Структурно-семантична й функціонально-стилістична специфіка синтаксичних одиниць у сучасній публіцистиці

 

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ ВСТАВНИХ І ВСТАВЛЕНИХ КОНСТРУКЦІЙ У СУЧАСНОМУ МОВОЗНАВСТВІ

1. 1. Вставні і вставлені конструкції як синтаксичні категорії

1. 2. Класифікаційна характеристика вставних і вставлених структур

1. 2. 1 Основні типи вставних конструкцій

1. 2. 2. Класифікація вставлених конструкцій

РОЗДІЛ ІІ. ФУНКЦІОНУВАННЯ ВСТАВНИХ І ВСТАВЛЕНИХ КОНСТРУКЦІЙ У СУЧАСНІЙ ПУБЛІЦИСТИЦІ

2. 1. Роль і значення вставних і вставлених синтаксичних одиниць у тексті

2. 2. Потенціал вставних і вставлених конструкцій у сучасних публіцистичних текстах

 

 

Проблеми синтаксису постійно знаходяться в центрі уваги мовознавців, тому що структура речення в сучасній українській мові є досить гнучким явищем, яке чутливо реагує на цільові настанови акту комунікації. Це призводить до того, що на кожному етапі наукового пізнання постають нові питання. До таких важливих проблем належить і питання про вставні та вставлені конструкції – особливі синтаксичні одиниці [27, с. 160].

Природа вставних і вставлених конструкцій була об’єктом вивчення багатьох мовознавців, а саме:

• особливий статус, факультативний характер, структурна організація, позиція в реченні, спосіб уходження до базового речення (Б. Кулик, Л. Кадомцева, І. Вихованець, І. Слинько, Н. Гуйванюк, М. Кобилянська, А. Загнітко, В. Кононенко, П. Дудик, А. Мойсієнко, О. Семотюк, О. Шахматов, В. Виноградов, Б. Шапіро, В. Бєлошапкова, В. Тихомиров та ін. ;
• їхня семантика (А. Загнітко, В. Грицина, С. Байдусь, О. Семотюк) ;
• інтонування цих одиниць (Н. Плющ, Р. Романова, Ю. Златопольський) ;
• особливості пунктуаційного виділення вставних і вставлених конструкцій (В. Жайворонок, І. Савченко, А. Шапіро) ;
• комунікативний і текстовий потенціал цих одиниць (А. Мамалига, З. Олійник, О. Артеменко, С. Гостєва, С. Онишко) тощо.

Помічено, що увага мовознавців була зосереджена на розмежуванні вставних і вставлених конструкцій, на вивченні сутності й особливостей функціонування, аналізі їхньої семантики, синтаксичній будові, пунктуаційному виділенні, але стильовий потенціал вставних і вставлених структур залишився на периферії. Тому вивчення таких синтаксичних одиниць у фонді публіцистики видається досить-таки актуальним.

Мета роботи полягає у з’ясуванні структурно-семантичних і функціонально-стилістичних особливостей вставних і вставлених конструкцій у публіцистичному стилі сучасної української мови.

Поставлена мета уможливлює розв'язання таких основних завдань:

• розглянути вставні та вставлені конструкції як лінгвістичні категорії;
• виділити основні типи вставних і вставлених одиниць;
• розкрити роль і значення аналізованих структур у тексті;
• проаналізувати особливості функціонування вставних і вставлених конструкцій у публіцистичному стилі.

Об’єктом дослідження є вставні та вставлені конструкції, предметом – структурно-семантична й функціонально-стилістична специфіка цих синтаксичних одиниць у сучасній публіцистиці.

У курсовій роботі використані такі методи дослідження: описовий, структурний, функціональний.

Теоретичне значення роботи вбачаємо в розширенні знань про вставні та вставлені конструкції, що збагачує теорію синтаксису в структурному, семантичному та стилістичному аспектах.

Практичне значення. Наше дослідження може стати в нагоді при викладанні спецкурсу зі стилістики української мови, написанні методичних посібників із синтаксису сучасної української мови.

Структура дослідження. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел.

 

 

 

Дослідження специфіки вставних та вставлених одиниць має давню традицію.

О. М. Турчак уважає, що на ранніх етапах розвитку науки про мову питання про вставлені й вставні конструкції окремо не розглядалося, оскільки вони тривалий час не розмежовувалися, хоча явище парентези давно перебувало в центрі уваги дослідників [27, с. 161].

На думку дослідниці, тільки з другої половини ХІХ століття в синтаксичній науці склалася інша концепція вставності, згідно з якою термін вставні слова закріпився за граматично відокремленими виразами суб’єктивного відношення до висловлюваного, а вставлені речення – за реченнями, вставленими в інше, але не зв’язаними з ним граматично [27, с. 161].

А. В. Висоцький принагідно зауважує, що вперше чітко намітив два типи вставних речень, які відрізняються за своєю функцією, І. Давидов і, таким чином, зробив перший крок до розмежування вставних і вставлених одиниць. П. Перевлесський продовжує думку І. Давидова, близько підходячи до сучасного розуміння категорії вставлення і використовуючи при цьому термін «вставлені речення», який уперше був введений Євграфом Філомафітським. О. Пєшковський теж не ототожнює вставні і вставлені елементи [2, с. 218-219].

О. М. Турчак стверджує: на проблемі розмежування вставних і вставлених конструкцій акцентує свою увагу Є. Сєдун. Проаналізувавши смислове наповнення і призначення вставних і вставлених одиниць, їхню інтонацію, мовознавець доходить висновку, що «вставні» і «вставлені» речення не можуть бути принципово розмежовані ні за конструктивно-синтаксичним, ні за інтонаційним оформленням [27, с. 161].

Питання про диференціацію вставних і вставлених конструкцій порушує й В. Тихомиров. Він насамперед зупиняється на характеристиці місця вставлень у структурі речення [26, с. 161].

К. Шульжук уважає, що, на відміну від вставних слів, словосполучень і речень, що виражають суб’єктивне ставлення того, хто говорить, до висловленої ним думки, вставлені слова, словосполучення і речення виражають такі додаткові повідомлення чи побіжні асоціативні зауваження, які доповнюють, уточнюють, розвивають зміст висловлення, указуючи на якість деталі чи нові факти, що не