Статистика державного бюджету і грошового обігу

Дохід державного бюджету утворюють усі надходження від підприємств, установ та населення до бюджетів усіх рівнів управління. Вони поділяються на поточні та капітальні доходи.

Поточні доходи включають податкові та неподаткові доходи, крім безоплатних надходжень, надходження від продажу землі, нематеріальних активів, державного майна, капітальні трансферти.

Податкові доходи включають різні види податків, тобто безповоротних обов'язкових платежів органом управління, згрупованим за об'єктами оподаткування: доходи, заробітна плата, майно, товари та послуги, зовнішня торгівля.

Неподаткові доходи включають усі безоплатні й безповоротні надходження до державного бюджету, такі як доходи держави від власності та підприємницької діяльності, продажу товарів та послуг (за винятком доходів від продажу основних фондів), надходження від адміністративних штрафів за несплату податків, а також добровільні, безоплатні поточні надходження з недержавних джерел.

Капітальні доходи включають доходи від продажу основного капіталу, запасів державних резервів, землі, нематеріальних активів і капітальних трансфертів від недержавних підприємств, некомерційних організацій, приватних осіб.

Доходи бюджетів утворюються за рахунок надходжень від сплати фізичними та юридичними особами податків, зборів та інших обов'язкових платежів, надходжень з інших джерел, установлених законодавством України.

Види доходів зведеного бюджету України: податок на доходи (прибуток) підприємств і організацій, податок на додану вартість, акцизний збір, державне мито, відрахування на геологорозвідувальні роботи, надходження до Фонду по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, надходження до Пенсійного фонду, прибуткові податки з громадян, плата за землю.

У міжнародних стандартах зі статистики та обліку використовуються дві класифікації податкових платежів: класифікація системи статистики державних фінансів (СДФ) і класифікація системи національних рахунків (СНР). Перша класифікація розроблена Міжнародним валютним фондом. Вона використовується для задоволення потреб державних фінансів, аналізу і розробки фінансової політики.

У СДФ податки класифікуються за однією ознакою – типом, а тип податку визначається видом діяльності або податковою базою. Для податкової бази використовують суму доходу, загальну суму виплаченої заробітної плати, суму продажу, вартість майна, розмір імпорту. Класифікацією податкових доходів держави в СДФ передбачено такі типи податків: прибуткові податки, внески до Фонду соціального забезпечення, податки на заробітну плату і робочу силу, податки на операції в міжнародній торгівлі, решта податків, які не віднесені до інших податків.

Класифікація податків, застосовувана в СНР, виходить з потреб економіки в цілому. В основу цієї класифікації покладені таки ознаки:

1) тип податку, як він визначений у СДФ (акцизи, податок на нерухомість тощо) ;

2) тип інституційної одиниці, яка сплачує податок (домашнє господарство, державне підприємство, комерційна організація) ;

3) обставини, за яких сплачується податок (продукція вироблена, імпортована, підготовлена на експорт).

Згідно з цим податкові платежі об'єднуються в такі групи: 1) виробничі податки; 2) прибуткові податки; 3) податки на капітал.

Виконання державного бюджету аналізується обчисленням відносних величин виконання плану за доходами та видатками в цілому, а також за окремими їх видами та цільовим призначенням. Такий аналіз дає змогу не лише дістати сукупну оцінку виконання бюджету, а й схарактеризувати ступінь виконання плану І за кожною групою доходів та видатків, докладно проаналізувати ту групу доходів або видатків, за якою виявлено істотні відхилення фактичних даних від запланованих, установити, чим було зумовлене відхилення фактичних надходжень від запланованих.

Приріст суми податкових доходів можливий з двох причин: зростання податкової бази і зміни в оподаткуванні. Перший вид змін податкових доходів називають автоматичним ефектом, а другий – дискреційним. Ці зміни пов'язані з видами фіскальної політики. Дискреційна фіскальна політика – це система заходів, яка передбачає цілеспрямовані зміни в розмірі державних витрат, податків і сальдо державного бюджету. Дискреційна фіскальна політика використовується державою для активної протидії циклічним коливанням. Для стимулювання сукупного попиту в період економічного спаду уряд цілеспрямовано створює дефіцит державного бюджету, збільшуючи державні витрати або знижуючи податки. Відповідно в період підйому цілеспрямовано створюється бюджетний надлишок. За не дискреційної (автоматичної) фіскальної політики дефіцит та бюджетний надлишок виникають автоматично внаслідок дії автоматичних стабілізаторів економіки. Автоматичний стабілізатор – механізм, який дозволяє зменшити циклічні коливання в економіці без проведення спеціальної економічної політики. Такими стабілізаторами є прогресивна податкова система і трансфертні платежі.

 

 

В економіці грошова маса є важливим чинником, який впливає на рівень цін, обсяг виробництва і стан платіжного балансу.

Грошовою масою (запасами) називають сукупний обсяг купівельних та платіжних коштів, що обслуговують господарський обіг і належать приватним особам, підприємствам і державі. У грошовій масі розрізняють активні гроші, що застосовуються в готівковому та безготівковому обігу, і пасивні (нагромадження, резерви, залишки на рахунках), котрі лише потенційно можуть бути використані в угодах.

При визначенні грошової маси виходять з грошових агрегатів, під якими розуміють специфічну класифікацію платіжних коштів за рівнем їх ліквідності. Грошовим агрегатом називають особливу групу ліквідних активів, що служать альтернативними вимірювачами грошової маси.

Грошові агрегати – це зобов'язання банківської системи не фінансовим секторам: готівка, депозити до запитання, строкові депозити та заощадження. Розвиток зазначених депозитів відбиває стан монетарної політики. Грошові агрегати протиставляються чистим зовнішнім активам (обчисленим у національній валюті) та чистим внутрішнім кредитам.

Грошова база є сумою готівки в обігу, готівки в