Стилістичні ресурси власне пареміологічних одиниць

Структура аналізованих паремій хоч і є відносно сталою, проте характеризується значною проникливістю, що уможливлює їх трансформацію задля посилення виразності: при відносно стабільному змісті письменник вдається до модифікації форми відповідних одиниць. Іноді при таких видозмінах частково трансформується й значення: чи то конкретизується, чи то набуває більш узагальненого характеру, чи то з’являється певний додатковий семантичний відтінок.

Характер і частота авторських трансформацій залежать від структурно-семантичних і стилістичних параметрів: ступеня десемантизації слів-компонентів, структурно-смислової організації паремій, зашифрованого в них одиничного чи кількох образів, внутрішньої форми тощо; від жанрової належності усталених одиниць; від авторських ідейно-художніх настанов; від індивідуальної схильності та таланту до гармонійного використання трансформованих паремій. Через зміну структури і семантики автор оновлює експресивність, актуалізує значення усталеного виразу, акцентує на певному його забарвленні, осучаснює образність, що зумовлено насамперед основними стилістичними функціями паремій, які вони виконують у художньому тексті: оцінна, емоційно-експресивна, підсилювальна, функція створення певного стилістичного ефекту і т. ін.

У романі «Позичений чоловік» спостерігається трансформація паремій через розширення їх компонентного складу, яка передбачає введення змінного елемента у склад усталеного виразу. Основною причиною виникнення такого типу трансформацій вважають здатність структури паремій до поширення через уведення нових змінних елементів, якими є слово, словосполучення і навіть предикативна частина. Розширення компонентного складу використовується задля конкретизації змісту паремії, для гармонійного уведення в контекст ситуації, де використовується ця одиниця. Наприклад: І так добре було на душі, що ми з ним (собакою) одним миром мазані, що від розчулення сльоза бриніла в моєму співі. Потай міркувалось: «Все один чорт, що собака, що Хома-хорт!» [3, c. 163]. Вихідною паремією для зазначеної трансформації є прислів’я Один чорт – що собака, що хорт, у яке автор увів атрибутивно-суб’єктний поширювач у вигляді прикладки до одного з компонентів усталеної одиниці. Паремія побудована на відношеннях між образними поняттями чорт, собака, хорт, тому додавання до цього ряду лексеми Хома, імені головного персонажа твору, свідчить про метонімічне перенесення ознак паремійного образу на відповідного персонажа. Пор. також: – Даруй, Христе, ярмарковому дурневі, що живе від дошки до дошки, а всередину не надбав розуму анітрошки [3, с. 201]. До вихідної паремії Од дошки до дошки, а в середині ні трошки додано групу компонентів, один з яких співвідносний з головним членом речення, предикатом – (не) надбав, а другий є об’єктним поширювачем попереднього – розуму. Зміна семантичного відтінку полягає в появі частково темпоральної характеристики констатації факту відсутності будь-яких розумових здібностей. Трансформована паремія виконує, окрім експресивної та оцінної функції, ще й функцію передачі внутрішніх якостей персонажа. Через негативне забарвлення такої самохарактеристики увиразнюється комічність ситуації.

Трансформація паремії через розширення компонентного складу може сприяти модифікації модальності: – Та воно, либонь, не випадає козі хвалитись, що в неї хвіст довгий. – І в нашої кози, Хомонько, хвіст виросте! [3, с. 20] (пор. : Хвалилася коза, що в неї хвіст довгий) та зміні структурних характеристик: – Такий язик, що й на припоні не вдержиш! Бігаєш з ним, як із мечем... – Великий рот у вола, а не говорить, тільки реве, – одказує [3, с. 14] (пор. : Великий рот у вола, а говорити не може) ; Але долі своєї й конем не об’їдеш: як кого схоче – на ноги поставить, а кого з ніг звалить [3, с. 17] (пор. : Долі й конем не об’їдеш). Остання ілюстрація трансформації підсилює емоційно-експресивну функцію паремії, оскільки уточнюється значення широко відомої усталеної одиниці через створення протиставної характеристики її основного