Сутність і соціальне призначення держави

 

Вона виникла в середині XIX століття. Широке поширення одержала наприкінці XIX першій половині XX століття. Її найбільш великий представник російський державознавець і правознавець Л. Петражицький (1867 – 1931 р.). [19, c. 13]

Її прихильники визначають суспільство і державу як суму психічних взаємодій людей і їхніх різних об'єднань. Суть даної теорії складається у ствердженні психологічної потреби людини жити в рамках організованого співтовариства, а також у почутті необхідності колективної взаємодії. Говорячи про природні потреби суспільства у визначеній організації, представники психологічної теорії вважають, що суспільство і держава є наслідок психологічних закономірностей розвитку людини.

У дійсності ж пояснити причини виникнення і функціонування держави тільки з психологічної точки зору навряд чи можливо. Зрозуміло, що всі суспільні явища вирішуються на основі психічних актів людей і поза них немає нічого суспільного. У цьому змісті психологічна теорія пояснює багато питань громадського життя, що вислизають від уваги економічної, договірної, органічний теорій.

Однак спроба звести все громадське життя до психологічної взаємодії людей, пояснити життя суспільства і держави загальними законами психології – таке ж перебільшення, як і всі інші уявлення про суспільство і державу. [18, c. 87]

Держава – явище надзвичайне багатогранне.

Причини його виникнення, визначаються багатьма об'єктивними факторами: біологічними, психологічними, економічними, соціальними, релігійними, національними й іншими. Їх загальне наукове осмислення навряд чи можливе в рамках якоїсь однієї універсальної теорії, хоча в історії людської думки такі спроби робилися, і досить успішно (Платон, Аристотель, Монтеск'є, Руссо, Кант, Гегель, Маркові, Плеханов, Бердяєв).

Суть психологічної теорії полягає в тому, що вона намагається пояснити виникнення державно-правових явищ і влади особливими психологічними переживаннями і потребами людей.

Які це переживання і потреби? Це потреба володарювання в одних і потреба підпорядкування в інших. Це усвідомлення необхідності потреба слухняності, покори визначеним особами в суспільстві. Потреба підкорюватися їх вказівкам.

Психологічна теорія держави і права розглядала народ як пасивну інертну масу, що шукає підпорядкування.

Незважаючи на відому теоретичну складність і «замкнутість» на психологічній стороні правових явищ суспільного життя, багато принципових положень теорії Петражицького, у тому числі і створений ним понятійний апарат, сприйняті і широко використовуються сучасною теорією держави і права.

 

ВИСНОВКИ:

 

Уже тисячоріччя люди живуть, в умовах, державно-правової дійсності.

Вони є громадянами певної держави, підкоряються державній владі, погоджують свої дії з правовими розпорядженнями і вимогами. Природно, що ще в далекій давнині вони стали задумуватися над питаннями про причини і шляхи виникнення держави і права.

Створювалися найрізноманітніші теорії, що по-різному відповідаючі на такі питання. Множинність цих теорій пояснюється різними історичними і соціальними умовами, в яких жили їх автори, розмаїтістю ідеологічних і філософських позицій, що вони займали.

Держава – явище багатогранне. Розглянуті нами теорії по різному пояснюють причини походження держави. Спроба їх узагальнення й осмислення в рамках однієї універсальної теорії навряд чи можлива, хоча такі спроби і робилися. Кожна з цих теорій розкриває одну з можливих сторін процесу виникнення держави.

Історія цивілізації знає десятки, сотні правових теорій. Великі розуми людства в плині століть билися над розгадкою феномену права, розкриттям його сутності. Правові теорії минулого були завоюванням людської культури, прагненням наукової думки проникнути в саму серцевину людських відносин.

У найбільш загальному виді вся розмаїтість поглядів на розмаїтість права і держави може бути зведене до протистоянь двох вихідних принципових позицій.

Одна з них полягає в пояснення держави і права як засобів сили, засобів подолання суспільних протиріч і забезпечення порядку насамперед шляхом насильства, шляхом примусу.

З цього погляду держава і право є знаряддями і засобами в руках однієї частини суспільства для проведення своєї волі, для підпорядкування цій волі інших членів суспільства.

Суть держави і права складає силу примусу, придушення. Найбільше чітко і послідовно ця позиція обґрунтована теорією насильства. Друга точка зору полягає в тому, що держава і право забезпечує порядок у суспільстві шляхом зняття протиріччя, досягнення соціальних компромісів. З цієї позиції в діяльності держави, функціонування права виражаються загальні скоординовані інтереси різних груп суспільства.

Суть держави і права складає суспільну згоду, компроміс. Найбільше чітко ця позиція обґрунтована теорією суспільного договору.

 

1. Конституция України, 1996 р.
2. Актуальные проблемы истории политических и правовых учений. Москва 1990 г.
3. Алексеев С. С. Государство и право. М., 1993 г.
4. Алексеев С. С. Общая теория права. т. 1. М., 1981 г.
5. Загальна теорія держави та права. За ред. Копейчикова В. В.. – К., “Юрінком”, 1997 р.
6. Копейчиков В. В., Лысенков С. Л., Пастухов В. П., Сумин В. О. «Теория государства и права», 1995 г. Киев.
7. Лазарев В. В. Общая теория права и государства – М. : Юрист, 1994. – 360 С.
8. Лившиц Р. З. Теория права – М. : БЕК, 1994 – 224 С.
9. Марченко М. Н. Теория государства и права. – М. : Зерцало, ТЕИС, 1996, 476 С.
10. Новицкий И. Б. Римское право. М., 1993.
11. Советский Энциклопедический словарь – М. : Советская энциклопедия, 1989. – 1632 С.
12. Храпанюк В. Н. Теория государства и права М., 1993. Алексеев С. С. Государство и право. М., 1993 г.
13. Марченко М. Н. Основы государства и права – М. 1992 с. 6.
14. Див. Там же с. 6.
15. Маркс К. И Энгельс Ф. Соч., т. 21, с. 169.
16. Марченко М. Н. Теория государства и права. – М. : Зерцало, ТЕИС, 1996, 476 С.
17. Дидро Д. Соч. Т. VII. М., 1939. С. 236.
18. Див. : Руссо Ж. -Ж. О причинах неравенства. СПб., 1907. С. 87.
19. Руссо Ж. -Ж. Об общественном договоре. М., 1938 С. 13.
20. Коркунов М. Н. Лекции по общей теории права. СПб., 1894 С. 184-185.
21. Гумплович Л. Общее учение о государстве. СПб., 1910.