Статистика державного бюджету і грошового обігу

Грошова база вимірюється як приріст активів банківської системи: державного боргу грошово-кредитним установам, зобов'язань комерційних банків перед центральним банком, закордонних чистих активів (результат платіжного балансу), а також приросту не резервних зобов'язань центрального банку (капітал і прибуток цього банку, закордонні та інші зобов'язання).

Динаміка грошових агрегатів об'єднаної банківської системи може бути пов'язана з динамікою грошової бази центрального банку таким рівнянням:

 

M = kR = K (NFА + NDCG + DCB + OIN),

 

де М – грошовий агрегат, NFА – чисті зовнішні активи; NDCG – чисті зобов'язання уряду; DСВ – чисті зобов'язання комерційних банків; OIN- інші статті (нетто).

 

При прогнозуванні попиту на гроші незалежним параметром є обов'язкові фактори і змінні фактори «обов'язкових витрат». Обов'язкові фактори мають ураховувати співвідношення кількості грошей з обсягом операцій, які потрібно профінансувати. Під обов'язковим фактором звичайно розуміють валовий внутрішній продукт. Фактор «обов'язкових витрат» виявляє ступінь переваги готівки порівняно з іншими активами. Деякі економісти пропонують для «обов'язкових витрат» використовувати ставки за короткостроковими цінними паперами (ощадні та позичкові депозити, векселі). На думку інших економістів, попит на гроші (реальні касові залишки) залежить від рівня доходів на облігації та акції. З огляду на це вони рекомендують при прогнозуванні попиту на гроші для фактора «обов'язкових витрат» використовувати процентні ставки на довгострокові активи.

Попит на гроші залежить також від рівня інфляції. В інфляції більш реально відбивається зміна цін і попиту на гроші.

 

 

Організація будь-якої справи (бізнесу) потребує початкового вкладання коштів для придбання приміщень, устаткування, сировини, матеріалів та наймання робочої сили. Для виробництва продукції чи надання послуг потрібен певний час; лише після цього в обмін на товари чи послуги можуть бути одержані гроші для відшкодування витрат первинного капіталу, а в разі перевищення одержаних грошей над сумою вкладених – для одержання прибутку.

Ці кошти можуть бути отримані з трьох джерел:

- власні (нагромаджені шляхом заощаджень) кошти організаторів бізнесу;

- позичені кошти від тих юридичних осіб, які акумулюють грошові кошти третіх осіб;

- залучені кошти – заощадження юридичних та фізичних осіб, інакше кажучи – тимчасово вільні грошові кошти юридичних та фізичних осіб.

Перше джерело для організації великого, солідного бізнесу використовується рідко з двох причин:

- недостатній обсяг коштів навіть у багатих людей;

- ризик, притаманний будь-якій підприємницькій діяльності, що означає ймовірність втрати власних коштів, тобто ймовірність залишити себе і свою родину без засобів до існування.

Ризик існує, звичайно, і при вкладанні коштів, які будуть отримані від інших джерел, але в цьому разі він, як і можливі майбутні втрати, буде розподілений серед багатьох осіб, чим зменшується розмір втрат, що припадатимуть на кожного учасника бізнесу.

Друге джерело – кредити банків чи фондів – використовується в загальному випадку для фінансування реально існуючого бізнесу під гарантію повернення позики у вигляді застави, якої в нових бізнесменів немає.

Тому найчастіше фінансування нового бізнесу здійснюється так, як це блискуче описано Т. Драйзером у відомій трилогії «Фінансист», «Титан», «Стоїк» – шляхом створення акціонерного товариства. Засновники акціонерного товариства, витративши мінімальну необхідну суму для оформлення всіх належних документів, отримують право на випуск цінних паперів. В англійському варіанті останні звуться «security», що означає «забезпеченість», «безпека», оскільки вони мають бути забезпечені відповідними цінностями. На практиці цих цінностей може й не існувати, а отже й цінні папери жодної цінності не матимуть. У цьому ми встигли пересвідчитись за вісім років існування цих цінних паперів у країнах СНД, а громадяни країн Заходу переконуються в цьому вже протягом не одного століття. Але все одно й далі купують цінні папери! Бо вже давно доведено, що економіка розвинених країн пов'язана прямо пропорційною залежністю з обсягами торгівлі цінними паперами: ринок притягує ті інвестиції, які потім вкладаються в економіку. Вплив тут обопільний: з одного боку, розвиток фондового ринку сприяє розвитку економіки, а з іншого – показники розвитку фондового ринку є індикаторами стану економіки країни.

Перш ніж розглянути статистичні показники та методи аналізу фондового ринку, ознайомимося з основними поняттями, які застосовуються його учасниками та дослідниками, їх визначення наведені в Законах України «Про інвестиційну діяльність», «Про цінні папери та фондову біржу» і деяких інших, що регулюють діяльність фондових та решти сегментів фінансового ринку.

Інвестиції – це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, завдяки чому створюється прибуток (дохід) чи досягається соціальний ефект.

Розрізняють валові та чисті інвестиції.

Валові інвестиції являють собою загальний обсяг засобів, що інвестуються у визначеному періоді, спрямованих на нове будівництво, придбання засобів виробництва і на приріст товарно-матеріальних запасів.

Чисті інвестиції являють собою суму валових інвестицій, зменшену на суму амортизаційних відрахувань у визначеному періоді.

Динаміка показника чистих інвестицій відображає характер економічного розвитку країни на тому чи іншому етапі. Якщо сума чистих інвестицій складає від'ємну величину (тобто якщо обсяг валових інвестицій менше суми амортизаційних відрахувань), це свідчить про зниження виробничого потенціалу і як наслідок