Сутність і соціальне призначення держави

Найвищу владу мали родові збори, котрі контролювали здійснення повноважень іншими органами влади. Проте спеціального апарату, який би займався лише управлінням загальними справами роду, не існувало.

Суспільні відносини регулювались соціальними нормами, такими як звичаї, моральні норми, релігійні норми. У процесі історичного розвитку поступово складалися передумови для якісного перетворення суспільства. Цьому сприяло удосконалення засобів виробництва, підвищення продуктивності праці, а також суспільний поділ праці.

Першим великим суспільним розподілом праці було відокремлення скотарства від землеробства. Згодом від землеробства відділилось ремісництво. Пізніше утворилась група людей, котра займалась обміном товарами (купці).

Підвищення продуктивності праці призводило до утворення надлишкового продукту в окремих сім'ях, а відтак появу приватної власності. Суспільство почало диференціюватись за майновою ознакою, що спричинило утворення суспільних груп із суперечливими інтересами. В таких економічних умовах родоплемінна організація виявила свою неспроможність до керівництва суспільством.

Суспільство ж, внаслідок розподілу на економічно нерівні групи, об'єктивно породило таку організацію влади, котра повинна була стримувати суперечності між цими групами. Такою організацією влади і стала держава. [8, c. 225].

Про появу ознак держави свідчить: виділення із суспільства особливої групи людей, що не виробляють матеріальних чи духовних благ, а займаються лише управлінням справами суспільства і наділені для цього правами і владними повноваженнями; введення податків та різноманітних зборів; розподіл членів суспільства не за ознакою кровної спорідненості, а за адміністративно-територіальною ознакою; зародження права. До появи майнового розподілу і соціальної нерівності суспільство не потребувало права як особливого соціального регулятора.

Родові звичаї були розраховані на повну рівність людей і на добровільне виконання правил, що вони містили. Проте зміни соціально-економічного становища покликали до життя нові регулятори суспільних відносин, котрі забезпечувались не лише силою громадського впливу, але й державним примусом.

В історичному аспекті розрізняють, два основні шляхи виникнення держави:

• європейський (Афіни, Рим, давньогерманські держави) ;
• східний, азіатський (Єгипет, Вавилон, Китай, Індія та ін.).

На Древньому Сході, в Азії та Африці (східний, азіатський шлях виникнення держави) перші держави виникли в зонах поливного землеробства ще в епоху бронзи. Проведення великих громадських робіт із будівництва каналів та інших іригаційних споруд зажадало збереження сільськогосподарської общини і суспільної форми власності на землю. Поступово суспільна власність перетворилася на державну.

Приватна власність не придбала істотного значення. Потреба в спорудженні та експлуатації іригаційних систем, необхідність у надійному їх захисті створювали природне підґрунтя для самостійної публічної влади.

Основою її стало родоплемінне вельможне панство – общинне «чиновництво», яке виступало організатором виробництва і виконувало адміністративні функції. Ця особлива група посадових осіб створила апарат державної влади, що складався.

Східні держави – деспотичні монархії – не мали ясно вираженої класової диференціації. Тут держава стала й організатором виробництва, й правителем над членами общини, їх експлуататором. Родоплемінне вельможне панство привласнювало не самі засоби виробництва, а управління ними. Маючи у власному розпорядженні якісь матеріальні блага, воно втрачало їх разом з утратою посади. Значення приватної власності, яка посідала певне місце в країнах Давнього Сходу, було невеликим. Раби, як правило, були власністю держави або церкви, але не приватних осіб. [4, c. 80]

Особлива роль відводилася божественному освяченню влади. Родове вельможне панство прагнуло зберегти своє становище і владу як дані Богом, Правитель проголошувався носієм Божої волі, посередником між Богом і людьми. Так відбувався процес сакралізації влади – проголошення її священною, непорушною, недоторканною.

Особливості виникнення держав східного типу:

1). основу економічних відносин складає державна форма власності;

2). приватна власність має другорядний характер;

3). державна влада є деспотичною;

4). є потужний чиновницький апарат;

5). відбувається сакралізація (освячення) влади;

6). встановлюються застій і нерухомість у суспільстві, яке протягом століть не розвивається.

На території Європи (європейський шлях виникнення держави) головним чинником утворення держави було класове розшарування суспільства в зв'язку із формуванням приватної власності на землю, худобу, рабів. У південної Європі держави виникли в епоху заліза. Там не були потрібні такі громадські роботи, як у разі східного (азіатського) шляху виникнення держав.

У результаті розкладання общин виникла або приватна власність на землю (Афіни, Рим), або приватне землекористування зі збереженням державної власності (Спарта).

В Афінах появу держави нерідко називають класичною формою походження держави. Вона виникла безпосередньо із внутрішніх, класових протиріч, які розвилися в надрах родоплемінного суспільства. У Давньому Римі процес формування класів і держави внаслідок цілої низки причин гальмувався, і перехідний до держави період розтягся на століття. В основному процес утворення держави в Давньому Римі був таким же, як і в Афінах, лише супроводжувався боротьбою плебеїв (прийшлого населення) проти патриціїв (римського родового вельможного панства).

Плебеї – особисто вільні, не пов'язані з римським родом, мали торгове і промислове багатство. Боротьбою проти патриціїв за владу вони стимулювали розкладання родоплемінного ладу і утворення держави.

У Давній Спарті поява держави була обумовлена не лише внутрішньоекономічними причинами, а й завойовницькими походами, у результаті яких завойоване населення ставало не особистими рабами завойовника, а общинними рабами (ілотами). Перевищення кількості ілотів над спартанцями і острах загрози повстання з їх боку зумовили формування держави на підґрунті специфічної форми землекористування. Тут