– зменшення обсягу продукції, що випускається (така ситуація характеризує країну, що «проїдає свій капітал»). Якщо сума чистих інвестицій дорівнює нулю (тобто якщо обсяг валових інвестицій дорівнює сумі амортизаційних відрахувань), це свідчить про відсутність економічного зростання, тому що виробничий потенціал залишається при цьому незмінним (така ситуація характеризує державу, що «топчеться на місці»). Якщо сума чистих інвестицій є додатною величиною (тобто обсяг валових інвестицій перевищує суму амортизаційних відрахувань), це означає, що економіка знаходиться на стадії розвитку, тому що забезпечується розширене відтворення її виробничого потенціалу (така ситуація характеризує державу з розвинутою економікою).
Пошук
Статистика державного бюджету і грошового обігу
Предмет:
Тип роботи:
Реферат
К-сть сторінок:
23
Мова:
Українська
Інвестиції класифікуються:
1. За об'єктами вкладень коштів – реальні, фінансові та інноваційні.
Реальні інвестиції включають капітальні вкладення в основні засоби (створення нових, реконструкція та модернізація діючих), придбання цілісного майнового комплексу, у т. ч. в процесі приватизації.
Фінансові інвестиції включають придбання фінансових активів (акцій, облігацій, сертифікатів, відкриття депозитних рахунків), участь у заснуванні нових підприємств та в спільній діяльності.
Під інноваційними інвестиціями розуміють придбання ліцензій, патентів, програмних продуктів, фінансування наукових розробок, підготовку та перепідготовку фахівців.
2. За характером участі в інвестуванні – прямі та непрямі.
Під прямими інвестиціями розуміється безпосередня участь інвестора у виборі об'єктів інвестування і вкладення коштів. Пряме інвестування здійснюють підготовлені інвестори, які мають досить точну інформацію про об'єкт інвестування і добре знайомі з механізмом інвестування.
Під непрямими інвестиціями розуміють інвестування, опосередковане іншими особами (інвестиційними або іншими фінансовими посередниками). Не всі інвестори мають достатню кваліфікацію для ефективного вибору об'єктів інвестування і наступного управління ними. У цьому випадку вони купують цінні папери, що випускаються інвестиційними або іншими фінансовими посередниками (наприклад, інвестиційні сертифікати інвестиційних фондів і інвестиційних компаній), посередники зібрані таким чином інвестиційні кошти розміщують на власний розсуд, а одержані доходи розподіляють потім серед власників цінних паперів.
3. За періодом інвестування – короткострокові та довгострокові.
Під короткостроковими інвестиціями розуміють вкладення капіталу на період не більший за один рік (короткострокові депозитні вкладення, придбання короткострокових ощадних сертифікатів).
Під довгостроковими інвестиціями розуміють вкладення капіталу на період більший за один рік.
4. За формами власності інвесторів – приватні, державні, іноземні та спільні.
Під приватними інвестиціями розуміють вкладення коштів, що здійснюються громадянами, а також підприємствами недержавних форм власності, перш за все – колективної.
Під державними інвестиціями розуміють вкладення, що здійснюються центральними і місцевими органами влади за рахунок коштів бюджету, позабюджетних фондів та позикових коштів, а також державними підприємствами за рахунок власних та залучених коштів.
Під іноземними інвестиціями розуміють вкладення, які здійснюються іноземними громадянами, юридичними особами та державами.
Під спільними інвестиціями розуміють вкладення, що здійснюються суб'єктами даної країни та іноземних держав.
5. За регіональною ознакою – усередині країни і за кордоном.
Під інвестиціями всередині країни розуміють вкладення коштів у об'єкти інвестування, що розташовуються на території даної країни.
Під інвестиціями за кордоном розуміють вкладення коштів у об'єкти інвестування, що розташовані за межами кордонів даної країни (до цих інвестицій належать також придбання різних фінансових інструментів інших країн – акцій закордонних компаній, облігацій інших країн).
