Сучасні підходи до організації діяльності малого (середнього) підприємства

Сучасна система класифікації людських ресурсів ґрунтується на розгляді економічно активного та економічно неактивного населення, співвідношення між яким залежить від соціальних, економічних та демографічних процесів.

Економічно активне населення – це частина населення, яка пропонує свою працю для виробництва товарів і надання різноманітних послуг. Кількісно ця група населення складається із зайнятих із безробітних, які на даний момент не мають роботи, але бажають її одержати.

Економічно неактивне населення – це та частина населення, яка не входить до складу ресурсів праці. До них належать:

-учні, студенти, курсанти, які навчаються в денних навчальних закладах;

-особи, які одержують пенсію за віком або на пільгових умовах;

-особи, які одержують пенсію у зв'язку з інвалідністю;

-особи, зайняті веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми, хворими родичами;

-особи, які не можуть знайти роботу, припинили її пошук, вичерпавши всі можливості, проте вони можуть і готові працювати;

-інші особи, яким немає необхідності працювати незалежно від джерела доходу [3, с. 236]. 

До персоналу підприємства відносяться всі робітники, які виконують виробничі операції та зайняті переробкою предметів праці з використанням засобів праці. В теорії управління існують різні підходи до класифікації персоналу залежно від професії та посади робітника, рівня управління, категорії робітників. Класифікація по категоріях робітників передбачає виділення двох основних частин персоналу за участю в процесі виробництва: робочі та службовці [12, с. 35]. 

Робочі, або виробничий персонал, здійснюють трудову діяльність у матеріальному виробництві з переважною долею фізичної праці. Вони забезпечують випуск продукції, її обмін, збут і сервісне обслуговування. 

Виробничий персонал поділяється на дві складові частини:

-основний персонал – робочі, переважно зайняті випуском продукції;

-допоміжний персонал – робочі, переважно зайняті в заготівельних і обслуговуючих цехах підприємства.

У відповідності з характером виконуваних функцій персонал підприємства звичайно поділяється на чотири категорії: 

1.Керівники.

2.Спеціалісти.

3.Службовці.

4.Робітники. 

Керівники – це працівники, що займають посади керівників підприємств та їх структурних підрозділів. Керівники здійснюють свою трудову діяльність в процесі управління виробництвом із переважною долею розумової праці. Вони зайняті переробкою інформації з використанням технічних засобів керування. Основним результатом їх трудової діяльності є вивчення проблем управління, створення нової інформації, зміна її складу та форми, підготовка управлінських рішень, а після вибору керівником найбільш ефективного варіанта – реалізація та контроль виконання рішень.

До керівників відносяться: директори (генеральні директори), начальники, завідуючі, керуючі, виконроби, майстри на підприємствах, у структурних одиницях та підрозділах; певні спеціалісти, а також заступники відповідно до вищеперелічених посад [18, c. 19]. 

Спеціалістами вважаються працівники, що займаються інженерно-технічними, економічними та іншими роботами. Відміна керівників від спеціалістів полягає в юридичному праві прийняття рішень та наявності в підпорядкуванні інших робітників. Залежно від масштабу керування розрізняють лінійних керівників, відповідальних за прийняття рішень за всіма функціях керування, та функціональних керівників, реалізуючих окремі функції керування. Крім того, розрізняють керівників вищого рівня керування підприємством (директор та його заступники), середнього рівня (начальники цехів і підрозділів) та нижчого рівня (начальники ділянок, майстри) [18, c. 42]. 

Спеціалістів підприємства можна розподілити на три основні групи залежно від результатів їх праці:

-функціональні спеціалісти управління, результатом діяльності яких є управлінська інформація (референти, економісти, бухгалтери, фінансисти, маркетологи та ін.);

-спеціалісти – інженери, результатом діяльності яких є конструкторсько-технологічна або проектна інформація в галузі техніки та технології виробництва (технологи, інженери, конструктори, будівельники, проектувальники та ін.);

-службовці – технічні спеціалісти (машиністи, оператори, кур'єри, ліфтери, комірники, офіціанти та ін.), які виконують допоміжні роботи в керівницькому процесі.

До службовців також відносяться працівники, що здійснюють підготовку та оформлення документації, облік та контроль, господарське обслуговування (тобто виконують суто технічну роботу), зокрема – діловоди, обліковці, архіваріуси, агенти, креслярі, секретарі-друкарки, сценографісти тощо.

Робітники безпосередньо зайняті у процесі створення матеріальних цінностей, а також ремонтом, переміщенням вантажів, перевозкою пасажирів, наданням матеріальних послуг та ін. Окрім того, до робітників відносяться двірники, прибиральниці, охоронці, кур'єри, гардеробники. 

Управління людськими ресурсами є головною функцією будь-якого підприємства. 

Поняття управління людськими ресурсами виходить з американської літератури («human resource management») і означає визначений підхід до здійснення кадрової функції у підприємстві, яка охоплює сукупність дій, що пов'язані з функціонуванням людей в організації.

Ефективне управління людськими ресурсами забезпечує формування професійного і стабільного персоналу підприємства, який характеризується такими ознаками:

-компетентністю (працівники володіють відповідними знаннями і вміннями);

-ввічливістю (працівники ставляться до клієнта тактовно і з повагою);

-швидкістю прийняття рішення (працівники невідкладно реагують на прохання й потреби клієнтів);

-відповідальністю (можна бути впевненим у своїх працівниках); 

-надійністю (працівники виконують роботу сумлінно і відповідно до посадових інструкцій);

-комунікативністю (працівники виявляють потребу точного розуміння покупця і передавання йому актуальної інформації).

Результатом добре поставленого у підприємстві управління людськими ресурсами є віддані й зацікавлені працівники, які несуть відповідальність за власні дії, охоче беруть участь у всіх процесах на фірмі та постійно вдосконалюються.

 

 

Різномаїття форм власності, господарювання та розширення видів індивідуальної трудової