Сучасна українська літературна мова

є) простір або середовище: плацдарм-у, ліс-у, сад-у, степ-у, га-ю. 

Є  випадки,  коли  закінчення  -а  (-я)  та  -у  (-ю)  вживаються паралельно:  стол-а —  стол-у, мост-а — мост-у, двор-а — двор-у, плот-а — плот-у залежно від наголосу або від значення: камен-я (окремий предмет) — камен-ю (матеріал), лист-а (окремий предмет) — лист-у (сукупність), соняшник-а (одна рослина) — соняш-ник-у (сукупність, збірність). 

У  давальному  відмінку однини вживаються закінчення -ові(-еві, -єві)  і рідше -у, -ю в чоловічому роді: зят-еві, комбай-нер-оеі,  батьк-ові,  Андрі-єві,  народ-ові,  учител-еві  і  зят-ю,  комбайнер-у,  батьк-у,  Андрі-ю,  народ-у,учител-ю. Закінчення -у (-ю) характерне для  іменників середнього роду. Однак у назвах  істот на -о спостерігаються також паралельні закінчення: те-лятк-у — телятк-ові, дитятк-у — дитятк-ові.  Іноді  такий паралелізм помітний  і  в  іменників  середнього роду —  назвах  неістот:  серц-ю —  серц-еві,  сонц-ю —  сонц-еві,  лих-у  —  лих-ові.  У  власних  назвах  прикметникового походження на -ів (-їв) закінчення тільки -у (-ю): Львов-у, Києв-у, Канев-у, Миколаєв-у. 

У знахідному  відмінку однини закінчення залежать від семантичного розряду іменника: в назвах неістот омонімічні закінчення знахідного відмінка й називного: саджати ліс, замести двір, скосити лан, полагодити комбайн', у назвах істот —  родового  і  знахідного  відмінків (крім  іменників  середнього  роду  на  -о,  закінчення  яких  омонімічні  з  називним відмінком:  годувати дитятко,  заганяти телятко): просити дядька,  знайти токаря,  упізнати  космонавта,  відвідати товариша.  Варіанти  написати  лист  і  написати  листа,  порізати  палець  і  порізати  пальця,  взяти  олівець  і  взяти  олівця можливі.  Закінчення  -а (-я)  у  назвах  неістот  знахідного  відмінка  ніби  увиразнюють  предметне  значення.  Коло  таких іменників невелике. 

Орудний   відмінок  однини  має  закінчення  -ом, -ем (-єм) залежно  від  того,  якої  групи  іменник:  твердої  групи  з  основою  на  твердий  приголосний —  закінчення  -ом  (літак-ом,  віник-ом,  звір-ом,  паркан-ом,  хабар-ом,  директор-ом,  озер-ом, комар-ом), м'якої і мішаної - - ем (-єм):  становищ-ем,  товаришам,  гор-ем,  господар-ем,  шахтар-ем,  Сергі-см,  Анатолі-см, кра-ем,  пн-ем,  кон-ем.  Іменники  середнього  роду  на  -я  закінчуються  на  -ям:  вмінн-ям,  терпінн-ям,  значенн-ям,  зіткненн-ям, навчанн-ям. 

Синонімічними  закінченнями  відзначається  місцевий   відмінок  однини  іменників  другої  відміни. Окремі  з  них мають кілька варіантів флексій. Напр.: на клен-ові, на клен-у, на клен-і. Закінчення цього відмінка такі: -і (-Ї), -у (-ю), -ові (-еві, -єві). Флексія -і (-/)  переважає  тоді,  коли  при  іменнику  вживаються  прийменники  у (в),  при,  на:  на  пол-і,  у  ліс-і,  при факультет-і\  коли  прийменник  по,  то  виступає  закінчення  -у  (-ю):  по  га-ю,  по  кра-ю,  по  університет-у,  по  двор-у,  по коридор-у, по мор-ю, по завданн-ю. Закінчення -ові (-еві, -еві) властиві майже всім іменникам другої відміни, крім іменників середнього .роду, що закінчуються на -я: при брат-ові, на дуб-ові, у товариш-еві, на вол-ові, на комбайп-ові, на рушник-ові, при маєтк-ові, при дос-татк-ові,на лих-ові. Закінчення  -у переважає в  іменниках  із суфіксами  -ик, -ник, -ок, -ак, -к (о), -еньк (о): при дощик-у,  у  годин-ник-у, на держак-у, при  військ-у,  в  серденьк-у. Також на  -у  (-ю)  закінчуються односкладові іменники чоловічого роду з наголосом  на флексії:  на  сніг-у,  на  льод-у,  у  полк-у,  на  лан-у,  в  степ-у,  в  еок-у,  на  кра-ю,  при шлях-у,  у  ставк-у,  на торжк-у. Хитання спостерігаються між закінченнями -у (-ю) та -і (-і) під впливом наголосу (на торг-у — на торз-і, у кра-ю — у кра-ї, на луг-у — на луз-і) та прийменника по (по  ліс-і — по ліс-у, по тіл-і — по тіл-у, по стол-у — по стол-і, по подвір'-ї— по подвір'-ю). Перед закінченням -/ приголосні [г], [к], [х] чергуються із [з], [ц], [с]: круг — у круз-і, Кременчук — у Кременчуц-і, кожух — на ко-жус-і, горіх — у горіс-і. 

Кличний   відмінок  представлений  флексіями  -у (-ю), -е.  Закінчення  -у (-ю)  мають  іменники  м'якої  групи,  деякі іменники  твердої  та мішаної  групи: Геннаді-ю, Віталі-ю,  кон-ю,  кра-ю,  коб-зар-ю,  дощик-у,  синк-у,  братик-у, товариш-у, дядьк-у, батьк-у, тат-у,  син-у, дід-у. Решта  іменників  закінчується на  -е:  вітр-е, дуб-е, брат-е,  вол-е, друж-е,  сторож-е, парубч-е, козач-е, бала-мут-е, вітрогон-е, Петр-е, Михайл-е. 

У множині іменники другої відміни (твердої групи) в називному  відмінку мають закінчення -и: прадід-и, сват-и, плуг-и, сніг-и, прапор-и, завод-и, бригадир-и, муляр-и та флексію -/ (-Ї) для іменників чоловічого роду м'якої й мішаної груп: лебед-і, звича-ї, ячмен-і, профіл-і, лікар-і, вівчар-і, крамар-і, руча-ї. Іменники середнього роду всіх трьох груп закінчуються на  -а (-я): болот-а, озер-а, серц-я, кільц-я, вікн-а, дзеркал-а, багатт-я, грищ-а. При творенні називного відмінка множини деякі  іменники втрачають  суфікси  -ин, -анин (-янин), -чанин:  селянин —  селян-и,  вірменин —  вірмен-и, киянин — киян-и, болгарин — болгар-и, але грузин — грузин-и, осетин — осетин-и, лезгин — лезгин-и, мордвин — мордвин-и. Окремі іменники чоловічого  роду  твердої  групи мають  паралельні  закінчення  -и, -а:  рукави  й  рукава,  вуси  й  вуса,  хліби  й  хліба,  ґрунти  й ґрунти. У деяких іменниках твердої групи спостерігається закінчення -і та чергування приголосних: ок-о — оч-і, вух-о — ухи-і (частіше вуха). Іменник друг у називному відмінку множини приймає закінчення -і з чергуванням приголосних [г] із [з] друг — друз-і й відмінюється у всіх відмінках множини за зразком іменників м'якої групи: друз-ів, друз-ям, друз-ів, дру-з-ями, при друз-ях. Деякі  іменники середнього роду, що мають омонімічні