Окремим випадком інвестування є вкладання коштів у фінансові інструменти (цінні папери). При цьому кожен з учасників інвестиційного процесу вирішує власні завдання:
- емітенти – компанії-позичальники коштів на фондовому ринку – мають запропонувати такі цінні папери, які за інших однакових умов користуватимуться більшим попитом і забезпечать ефективність інвестиційної стратегії. Під останньою розуміють задоволення потреби в інвестиційних ресурсах найбільш вигідним і найменш ризикованим способом;
- інвестори вибирають тип цінного папера, який відповідає стратегії зберігання коштів чи одержання прибутку з урахуванням ризикованості відповідних операцій на фондовому ринку, після чого добирається конкретний об'єкт вкладання капіталу, тобто цінний папер певної фірми.
Цінні папери – грошові документи з такими властивостями:
1) засвідчують права володіння чи відносини позики;
2) установлюють взаємостосунки між особою, яка випустила цінний папір, та власником останнього;
3) передбачає, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів чи процентів;
4) передбачає можливість передачі грошових та інших прав третім особам.
Види цінних паперів, випуск яких дозволений в Україні:
1) акції;
2) облігації внутрішньої позики;
3) облігації підприємств;
4) казначейські зобов'язання;
5) ощадні (депозитні) сертифікати;
6) векселі.
З усіх перелічених цінних паперів чистими інструментами для інвестування є акції та облігації підприємств. Адже обіг облігацій внутрішньої позики та казначейських зобов'язань є обігом державних цінних паперів, які випущені в інтересах держави й обіг яких суворо регламентується, а отже, і не потребує докладного вивчення. А ощадні сертифікати та векселі є інструментами грошового ринку, тобто використовуються як боргові зобов'язання, а не джерело фінансових ресурсів.
Водночас фондові цінні папери – акції і облігації – можуть багаторазово і довгий час обертатись на ринку, мають особливості ціноутворення та специфічні якості (привабливість, надійність, дохідність), які змінюються в процесі обігу і залежать від зміни:
- економічного стану емітента;
- власника;
- стану фондового ринку.
Ці багатогранні взаємозв'язки потребують статистичного підходу до їх аналізу та прогнозування. Для правильного використання відповідних статистичних показників і методів необхідно знати особливості перелічених фондових цінних паперів.
Акція – цінний папір без установленого терміну обігу, який:
- засвідчує частку участі в статутному фонді акціонерного товариства;
- підтверджує членство в акціонерному товаристві та право участі в управлінні ним;
- надає право на отримання частини прибутку у вигляді дивідендів;
- надає право на участь у розподілі майна в разі ліквідації акціонерного товариства.
Емісія акцій відбувається за таким принципом:
1) перший випуск – у розмірі статутного фонду (чи вартості майна державного підприємства, яке приватизується шляхом створення акціонерного товариства) ;
2) наступні випуски – після викупу попередніх за ціною, не нижчою від номіналу, у розмірі, який не перевищує існуючого на момент емісії акціонерного капіталу.
Акції можуть бути:
привілейованими (на суму не більш як 10% від статутного фонду), за якими передбачено виплату гарантованих дивідендів та пріоритетну участь у розподілі майна в разі ліквідації товариства, але які не надають права управління товариством;
простими, за якими надається право управління акціонерним товариством та право на отримання дивідендів за рахунок прибутку після сплати податків, платежів до бюджету та процентів за кредит.
Облігація – цінний папір, який засвідчує внесення його власником грошових коштів та підтверджує зобов'язання емітента відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений термін зі сплатою фіксованих процентів.
На стадії організації та становлення акціонерного товариства головною проблемою є формування іміджу фірми, який поряд з критеріями надійності та стабільності являє собою важливий фактор, що сприятиме реалізації перших випусків цінних паперів. За умови професійної компетентності та порядності засновників фірми-емітента, кошти, які будуть отримані згідно з бізнес-планом як невід'ємною складовою комплексу документів для одержання дозволу на емісію цінних паперів мають бути спрямовані на розвиток фірми, що забезпечить отримання доходів власникам цінних паперів.
