою колективну, релігійну і моральну свідомість, зростає роль солідарності. Групова солідарність компенсує втрати, зв'язані з поділом праці і вузькою спеціалізацією людей. Солідарність розглядалася Е. Дюркгеймом як принцип сумісництва індивідуального інтересу людини і колективного інтересу, які доповнюють одне одного.

Е. Дюркгейм, аналізуючи протиріччя соціальних груп у суспільстві, наполягав на тому, що соціальна нерівність базується не на соціальних привілеях, а на перевагах, обумовлених індивідуальними здібностями кожного. Індустріальне суспільство має ґрунтуватися на принципах правової рівності, справедливості й особистої свободи індивідів.

Видатними представниками школи історичної соціології на рубежі століть стали Макс Вебер (1864-1920) і Георг Зіммель (1858-1918). Вони вперше висловили точку зору, в основі якої лежить уява про принципову протилежність законів природи і суспільства, і, отже, про чітке  розмежування наук про природу (технічні) і наук про суспільство (гуманітарні знання). 

Розуміння мотивів людських дій треба шукати в реальних мотиваціях, бо змінюючи природні умови ми можемо коректувати дії людей у необхідному напрямку.

Г. Зіммель і М. Вебер сформулювали основні, на їхню думку, принципи соціології:

• зміст наших знань не може бути, безумовно, об'єктивним, соціальна наука повинна виходити з визнання принципового розходження між соціальною теорією і дійсністю;
• соціологія не повинна претендувати на більше, ніж з'ясування тих чи інших причин здійснення подій;
• соціологічні дослідження підкоряються відповідним соціальним прийомам, у першу чергу, правилам формальної логіки і загальнолюдських цінностей. Їхня зміна обумовлена соціально-історичними обставинами, у яких діє особистість.

Які ж інструменти пізнання соціальної дійсності?

Г. Зіммель вважав, що над світом буття піднімається світ ідеальних цінностей, який є самодостатнім. Метою соціології є вивчення цінностей як чистих форм; тобто процес дослідження необхідно звільнити від переживань і моралізаторських оцінних суджень. Можна створити модель суспільства, яка складається з «чистих форм» - еталонів.

Головним інструментом пізнання в М. Вебера виступають "ідеальні типи". Він трактував "ідеальний тип" як інтерес епохи, виражений у виді «теоретичної конструкції». Це певна ідеальна модель (стереотип) того, що найбільше відповідає інтересам людини і суспільства. Наприклад, наша уява про критерії краси жінки, або кодекс честі воїна у різні епохи.

У якості "ідеальних типів" можуть виступати моральні, політичні, релігійні та інші цінності, що впливають на установки, поведінку і діяльність людей, на правила і норми поведінки, традиції соціального спілкування. "Ідеальні типи" не співпадають з "соціальними фактами" по змісту, бо перші ближчі до соціальних доктрин або стереотипів, а другі - до соціальних інститутів.

Ідеальні типи змушують вносити зміни до соціальної дійсності. Система "ідеальних типів" призначена для розуміння змісту того, що потрібно людям. Усі сучасні методи реклами, політичних PR-технологій, соціального менеджменту будуються на створенні привабливих стереотипів, які можуть зовсім не відповідати дійсності, але вони виконують свою роль фактору впливу на поведінку людини. 

Поведінку і діяльність людей М. Вебер розглядав через різні типи соціальної дії.

Ціле-раціональна дія має місце тоді, коли людина ясно уявляє собі мету дії і засіб її досягнення, а також враховує можливу реакцію оточуючих на свої дії. Критерієм діяльності є успіх за допомогою різних методів. Наприклад, діяльність керівника.

Ціннісно-раціональна дія відбувається під впливом відповідної етичної, релігійної, ідеологічної цінності. Критерієм діяльності є досягнення результату будь-якою ціною заради самої цінності. Це нагадує поведінку релігійних фанатиків або діяльність людини, орієнтованої на якийсь ідеал.

Афективні дії відбуваються через несвідомі психологічні імпульси, які важко прорахувати, а тим більше визначити результати. Ця модель поведінки найбільше характерна для побутових ситуацій.

Традиційна дія здійснюється через звичку. У реальній поведінці людей присутні всі чотири типи, а їхнє поєднання може породити інші варіанти. Знання цих характерних типів важливе для виявлення мотивації діяльності.

М. Вебер виходив з того, що в сучасному світі зростає ступінь раціональності соціальних дій. Утіленням