Стимулювання громадянської активності в українському суспільстві як проблема соціоінженерної діяльності

У дисертації доведено значущість ідентифікації структурних соціальних нерівностей, котрі також є важливими компонентами соціального змісту трансформаційного процесу українського суспільства. У роботі здійснено аналіз основних тенденції соціальної поляризації українського соціуму, обґрунтовано значущість вирішення завдання гармонізації соціальних нерівностей соціоінженерними засобами посилення впливу на процеси самоорганізації та самоврядування, а також шляхом підвищення ефективності соціальної політики. Таким чином, у практичному плані виникає необхідність формування як вузько спеціалізованих, так і інтегральних стратегій соціоінженерної діяльності. Стимулювання індивідуальних і колективних форм громадянської активності є найбільш значущою інтегральною стратегією соціоінженерної діяльності.

Розділ II ”Об’єктивні умови та інституціональні чинники стимулювання громадянської активності в українському суспільстві” складається з 3-ї та 4-ї глав дисертації. У главі 3 “Феномен громадянської активності та особливості її інституціалізації і стимулювання в українському суспільстві” головну увагу дисертанта зосереджено на аналізі громадянської активності як явища суспільного життя та на визначенні технологічної специфіки її стимулювання в Україні. У дисертації аргументовано, що при визначенні змісту поняття «громадянська активність» доцільно виділити три важливих онтологічних аспекти. Перший аспект даного поняття – політико-правовий, що відображує комплекс діяльнісних чинників, які пов'язані з відстоюванням та захистом громадянами законодавчо гарантованих прав та свобод, а також з виконанням громадянами своїх зобов'язань відносно інституту держави. Другий аспект поняття «громадянська активність» відображує специфічну систему напрямків діяльності людей, пов'язаних зі здійсненням суспільних функцій організації соціального життя в тих сферах, котрі не можуть ефективно регулюватися державою. Третій аспект поняття «громадянська активність» відображує специфічну систему процесів самоактуалізації людьми своїх творчих потенцій, значущих потреб та інтересів засобом створення певних суспільних об'єднань, професійних спілок, кооперативів, громадських рухів, фондів.

Урахування змісту даних аспектів дозволяє більш коректно підійти до аналізу проблеми інституційної організації громадянського суспільства в Україні. Проте необхідно враховувати наступні особливості. В Україні, як у пострадянському суспільстві, створення і функціонування інститутів громадянського суспільства певним чином контролюється державою. Отже вони реально існують як «юридичні особи», тобто як специфічні суб'єкти правовідносин.

У дисертації наведено узагальнену модель інституційної системи громадянського суспільства в Україні. Оцінюючи зміст даної моделі, дисертант відзначає, що власне інституційну систему громадянського суспільства формують його прибутковий та неприбутковий сектори. Автор погоджується з дослідниками (М. Головатий, І. Курас та ін.), котрі оцінюють міру розвитку громадянського суспільства за критерієм динаміки розвитку його неприбуткового сектора. В дисертації наведені дані, котрі ілюструють процес стрімкого зростання громадських організацій в Україні. Проте реальна частка громадян України, які беруть участь у роботі громадських організацій, за даними моніторингових досліджень складає від 10% до15%, а молоді – лише 5%.

У дисертації аргументовано, що об'єктивні умови, котрі визначають необхідність стимулювання громадянської активності в Україні, формують певні суперечливі тенденції соціально-політичного розвитку, що відображують: а) протиріччя політичного структурування українського суспільства; б) протиріччя світоглядного порядку щодо стабільності і цінностей сучасних західних демократій; в) протиріччя вибору оптимальної моделі геополітичної орієнтації України; г) протиріччя трансформації механізмів і форм участі громадян у суспільно-політичному житті України.

На основі здійсненого аналізу змісту даних тенденцій автором доведено, що процес стимулювання громадянської активності має свою технологічну специфіку, котра суттєво відрізняється від існуючих технологій стимулювання праці, оскільки громадянська активність є зумовленою не тільки трудовими процесами, але й соціально значущими вчинками індивідуальних або колективних суб’єктів, їх реальними заслугами і суспільними досягненнями. Тому технологічна специфіка стимулювання громадянської активності виявляється в необхідності створення та актуалізації технологій своєчасного суспільного реагування, підтримки і визнання суспільно значущих трудових зусиль і результатів, вчинків і реальних заслуг громадян перед суспільством і державою.

У дисертації відзначено, що провідними суб’єктами стимулювання громадянської активності є: 1) держава; 2) громадські організації; 3) сама людина як активно діючий громадянин. Враховуючи цю обставину в дисертації аргументовано, що найважливішими соціоінженерними чинниками стимулювання громадянської активності в Україні є цілеспрямовані зусилля у таких напрямках: а) розробка соціальних технологій активізації державної політики з розвитку інституціональної системи громадянського суспільства в Україні; б) розробка соціоінженерних проектів трансформації соціальних функцій громадських організацій, що діяли в радянський період; в) пошук адекватних сучасному етапу розвитку українського суспільства принципів соціального проектування нових демократичних інститутів стимулювання індивідуальних і колективних форм громадянської активності.

У дисертації звернено увагу, що в Україні в даний час, уже склалася певна інституційна система, яка є функціонально орієнтованою