Сутність і соціальне призначення держави

У давніх германців утворення держави було прискорене завоюванням значних територій Римської імперії. Родова організація не була пристосована для панування над завойованими територіями. Це призвело до розвитку прафеодального (або ранньофеодального) ладу на землі колись-то могутньої РимськоїФ. Енгельс у роботі «Походження сім'ї, приватної власності і держави» називає три форми виникнення держами: пфінську, римську, німецьку. Імперії [15, c. 169].

Шляхом виникнення прафеодальної держави із первісного ладу йшов розвиток і держав на території Європи (Ірландія), в давній (Київській) Русі, в Азії у арабів і т. д. У Київській Русі формування ранньофеодальної державності супроводжувалося запрошенням на князювання варягів. В утворенні кожної держави має значення цілий комплекс причин – економічних, політичних, внутрішніх, зовнішніх, тому що виникнення держави у кожного народу має свої особливості, характеризується певними рисами. [8, c. 224]

Є чимало народів і націй, що створили свої держави лише у XX столітті. Внаслідок конкретних історичних причин вони або ніколи не мали власної держави, або втратили ранню державність і тривалий час входили до складу інших багатонаціональних держав, відчували національні утиски з боку пануючої влади основної нації (наприклад, Україна у складі дореволюційної Росії). Багато хто з них зуміли домогтися власної державності у XX ст. в результаті реалізації права націй на політичне самовизначення. Ця причина була вирішальною, її супроводжувала характерна для виникнення ранніх держав соціальна неоднорідність суспільства, його суперечливість. Такі держави утворилися в процесі ліквідації імперій, колоній, суверенізацїї державноподібних утворень. [10, c. 134]

Так, на руїнах колишніх колоніальних імперій в Азії, Африці, Латинській Америці, Океанії з середини 50-х років XX ст. виникло понад 90 нових держав, їх кількість у наші дні зросла. Поповнив ряди нових держав розпад СРСР. До держав, що утворилися внаслідок розпаду СРСР, належать Україна та інші країни СНД. Цей лад скоріше був прафеодальним чи ранньофеодальним (селяни зберігали волю і власність на землю, знать не мала великої земельної власності), ніж феодальним. Феодальний лад, на відміну від прафеодального, характеризується такими класичними ознаками, як закріплення несвободи селянина і наявність великої земельної власності землевласника. [17, c. 236].

Боротьба за державність України, йшла протягом сторіч з більш-меншим успіхом. Це – народно-визвольна боротьба українського народу 1648-1654 pp. під керівництвом Б. Хмельницького. Це й спроби 1. Мазепи у 1709р. використати російсько-шведську війну з метою створення самостійної України. Це – події початку XX ст., коли була проголошена Українська Народна Республіка (УНР) на чолі з М. Грушевським. а також – Гетьманат П. Скоропадського, Директорія УНР, ЗУНР.

Сюди належить і майже 70-літній період існування радянської України у складі СРСР. Державність самостійної незалежної України не набула стійкого характеру в зазначені періоди її виникнення чи спроб створення. Відновлення нової незалежної України.

 

Сутність держави – це внутрішній зміст її діяльності, що виражає єдність (спільність, солідарність) загально-соціальних і вузько-класових (соціально-групових) інтересів громадян. Будь-яка держава, поряд з вирішенням вузькокласових завдань, змушено виконує і загально-соціальні завдання («загальні справи»), без яких не може функціонувати жодне суспільство. До загально-соціальних завдань належить забезпечення засобами транспорту і зв'язку, будівництво доріг, іригаційних споруд, боротьба з епідеміями, злочинністю тощо.

З моменту виникнення держави визначилися дві сторони її сутності:

- класова – захист інтересів економічно панівного класу, здійснення організованого примусу;

- загально-соціальна – захист інтересів усього суспільства, забезпечення суспільного блага, підтримка порядку, виконання інших загально-соціальних справ.

Співвідношення класової і загально-соціальної сутності держави не було завжди однаковим. До середини XIX ст. у більшості країн перевага була на боці організованого примусу, захисту інтересів економічно панівного класу. До речі, в СРСР у 30-50-х роках XX ст. офіційна доктрина також спиралася на розуміння держави як апарату класового панування. Із середини XIX ст. в деяких цивілізованих державах.

Заходу у зв'язку з розвитком громадянського суспільства зменшується частка класового (соціально-групового) змісту сутності держави, соціальні суперечності втрачають антагоністичний характер, усе більшого значення набуває її загально-соціальна сторона – завдання забезпечення суспільного блага, прав і свобод особи.

У наші дні вона відіграє істотну роль у посткапіталістичних державах, де не стало чітко виражених класів, ліквідовано відчуження населення від засобів виробництва і результатів своєї праці, а також від політичної, державної влади.

Наприклад, Канада, Німеччина, Швеція, Швейцарія ілюструють збільшення обсягу соціальних справ, які виконує держава. Такий процес, хоч і повільно, відбувається і в постсоціалістичних державах, до яких належить Україна.

Зміст діяльності держави, набув нових якостей: 1) держава стала на шлях подолання суспільних суперечностей не насильством і придушенням, а за допомогою досягнення суспільного компромісу, терпимості, злагоди, створення умов для розвитку громадянського суспільства; 2) держава у своїй діяльності широко використовує такі загальнодемократичні ідеї й інститути, як пріоритет природних невідчужуваних прав людини, поділ влади, плюралізм думок, висока роль суду, гласність, дотримання прав меншості та ін. ; 3) держава визнає рівність усіх форм власності, стабілізує економічне життя суспільства, забезпечує економічну свободу громадян і їх об'єднань; застосовує засоби захисту людини праці, соціальної захищеності всіх громадян, включаючи й тих, хто з об'єктивних обставин