Висновок
Розширення господарської самостійності підприємств кардинально змінює характер управлінських рішень, спрямовуючи їх до вищої ефективності і результативності. Головною метою функціонування підприємств стає досягнення таких фінансових результатів, які сприяють вирішенню стратегічних завдань і забезпеченню фінансової стійкості.
Результативність діяльності підприємств залежить від багатьох факторів, і насамперед – від ефективного використання фінансових ресурсів, у тому числі кредитів для здійснення поточної діяльності.
У загальному вигляді кредитні ресурси є матеріальними носіями економічних відносин, які виникають між суб'єктами кредитних угод з приводу перерозподілу вартості на засадах повернення, терміновості та платності.
Зміст цього положення диференціюється залежно від сфери застосування. Головні джерела кредитних ресурсів, що формують місткість кредитного ринку, такі: установи банківської системи, господарюючі суб'єкти, посередники фондового ринку, кредитно-фінансові установи небанківського типу.
Кредитні ресурси економіки держави (позиковий фонд країни) – це грошові кошти, які акумулюються Національним банком і використовуються ним для надання позик державі та комерційним банкам з метою забезпечення пропорційного розвитку й підвищення ефективності суспільного виробництва, їх обсяг залежить від обсягу грошових нагромаджень, системи розподілу та перерозподілу грошових доходів, цінової політики, економічної кон'юнктури тощо. Важливою передумовою ефективного управління кредитною діяльністю є статистична характеристика обсягу і структури кредитних ресурсів основних господарюючих суб'єктів – комерційних банків і підприємств.
Кредитні операції банків – це вид активних операцій комерційних банків, пов'язаних із наданням клієнтам позик. В основу кредитних операцій покладено економічні відносини, що виникають між кредитором і позичальником з приводу одержання останнім позики на умовах повернення в певний строк зі сплатою процентів.
Банківський кредит надається банками в грошовій формі підприємствам, установам, населенню, державі.
Згідно з принципами кредитування формулюються відповідні завдання банківської статистики.
Страхування – це система економічних відносин, що полягають у створенні за рахунок підприємств, організацій та населення спеціального фонду коштів і використанні його для відшкодування втрат, що сталися в результаті стихійного лиха й інших несприятливих випадкових явищ, а також для надання допомоги громадянам у разі настання в їхньому житті різних кризових ситуацій (досягнення певного віку, втрата працездатності тощо). У процесі страхування беруть участь страхова організація – страховик та страхувальники – юридичні і фізичні особи, – які вносять до страхової організації встановлені платежі. Крім того, учасником страхових відносин може бути особа, призначена для одержання страхової суми.
Страхування відіграє дуже важливу роль у процесі переходу країни до конкурентного вільного ринку. Не виключаючи повністю ринкової невизначеності, страхування може певною мірою гарантувати фінансову безпеку як приватних комерційних і промислових підприємств, так і фізичних осіб. Страхування також сприяє виникненню і розвитку ринку довгострокового позикового капіталу, необхідного для фінансування процесу створення нових високопродуктивних підприємств і економічного розвитку в цілому.
Страхування дозволяє зменшити ймовірність банкрутств у разі настання несприятливих подій, пом'якшуючи, зокрема, наслідки економічної нестабільності.
Використана література:
1. Статистика: Підручник / С. С. Герасименко, А. В. Головач, А. М. Єріна та ін. ; За ред. докт. екон. наук С. С. Герасименко – К. : КНЕЦ, 2000р.
2. Статистика: Підручник / А. В. Головач, А. М. Єріна, О. В. Козирєв та ін. ; За ред. А. В. Головача, А. М. Єріної, О. В. Козирєва. – К. : Вища шк., 1993р.
3. Статистика. Збірник задач. / Під ред. А. В. Головач, 1994р.
4. Елисеева А. Н., Юзбашев В. К. Общая теория статистики. – М. Финансы и статистика, 1995г.
5. Пальян В. С., Ерина А. М. Теория статистики. Практикум., 1997г.