Стимулювання навчально-пізнавальної діяльності молодших школярів

Предмет:

Тип роботи:

Курсова робота

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

мимовільної уваги, яка досягає вищих форм, коли стає інтелектуально осмисленою. Осмислення є важливим компонентом пам'яті, яка значну роль відіграє в навчально-пізнавальній активності. Пам'ять дитини мимовільна і завжди осмислена. Запам'ятовується те, що зрозумів, що стало особистісним надбанням. Ніякі актуальні дії немислимі поза процесами пам'яті, так як проходження будь-якого, навіть найелементарнішого психічного акту обов'язково передбачає утримання кожного даного його елемента для зчеплення з наступним. Для прояву навчально-пізнавальної активності, навіть низького рівня, необхідне використання досвіду, раніше набутих знань, які зберігаються в пам'яті. Чим багатша пам'ять, тим вона розвиненіша, тим кращих успіхів можна досягти в пізнанні нового. Як мимовільна, так і довільна пам'ять особливе значення мають для навчально-пізнавальної активності. Відомо, що мимовільно ми запам'ятовуємо багато і надовго. Іноді на все життя, а особливо те, що для нас має важливе значення, що викликає в нас інтерес і емоції, активну розумову роботу [11]. Проте головний акцент в організації пізнавальної діяльності повинен бути зроблений на розвиток мислення учнів. Пам'ять учнів повинна розвиватися разом з мисленням, служити основою для розвитку мислення.

Якщо для вчителя розвиток пам'яті стає самоціллю, то це неминуче веде до зубріння, коли учні змушені запам'ятовувати неосмислені знання, велику кількість фактів. У цьому випадку знання не можуть стати інструментом дій, стати джерелом активної діяльності учнів . Мислення лежить в основі пізнання. У своєму житті кожен індивід стикається з новими невідомими властивостями предметів. Попередніх знань виявляється мало для їх пізнання. 1 в ці безкрайні глибини невідомого спрямовано мислення, яке є головним компонентом навчально-пізнавальної діяльності.

Проте будь-яке, навіть найбільш розвинуте, мислення завжди зберігає зв'язок з чуттєвим пізнання, тобто з відчуттями, сприйманнями і уявленнями. Через відчуття і сприймання мислення безпосередньо зв'язане з зовнішнім світом і є його відображення.

Та чуттєва картина світу, яку щоденно дають наші відчуття і сприймання, необхідна, але недостатня для його глибокого, всебічного пізнання. В цій чуттєвій картині, яка безпосередньо спостерігається нами в дійсності, майже не розчленовані складні взаємодії різних предметів, подій, явищ і т.п., їх причин і наслідків, взаємо переходів один в одного. Оскільки в межах тільки чуттєвого пізнання неможливо до кінця розчленувати такий загальний, сумарний безпосередній ефект взаємодії суб'єкта з об'єктом, який пізнається, необхідний перехід від відчуттів і сприймань до мислення. В процесі мислення відбувається дальше, глибше пізнання зовнішнього світу, що відображається на навчально - пізнавальної активності [8,322 - 324].

Таким чином, мислення починається там, де виявляється вже недостатнім або навіть безсильним чуттєве пізнання. Мислення продовжує і розвиває пізнавальну роботу відчуттів, сприймань і уявлень, виходячи далеко за їх межі. За рахунок цього проявляється вищий рівень навчально-пізнавальної активності - творчий рівень.

Людське мислення - в яких би формах воно не відбувалося - неможливе без мовлення. Будь-яка думка виникає і розвивається в нерозривному зв'язку з мовою. Чим глибше і ґрунтовніше продумана та чи інша думка, тим чіткіше і ясніше вона виражається в словах, в усній та писемній мові. І навпаки, чим більше удосконалюється, відшліфовується словесне формулювання якоїсь думки, тим чіткішою і зрозумілішою стає сама думка. Формулюючи свої роздуми вголос для інших, людина водночас формулює їх і для себе. Таке формулювання, закріплення і фіксація думки в словах означає членування думки, допомагає затримувати увагу на різних моментах і частинах своєї думки і сприяє глибшому розумінню. Дякуючи цьому, стає можливим розгорнуте, послідовне, систематичне судження, тобто чітке і правильне зіставлення один з одним усіх основних думок, що виникли в процесі мислення. Велику роль у цьому процесі може мати і так звана внутрішня мова: розв'язуючи задачу, людина міркує не вголос, а про себе, якби розмовляючи з собою. Таким чином, людське мислення нерозривно зв'язане з мовленням [11].

Наступною внутрішньою умовою становлення і розвитку навчально-пізнавальної активності є мотивація на навчально-пізнавальну діяльність. Діяльність зумовлена потребами особистості. Якщо нема потреби, нема і діяльності.

Проте потреба - це тільки передумова діяльності, готовність до діяльності, але сама по собі вона ще не надає діяльності певної спрямованості. Остання викликається предметом, що відповідає потребам, тобто мотивом. Особливою рисою мотиву є така його характеристика, як усвідомленість. Спонукання може бути усвідомленим і неусвідомленим. Мотиви ж - це усвідомлені спонукання, які є властивістю особистості. Наступною важливою характеристикою мотиву (крім предметності і усвідомленості), яка допомагає зрозуміти, яким чином процеси мотивації здійснюють регуляцію діяльності, є захопленість. Саме ця властивість мотиву пояснює, чому потреба із різноманітності оточуючих нас предметів «вибирає саме той, а не інший».

Джерело бажання вчитися - в самому характері дитячої розумової праці, в емоційному забарвленні думки, в інтелектуальних переживаннях. Найбільш прийнятими засобами постійно підтримувати бажання вчитися є система навчальних занять, яка виховує звичку до самостійного мислення. Будь-яка діяльність протікає більш ефективно і дає більш якісні результати, якщо в особистості є сильні, яскраві мотиви, які викликають бажання діяти з повною віддачею сил, долати труднощі, настирливо просуватися до накресленої мети. Все це має пряме відношення до навчальної діяльності, яка протікає більш успішно, якщо в учнів сформоване позитивне ставлення до учіння, пізнавальний інтерес, потреба в знаннях, уміннях, навичках, якщо в них виховане почуття обов'язку, відповідальності, інші мотиви учіння, які спонукають до навчально-пізнавальної діяльності.

Мотиви взагалі здійснюються