Сучасна українська літературна мова

 

1. Поняття про парадигму іменника. Повна та неповна парадигма. 
2. Принципи поділу іменників за парадигматичними ознаками на відміни та групи. 
3. Характеристика парадигм іменників 1, 2, 3, 4 відмін. 
4. Розмежування варіантів відмінкових форм. 

 

1. Сучасна українська літературна мова : підручник /М.Я.Плющ, С.П.Бевзенко, Н.Я.Грипас та ін.; За ред..М.Я.Плющ. – К. : Вища шк., 2005. – С. 215-228.
2. Сучасна українська мова: Підручник / О.Д.Пономарів, В.В.Різун, Л.Ю.Шевченко та ін., За ред.  О.Д.Пономаріва. – К. : Либідь, 2005. –  С. 123-134.
3. Теоретична морфологія української мови: Академ. граматика укр. мови / І. Вихованець, К. Городенська ; за ред. І. Вихованця. – К.: Унів. вид-во “Пульсари”, 2004.– С. 103-107.

 

 

Хоча мовознавчий термін “парадигма” має давню традицію вживання, у лінгвістиці ще не досягнуто чіткості в розумінні цього поняття. С.Л. Авдєєва зазначає, що цей термін має як мінімум чотири значення, які не завжди в повному обсязі відображаються лексикографічними джерелами: парадигма - 1) у широкому розумінні - ряд протиставлених мовних одиниць, кожна з яких визначається відношенням до інших, групування мовних одиниць однієї мовної системи чи підсистеми в класи на основі їхніх опозицій і в той же час об'єднаних за наявністю у них спільної ознаки чи на основі спільних асоціацій; найчастіше така сукупність мовних одиниць пов'язана парадигматичними відношеннями; 2) модель чи схема організації такого класу чи сукупності; 3) у вузькому значенні - система словоформ однієї лексеми; 4) таблиця схеми словозміни, що виражається за допомогою флексій.

Морфологічні Парадигми діляться на великі й малі, повні й неповні (дефектні). Велика П. являє собою об'єднання малих, або часткових: так, повна П. іменника включає форми, що розподіляються по ряду часткових П. однини, П. множини. У дефектній П. частина її позицій (кліток) виявляється незаповненою.

ВІДМІНЮВАННЯ — словозміна іменних  частин мови {іменників, прикметників, числівників і займенників), а також дієприкметників. В.  протиставляється дієвідмінюванню, або дієсл.  словозміні. Воно властиве флектив. і аглютинатив. типам мов. 

Відмінювання іменників — це їхня словозміна. У широкому розумінні відмінювання  стосується повної парадигми словозміни іменників, що охоплює зміну того самого слова за відмінками і числами. У такому разі вона складається з двох  часткових парадигм (підпарадигм), якими є відмінкова і числова парадигми. В українській мові повна відмінково-числова парадигма іменника ясен має словоформи в однині — ясен — ясена — ясенові (ясену) — ясен  (ясена) —ясеном — (на) ясенові (ясені) — ясене — і в множині — ясени — ясенів — ясенам — ясени — ясенами — (на) ясенах — ясени. Таке розуміння терміна  відмінювання іменників відбиває об'єктивні ознаки їхньої словозміни, де флексії виражають значення відмінків разом зі значенням числа. Головним  компонентом повної парадигми іменникової словозміни виступає відмінкова  парадигма, оскільки в українській мові вона семантично і формально найбільш  диференційована. Правила відмінювання становлять найнеобхідніший елемент морфологічного опису української мови. У вузькому розумінні  відмінювання означає зміну іменника тільки за відмінками. Наприклад, парадигма  відмінювання слова річка в однині охоплює форми: річка —річки — річці —  річку —річкою — (на) річці —річко, а парадигма цього ж слова у множині  набуває такого вигляду: річки —річок —річкам —річки —річками — (на) річках — річки. Отже, часткові парадигми іменникових слів роз'єднують цілісне  лексично слово на два різновиди, що означають різне граматичне число. Відповідно до цього розуміння відмінювання іменники відмінюються за відмінками, але змінюються за числами. 

 

 

У сучасній українській мові протиставляються два типи відмінювання —  іменниковий і прикметниковий, які репрезентують її іменну граматичну підсистему, а отже, є основними. З морфолого-синтаксичного боку базовим виступає  іменникове відмінювання, в якому виявляються морфологічні категорії, що  характеризуються синтаксичною незалежністю, на відміну від зумовлених іменником  категорій прикметника, займенникового прикметника тощо. За сукупністю часткових парадигм словозміни іменникове відмінювання є відмінково-числовим. Повна  парадигма прикметникової словозміни має більшу кількість часткових парадигм, являючи собою відмінково-числово-родову парадигму як найрозгалуженіший  різновид іменних парадигм. Іменникове відмінювання ґрунтується на категорії  відмінка. У сучасній українській мові виділяють сім відмінків: називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий, кличний. 

Характерну рису іменникового відмінювання в українській мові становить омонімія флексій, з якою може конкурувати тільки відмінювання деяких  кількісних числівників. Наприклад, флексія -і може вказувати на давальний  відмінок однини (сосн-і), місцевий відмінок однини ((у) ліс-і), називний відмінок множини (учител-і). У кожній іменниковій парадигмі наявні омонімічні  флексії. Семиграмемна відмінкова парадигма може мати від шести до трьох  відмінків з формально диференційованими флексіями. Максимально виявлена  омонімія в іменниках нульової відміни (так звані невідмінювані іменники), що в усіх відмінкових формах мають нульові закінчення. Протилежним явищем до омонімії виступає формальна (не функціональна) диференціація закінчень, які виражають тотожне значення, наприклад, значення родового відмінка однини іменників передають флексії -і/ (лип-и), -а (ясен-а), -у (жасмин-у). 

За відмінювання іменників основа здебільшого залишається незмінною,  проте в ряді слів змінюється. Ідеться про частковий суплетивізм, коли спільнокореневі словоформи утворюються за допомогою основотворчих суфіксів або нерегулярного чергування голосних (мат-и — мат-ер-і, курч-а — курч-ат-и, тел-я — тел-ят-и, ілі-я — ім-ен-і, переддень — передодн-я). Кінцеві афіксальні