Стимулювання навчально-пізнавальної діяльності молодших школярів

Отже, психолого-педагогічними передумовами стимулювання навчально-пізнавальної діяльності учнів на уроках формування мотивації до навчання, активізація мислительної діяльності учнів (зокрема шляхом проблематизації навчання, підвищення рівня самостійності учнів у процесі навчання тощо), організація взаємодії учасників навчання, активізація їх спілкування та взаємовпливу у ході вирішення навчально-пізнавальних завдань.

Посилаючись на результати аналізу психолого-педагогічної літератури слід відмітити важливість забезпечення як внутрішньої, так і зовнішньої мотивації навчання. Без внутрішніх мотивів ми не зможемо завоювати дитячу увагу, навчити її правильно й лаконічно мислити, не зможемо змусити її щось запам’ятати. Без зовнішніх – їй просто стане не цікаво навчатися і вона це віднесе на другий план, це стане для неї не важливо. Тому щоб цього не стало вчителю треба так організувати урок, щоб дитина хотіла навчатися і кожний урок був для неї новим і цікавим. Метод навчання, як спосіб спільної діяльності учасників (суб'єктів) навчання, як мікродіяльність, спрямована на вирішення конкретного навчально-пізнавального завдання, містить в собі можливості для цілісної реалізації окреслених передумов. Таким чином, є очевидною необхідність спеціально розглядати методи стимулювання учіння школярів як окрему групу методів навчання.

 

 

Із педагогічної практики відомо, що ефективність навчання учнів суттєво знижується, коли застосовуються пасивні методи дидактичного впливу, відсутній діалог між педагогом та учнем. Із метою формування особистості учня в навчальному процесі сучасна педагогіка рекомендує збагачувати традиційні методи навчання такими прийомами та способами, які сприяли б формуванню в учнів мотивацій до навчання, майбутньої професійної діяльності, змістовних життєвих настанов, високого рівня активності, створенню умов для активного самостійного набуття учнями загальнонаукових та професійних знань, навичок та вмінь. Використання методів активізації сприяє впровадженню в дидактичний процес технології особистісно зорієнтованого навчання та забезпечує особистісну спрямованість кожного навчального заходу. Під час проведення особистісно зорієнтованого уроку вчитель мусить із повагою ставитися до будь-якого висловлювання учня з обговорюваної теми. У таких умовах учні прагнутимуть бути «почутими», без вагань висловлюватимуть свої думки, пропонуватимуть, не боячись помилитися, свої варіанти для обговорення.

Сучасна дидактика вимагає від учнів не тільки зрозуміти, запам’ятати й відтворити отримані знання, а й уміти ними оперувати, ефективно застосовувати в професійній діяльності й творчо розвивати. Досягненню цієї мети сприяють методи стимулювання та активізації навчально-пізнавальної діяльності, спрямовані на розвиток в учнів творчого самостійного мислення і здатності кваліфіковано розв’язувати професійні завдання. Використання цих методів забезпечує тісний зв’язок теорії з практикою, розвиток нестандартного стилю мислення, самосвідомості й саморегуляції розумової діяльності, навичок спілкування, створення атмосфери співпраці.

Проблема визначення та характеристики методів навчання представлена роботами І. Лернер, М. Скаткін, М. Данилов, Б. Єсипов, С. Петровський, В. Паламарчук, В. Паламарчук, М. Махмутов, А. Алексюк, Г. Ващенко.

Науковці Ю. К. Бабанський, Т. Шамова виокремлюють методи стимулювання та активізації навчально-пізнавальної діяльності та методи стимулювання.

Методи стимулювання — методи, спрямовані на формування позитивних мотивів учіння, що стимулюють пізнавальну активність і сприяють збагаченню школярів навчальною інформацією.

Методи стимулювання та активізації навчально-пізнавальної 

діяльності — це сукупність прийомів і способів психолого-педагогічного впливу на учнів, що (порівняно з традиційними методами навчання)

передусім спрямовані на розвиток у них творчого самостійного мислення, формування творчих навичок та вмінь нестандартно розв’язувати певні професійні проблеми й удосконалювати навички професійного спілкування. 

Серед них найбільш поширені методи:

1. Метод навчальних дискусій. Він ґрунтується на обміні думками між учнями, учителем та учнями, учить самостійно мислити, розвиває вміння практик ного аналізу і ретельної аргументації висунутих положень, поваги до думки інших. Навчальна дискусія використовується під час спільного розв’язання проблеми, її мета — обговорення наукових положень, даних, що потребують безпосередньої підготовки учнів за джерелами, ширшими, ніж матеріал підручника. Яскравим прикладом таких творчих завдань є завдання

з читання, які практикує вчитель початкових класів. Наприклад, при підготовці домашнього завдання з теми «Казки» учні 2 го класу складають свої казки, з фантастичними героями. Такі твори потребують не тільки творчої напруги учнів, а й клопіткої роботи з додатковими джерелами інформації.

Під час дискусій учні отримують нові знання, дискусія створює емоційно насичену атмосферу, яка сприяє глибокому проникненню учнів у суть явищ. Одні з них усвідомлюють, що ще не все знають, і це спонукає їх до заповнення прогалин, інші відчувають задоволення від того, що знають більше за інших і прагнуть утримуватися на такому рівні.

2. Метод навчальної дискусії тільки тоді дає бажаний результат, коли навчальний процес відбувається в атмосфері доброзичливості, поваги до думки товариша, що дає змогу кожному висловитись, не боячись осуду.

Так, на уроках математики в 3 му класі вчитель дає учням можливість оцінити відповіді один одного, діти навіть пропонують свою оцінку, пояснюючи, чому і за що її зароблено, а чому й знижено. 

3. Метод забезпечення успіху в навчанні — метод, що передбачає допомогу вчителя учневі, який відстає,