Специфіка становлення сучасної української політичної еліти

 

Вступ

1. Історія та передумови розвитку вітчизняної політичної еліти в Україні

2. Розвиток політичної еліти після «Помаранчевої революції»

Висновок

Список використаних джерел

 

 

Роль правлячої політичної еліти надзвичайно важлива в будь-якій державі й особливо актуалізується на етапах становлення або трансформації тієї чи іншої системи. Саме тому дослідження правлячої політичної еліти особливо цінне в Україні, відносно молодій державі, яка переживає перші етапи розвитку власних політичних інститутів. В Україні, виходячи з особливостей її історичного розвитку, традицій, низки проблем та суперечностей, що накопичилися впродовж довгого часу, сформувався власний набір чинників, які вказують на параметри правлячої політичної еліти і, звісно, потребують детальнішого аналізу. Інтегральне поєднання дії всіх чинників призвело до можливості констатації правлячої політичної еліти України як певного системоутворюючого ядра політичної еліти і політичної системи загалом. Дослідження цього ядра та оцінка його значущості є ключовими для оцінки стану державності України. Політична еліта – внутрішньо згуртована, складова меншість соціальна спільність, яка виступає суб'єктом підготовки і прийняття найважливіших стратегічних рішень у сфері політики та володіє необхідним для цього ресурсним потенціалом. Її характеризує близькість установок, стереотипів і норм поведінки, єдність (найчастіше, відносне) поділюваних цінностей, а також причетність до влади (незалежно від способу і умов її здобуття). 

Використовувані політичною елітою ресурси як правило різноманітні і не обов'язково мають характер політичних. Для характеристики ресурсного потенціалу політичних еліт ефективно використання концепції багатовимірного соціального простору П. Бурдьє. Найважливішою її характеристикою є спосіб легітимації влади, який зумовлює механізми вироблення і прийняття політичних рішень, а також трансляції прийнятих рішень на рівень масової свідомості та поведінки. Існує три основні підходи до процедури виділення політичної еліти в загальній елітарної структурі суспільства: позиційний, що полягає у визначенні ступеня політичного впливу тієї чи іншої особи на основі займаної ним позиції в системі влади; репутаційний, заснований на виявленні рейтингу політика на базі відомостей, що подаються про нього іншими завідомо пануючими особами; заснований на участі у прийнятті стратегічно важливих політичних рішень. Відмінність останнього, згідно з яким політична еліта включає осіб, що приймають стратегічно важливі рішення, в тому, що в його основі не вивчення феномену політичного лідерства (вихідних з розуміння влади як здатності впливати на осіб, визначати їх дії), а використання уявлень про природу політичної влади в суспільстві як здатності впливати на прийняття рішень. Метою дослідження є проблеми становлення, розвитку, механізмів формування, функцій і ролі політичної еліти в сучасній Україні. 

Реалізація цієї мети досягається через концептуальне вивчення еліти, з'ясування загальних та специфічних функцій і характерних рис української еліти, виявлення основних шляхів її поповнення. Гіпотеза дослідження полягає у тому, що український народ як політична нація, а Україна як держава будуть процвітати лише за умови, якщо буде сформована соціально відповідальна еліта, яка зможе на рівних конкурувати з елітами інших держав і народів світу.

 

 

Розробка елітарної теорії в українській політичній думці пов'язана з іменами Дмитра Донцова і В'ячеслава Липинського. Д. Донцов у своєму творі «Націоналізм» виділяє «ініціативну меншість» (еліту) і «пасивного чинника нації» (народ). Він зазначає, що «ініціативна меншість» повинна не тільки формулювати певну ідею, а й мобілізувати народ на її здійснення, застосовуючи «творче насильство» меншості над більшістю. На думку Д. Донцова, для досягнення могутності нації і створення національної державності політичній еліті дозволено застосовувати будь-які засоби. Інший український дослідник цього питання В. Липинський зазначав, що процес постійного відновлення аристократії є характерною рисою історії різних часів і народів. Концепція національної аристократії В. Липинського виходить з того, що ні етнографічна маса людей як така, ні тип і характер, ні мова і окрема територія самі по собі автоматично не творять нації. Це робить активна серед цієї етнографічної маси група, що об'єднує всіх навколо політичних цінностей, на ґрунті чого формується нація.

Роль правлячої політичної еліти надзвичайно важлива в будь-якій державі й особливо актуалізується на етапах становлення або трансформації тієї чи іншої системи. Саме тому дослідження правлячої політичної еліти особливо цінне в Україні, відносно молодій державі, яка переживає перші етапи розвитку власних політичних інститутів. Незважаючи на численні наукові роботи, присвячені аналізу політичної еліти України, дослідження чинників, що визначають її виміри та функції, здебільшого залишаються поза увагою вчених. Разом з тим вони відрізняються у стабільних, сформованих і тривалий час існуючих системах та в таких, що проходять етапи трансформації. В Україні, виходячи з особливостей її історичного розвитку, традицій, низки проблем та суперечностей, що накопичилися впродовж довгого часу, сформувався власний набір чинників, які вказують на параметри правлячої політичної еліти і, звісно, потребують детальнішого аналізу. Інтегральне поєднання дії всіх чинників призвело до можливості констатації правлячої політичної еліти України як певного системо-утворюючого ядра політичної еліти і політичної системи загалом. Дослідження цього ядра та оцінка його значущості є ключовими для оцінки стану державності України і ще не отримали належного розгляду. У науковій літературі не висвітлені повною мірою як сама суть того, що таке правляча політична еліта України у досліджуваний період, так і етапи її становлення, розвитку та чинники, що її визначили.