Сучасні проблеми сімейного виховання

 

1. Фактори сімейного у виховання дитини

2. Типові проблеми сучасного сімейного виховання

Список використаної літератури

 

 

Батьки і сім’я загалом складають перше суспільне середовище дитини. Особистість батьків відіграє суттєву роль у житті кожної людини. Разом з тим почуття, які характерні для відносин дитини і батьків, – це особливі почуття, відмінні від інших емоційних зв'язків. Специфіка почуттів, які виникають між дітьми і батьками, визначається головним чином тим, що турбота батьків необхідна для підтримки самого життя дитини, а батьківська любов -життєво необхідна потреба маленької людської істоти.

Перша і основне завдання батьків – це створення у дитини впевненості в тому, що її люблять і про неї піклуються. У жодному випадку у дитини не повинно виникати сумнівів у батьківській любові. Найбільш природний і необхідний з усіх обов'язків батьків – це уважне і ціннісне ставлення до дитини в будь-якому віці. Однак у сімейному вихованні дуже важливо розуміти, що необхідно не тільки любити дитину і керуватися любов'ю у своїх повсякденних турботах по догляду за нею, необхідно, щоб дитина відчувала, була впевнена, що її люблять.

Багато батьків вважають, що у жодному разі не можна показувати дітям любов до них, думаючи, що коли дитина добре знає, що її люблять, – це приводить до її розпещеності, егоїзму. Потрібно категорично відкинути це твердження, адже усі ці несприятливі особистісні риси виникають саме при дефіциті любові, коли створюється певна емоційна депривація, коли дитина позбавлена міцного фундаменту стабільної батьківської прихильності. Вселяння дитині почуття, що її люблять і про неї піклуються, не залежить ні від часу, який приділяють дітям батьки, ні від того, виховується дитина вдома чи з раннього віку знаходиться в яслах або дитячому садку. Не пов'язано це і з забезпеченням матеріальних умов, з кількістю вкладених у виховання матеріальних витрат. Більш того, не завжди очевидна дбайливість інших батьків, численні заняття, у які включається з їх ініціативи дитина, сприяють досягненню цієї найголовнішої виховної мети.

1. Контакт. Глибокий постійний психологічний контакт з дитиною – це універсальна вимога до виховання, яка в однаковому ступені може бути рекомендована всім батькам, контакт необхідний у вихованні кожної дитини у будь-якому віці. Саме відчуття і переживання контакту з батьками дають дітям можливість відчути і усвідомити батьківську любов, прихильність і турботу. Основа для збереження контакту – щира зацікавленість в усьому, що відбувається в житті дитини, зацікавленість її дитячими, навіть самими дріб'язковим і наївними, проблемам, бажання зрозуміти, спостерігати за всіма змінами, які відбуваються у душі та свідомості зростаючої людини.

Цілком природно, що конкретні форми і прояви цього контакту широко варіюють залежно від віку та індивідуальності дитини, однак корисно замислитись і над загальними закономірностями психологічного контакту між дітьми і батьками у сім’ї. Контакт ніколи не може виникнути сам собою, його потрібно будувати з дитиною. Коли говоритися про взаєморозуміння, емоційний контакт між дітьми і батьками, мається на увазі певний діалог, взаємодія дитини і дорослого.

2. Діалог. Головне у встановленні діалогу – це спільний потяг до спільної мети, спільне бачення ситуацій, спільність у напрямку дій. Мова йде не про обов'язковий збіг поглядів і оцінок. Найчастіше точка зору дорослих і дітей різна, що цілком природно внаслідок різниці у життєвому досвіді, однак першочергове значення має й сам факт спільної спрямованості на вирішення проблем. Дитина завжди повинна розуміти, якими цілями керуються батьки у спілкуванні з нею. Дитина, навіть у найменшому віці, повинна ставати не об'єктом виховних впливів, а союзником у сімейному житті, і навіть його творцем. Саме тоді, коли дитина бере участь у спільному житті родини, розділяючи всі її цілі та плани, зникає звичне виховання, поступаючись місцем справжньому діалогу.

Найбільш істотна характеристика виховного діалогічного спілкування полягає у встановленні рівності позицій дитини і дорослого. Досягти цього в повсякденному сімейному спілкуванні з дитиною дуже важко. Звичайно стихійно виникаюча позиція дорослого – це позиція «над» дитиною. Дорослий має силу, досвід, незалежність, а дитина фізично слабша, недосвідчена, цілком залежна. Всупереч цього батькам необхідно постійно прагнути до встановлення рівності. Людина не повинна бути об'єктом виховання, – вона завжди є активним суб'єктом самовиховання. Батьки можуть стати володарями душі своєї дитини лише в тією мірою, у якій їм вдасться розбудити в дитині потребу у власних досягненнях, власному вдосконаленні.

Вимога рівності позицій у діалозі спирається на той незаперечний факт, що діти справляють безсумнівний виховний вплив і на самих батьків. Під впливом спілкування з власними дітьми, включаючись у різноманітні форми спілкування з ними, виконуючи спеціальні дії щодо піклування про дитину, батьки значною мірою змінюються у своїх психічних якостях, їх внутрішній світ помітно трансформується. З цього приводу звертаючись до батьків, Я. Корчак писав: «Наївна думка, що, наглядаючи, контролюючи, повчаючи, прищеплюючи, викорінюючи, формуючи дітей, батько, зрілий, сформований, незмінний, не піддається впливу середовища, у якому виховує і дітей».

Рівність позицій у діалозі грунтується на необхідності для батьків постійно вчитися, бачити світ у різних його формах очима своїх дітей. Контакт з дитиною як вищий прояв любові до неї варто будувати, грунтуючись на постійному і щирому