Сучасна українська літературна мова

Застосування різнорідних критеріїв класифікації з усією очевидністю  виявляє морфемний, а не частиномовний характер прийменників, сполучників,  зв'язок і часток. Ці елементи мають суто синтаксичне призначення і тому  виступають у синтаксичній структурі української мови аналітичними синтаксичними морфемами. 

Однією з кардинальних проблем при розв'язанні статусу службових слів є проблема наявності чи відсутності в них лексичного значення. Потрібно  зазначити, що з погляду лексичного значення прийменники, сполучники,  зв'язки і частки не можна ставити на одну площину з так званими повнозначними словами. 

Отже, прийменники, сполучники, зв'язки і частки, виражаючи семантику  відношень, не виконуючи семантико-синтаксичних і формально-синтаксичних функцій членів речення і виступаючи морфологічно не членованими  граматичними одиницями, функціонують як аналітичні синтаксичні морфеми. Вони  позбавлені у граматичній структурі української мови семантико-граматичних ознак слова, тобто не входять до системи частин мови як  лексико-граматичних класів слів. 

Великі труднощі викликає кваліфікація вигуків як специфічних мовних  

знаків. Вигуки не входять до класу ні слів, ні морфем. Щодо семантичних ознак, то вони не мають притаманного словам лексичного значення і притаманної морфемам семантики відношень. Складна природа вигуків породжує різні їхні кваліфікації. Здебільшого зараховують вигуки до морфологічних явищ і  розглядають їх як слова в системі частин мови. На противагу цьому поширеному поглядові, окремі мовознавці зараховують вигуки до інших сфер мовної або мовленнєвої системи. 

Отже, вигуки як реченнєві одиниці передають, хоча не конкретно,  різноманітні почуття, такі, наприклад, як радощі, гнів, здивування, страх і под.  Характер передаваних емоцій у типовому вияві не залежить від семантики самих  вигуків, а виникає внаслідок дії контекстуального оточення й мовленнєвої  ситуації. Вигуками є і складніші похідні одиниці на зразок ой лишенько!, о матінко!, які, подібно до первинних вигуків, набувають морфологічної нечленованості. 

Вигуки, втрачаючи свою реченнєутворювальну спроможність і переходячи в частини мови, набувають відповідних ознак цих класів слів. Звичайно вони за цієї умови переходять в іменники й дієслова і перестають функціонувати як вигуки, пор.: Ох! і Я не люблю цього „ох"!, А хлопчик ох! 

Як бачимо, на тлі семантичних, синтаксичних і морфологічних ознак слова в семантико-граматичній структурі сучасної української літературної мови і з урахуванням критеріїв розподілу слів за частинами мови вирізняються одиниці, позбавлені частиномовних рис. Вони утворюють дві групи: 1) прийменники,  сполучники, частки і зв'язки, що — у зв'язку з розвитком аналітизму у граматичній структурі української мови — являють собою аналітичні синтаксичні морфеми, які в сукупності з синтетичними граматичними морфемами відбивають  граматичний лад мови; 2) вигуки, які становлять периферію речення,  характеризуючись морфологічною нечленованістю, емоційністю й інтонацією видільності, а також переважним спрямуванням у сферу мовлення. 

Попри синтаксичну спеціалізацію прийменників, сполучників, часток і  

зв'язок як аналітичних синтаксичних морфем і вигуків як специфічних  

(нечленованих) реченнєвих утворень, вони (ці одиниці) мають стосунок і до морфології. 

 

 

Транспозиція однієї частини мови в іншу здійснюється під впливом функціональних потреб. Перехід частин мови буває повним і неповним. Перехід частин мови реалізується синтаксично, морфологічно і семантично  [Вихованець 1988а: 20]. Це різні ступені переходу,  початком якого слід вважати переміщення елемента в нетипову для нього синтаксичну позицію. Змінювана синтаксична позиція може набувати морфологічного  закріплення (морфологічний ступінь переходу) або семантичного завершення  (семантичний ступінь переходу). 

Синтаксичний ступінь переходу частин мови характеризується великою  позиційною рухливістю слів, що спричиняє їхнє семантико-синтаксичне  варіювання. За переміщення частин мови з властивої їм синтаксичної позиції в  синтаксичну позицію, властиву іншій частині мови, нерідко відбуваються зміни в морфологічному оформленні відповідної частини мови або синтаксично  пов'язаного з нею компонента. Зміни, які за переходу відповідної частини мови в іншу морфологічно не відображаються, можна назвати неморфологізованими синтаксичними змінами. Зміни, що за переходу однієї частини мови в іншу  морфологічно відображаються, відповідно назвемо морфологізованими  синтаксичними змінами. У свою чергу морфологізовані зміни частин мови варто  поділити на два різновиди: а) неповні морфологізовані зміни, які оформлені засобами тієї самої, тобто вихідної, частини мови, або морфологізовані в межах  вихідної частини мови, зміни першого (початкового) порядку; б) повні  морфологізовані зміни, оформлені засобами частини мови, в яку переходить відповідна  частина мови, тобто морфологізовані зміни в межах іншої (невихідної) частини мови, зміни другого (завершального) порядку. 

За неморфологізованого синтаксичного переходу частин мови морфологічна або іншого роду зміна (редукція компонента, переміщення тощо)  поширюється на компонент речення, від якого залежить (або з яким пов'язана) певна  синтаксично трансформована частина мови. Наприклад, компонент у властивій прислівникові детермінантній позиції, переміщуючись в атрибутивну (присубстантивну) позицію і залишаючись морфологічно тієї самої якості, звичайно зазнає синтаксичної ад'єктивації за перетворення дієслівного (присудкового) компонента вихідного речення на віддієслівний іменник речення-трансформа: 

Хлопець приїхав восени (синтаксичний і морфологічний прислівник) —> Приїзд восени (синтаксичний, неморфологізований, морфологічно не оформлений прикметник) став для нього мрією. 

Неповний (частковий) морфологізований синтаксичний перехід частин мови буває у випадках, коли компонент, який синтаксично переходить в іншу  

частину мови, не може зберігати своєї попередньої морфологічної якості за  залежності від певної частини мови і тому змінюється в інший, спорідненої  морфологічної природи компонент, що не