Структурно-семантична й функціонально-стилістична специфіка синтаксичних одиниць у сучасній публіцистиці

 

 

За значенням вставлені конструкції поділяються на:

• вставлені одиниці з додатковим поясненням: А не ті вже літа, щоб, як замолоду, – з Вітрової Балки мало не двадцять верст до Князівки (за всякої погоди – і в сльоту осінню, і в холод зимовий), а тоді ще поїздом до Славгорода» (А. Головко) ;
• з уточненням: Одсвяткував 18 серпня Український народний театр 100-літній ювілей від часу першої постановки «Наталки Полтавки». Було урочисто. Грали кращі артисти: О. К. Саксаганський (Виборний), Мар’яненко (Микола), Сабінін (Возний), Литвиненко-Вольгемут (Наталка), Козловський (Петро), Нікольська (Терпилиха), був повнісінький театр, портрет Котляревського на сцені, і живі квіти зливою на кін летіли... Шанували прапрабабусю українського репертуару (Остап Вишня) ;
• з принагідним зауваженням: Справді, у світлому великому небі – ніколи я не бачив над собою такого неба! – в дальній далечі, у високій високості, де, мабуть, лише реактивні літають, йдуть табуни птиць (О. Гончар) ;
• із супроводом тексту драматичного твору (як ремарки) : Логвин. Дайте ж, панотченьку, я вас поцілую в руку. (Цілує старому руку)  (М. Кропивницький) ; «Дядько Тарас. (на дверях) : А де у вас тут витерти ноги? (М. Куліш) ;
• з посиланням на джерело цитування: Тищенко, коли йому по обіді Ірина показала газету (не могла не показати), прочитав її досить спокійно (Ю. Мушкетик).
• За будовою вставлені конструкції співвідносні з:
• словом: Друге (слухати) навіть більш важливе (М. Рильський) ;
• словосполученням: А це вміння (розмовляти й слухати) дуже важливе для письменника (М. Рильський) ;
• простим реченням: Побачив Вовк (він недалечко був) та й дума (Л. Глібов) ;
• складним реченням: І хто зна (це вже Грицькові сімнадцятий ішов, а Орися на три роки молодша) – чи не переросла б оця дружба в глибше почуття (А. Головко) ;
• групою самостійних речень, об’єднаних однією темою: Щоб запобігти цій дивовижі (сидіти вже в хаті й не побачитися з Орисею! Та що ж вона скаже, як прокинеться!) – він (Кирилко), недовго думавши, сплигнув з ослона і, підбігши до Орисі, затормошив її за плече – Орисю! Орисю! Ось ну-бо, прокинься! (А. Головко) [23, с. 275].

 

Отже, вставні та вставлені конструкції в сучасному мовознавстві піддаються класифікаціям з різних боків. Найважливіші з них – за складом компонентів і за семантикою. Інші класифікації сполучаються з цими двома.

 

 

 

Питання про співвідношення вставних і вставлених конструкцій із текстом стало об’єктом вивчення О. М. Турчак. Вона помітила, що властивість цих синтаксичних структур переводити зміст висловлення на інший, порівняно з основним контекстом, ярус, дозволяє суміщати в тексті не тільки різні типи мовлення, але й різні типи розповіді. Це дає можливість використовувати ці одиниці в тексті для створення «ситуацій контрасту» [27, с. 166].

Уведення до структури будь-якого тексту вставних і вставлених конструкцій пов’язане насамперед з комунікативним наміром автора, його прагненням досягнути повноти викладу через вираження своїх зауважень, доповнень, уточнень, оцінок.

Для всіх стилів сучасної української мови найхарактернішими є вставні слова, що:

указують на стосунки між частинами тексту (по-перше, по-друге, отже, таким чином, у такий спосіб, насамперед, передусім, нарешті, насамкінець) ;

передають ставлення до способів висловлення думки (імовірніше, іншими словами, точніше) ;

зазначають джерело повідомлення (на думку вченого, за даними досліду, за результатами аналізу) ;

пом’якшують категоричність висновків і порад (як відомо, припустімо, треба гадати) ;

дають раціональну або емоційну оцінку інформації (поза сумнівом, напевне, мабуть, можна погодитися, на жаль, на щастя).

Більше того, художня література використовує увесь набір вставних слів, які у взаємодії з лексичними, граматичними та іншими засобами стилю сприяють відтворенню різноманітних відтінків – припущень, сумнівів, впевненості, ствердження, заперечення тощо.

Особливо широко вживаються вставні слова в розмовному мовленні, надаючи йому емоційної наснаженості та експресії.

У науковому стилі вставлені конструкції є засобом уточнення й роз’яснення, додаткового повідомлення. Можуть містити побіжні зауваження й коментарі, що з’являються в ході висловлення думки.

Т. В. Ковтун зауважує, що специфіка науково-популярного викладу, прагнення довести наукову інформацію до читача-нефахівця дозволяють зробити вставні та вставлені конструкції інформативно вагомішими, емоційно і експресивно насиченішими фрагментами. Так, наприклад, авторську індивідуальність, її активність у тексті передають форманти, змістом яких є суб’єктивні почуття, враження автора, його ставлення до предмета мови, наприклад, Читач відчує (не може не відчути) естетичну насолоду від зустрічі з новим словом тільки тоді, коли труднощі, пов’язані із сприйняттям... не будуть занадто великими, непереборними («Культура слова») [13].

Велику групу різноманітних за змістом вставних і вставлених конструкцій об’єднує спільна мета їх використання – забезпечення зрозумілості, однозначного сприйняття наукової інформації. Вони можуть:

• характеризувати важливі в комунікативному відношенні фрагменти основної частини речення;
• містити уточнення;
• тлумачать малозрозумілі або нові для читача слова тощо [13].
• Науковим текстам