Сутність підприємництва та підприємницького середовища

одноосібному володінню властива простота в організації фірми та її ліквідації.

Проте ця форма підприємництва має і значні недоліки.

труднощі із залученням великих капіталів, оскільки власних фінансових ресурсів одноосібного підприємця здебільшого не вистачає;

повна відповідальність за борги – у разі невдалого господарювання одноосібний власник може втратити не лише особисті заощадження, а й усе власне майно, яке піде на сплату боргів кредиторам;

відсутність спеціалізованого менеджменту, що негативно позначається на ефективності підприємницької діяльності;

невизначеність термінів функціонування (підприємницька діяльність такої організаційної форми юридично припиняється в разі банкрутства, позбавлення волі за карний злочин, психічного захворювання або смерті власника).

Партнерство (товариство) є логічним продовженням розвитку одноосіб-ного володіння. Така організаційно-правова форма підприємницької діяльності передбачає об'єднання капіталів двох і більше окремих фізичних або юри-дичних осіб за умов розподілу ризику, прибутку і збитків на основі рівності, спільного контролю результатів бізнесу, активної участі в його веденні. Основою взаємин між сторонами, що вступають у партнерство, є договір.

За ступенем участі засновників (партнерів) у діяльності підприємства прийнято розрізняти товариства: повні (з повною відповідальністю) ; коман-дитні; товариства з додатковою та обмеженою відповідальністю.

Переваги партнерства перед одноосібним володінням:

зростають фінансові можливості фірми внаслідок об'єднання кількох капіталів;

удосконалюється управління фірмою, заявляється спеціалізація в управлінні, тобто розподіл управлінських функцій між партнерами;

велика свобода й оперативність господарських дій;

податкові пільги, оскільки прибуток кожного учасника оподатковується як його індивідуальний дохід.

Проте цей тип організації підприємницької діяльності має певні недоліки:

необмежена відповідальність будь-якого товариства може загрожувати всім партнерам так само як і одноосібному власнику. Крах одного з партнерів може спричинити банкрутство товариства в цілому;

недостатність досвіду господарювання і несумісність інтересів партерів можуть провокувати малоефективну діяльність, а колективний менеджмент – негнучке управління товариством;

непередбачуваність процесу і результатів діяльності товариства як нестійкої організаційно-правової форми підприємств значно збільшують господарський ризик і зменшують впевненість у досягненні очікуваного зиску.

Корпорація (акціонерне товариство) є домінуючою формою підприєм-ницької діяльності. Її власниками вважаються акціонери, що мають обмежену відповідальність у розмірі свого внеску в акціонерний капітал корпорації. Весь прибуток корпорації належить її акціонерам. Виокремлюють дві його частини. Одна частина розподіляється серед акціонерів у вигляді дивідендів, друга – це нерозподілений прибуток, що використовується на реінвестування. Функції власності та контролю поділені між акціонерами (власниками акцій) і менеджерами.

Переваги корпорації:

це найефективніша формою організації підприємницької діяльності з огляду на реальну можливість залучення необхідних інвестицій. Саме через ринок цінних паперів (фондову біржу) вона може об'єднувати різні за розмірами капітали великої кількості фізичних і юридичних осіб для фінансування сучасних напрямів науково-технічного й організаційного прогресу, нарощування виробничого потенціалу;

потужній корпорації значно простіше постійно збільшувати обсяги виробництва або послуг, що дає можливість отримувати постійно зростаючий прибуток;

кожний акціонер як співвласник корпорації несе лише обмежену відповідальність (за банкрутства фірми він втрачає тільки вартість своїх акцій) ;

корпорація – це організаційно-правове утворення, яке може функціонувати дуже тривалий період (постійно), що створює необмежені можливості для перспективного розвитку.

Корпоративна форма організації підприємницької діяльності, як і всі інші, має відповідні недоліки:

розбіжності між функціями власності та контролю, що негативно впливає на необхідну гнучкість оперативного управління корпорацією;

корпорація сплачує більші податки в розрахунку на одиницю отримуваного прибутку, ніж інші організаційні форми бізнесу;

у корпоративній формі бізнесу існують потенційні можливості для зловживань посадових осіб;

Таким чином, кожне з трьох основних організаційно-правових форм підприємництва має свої переваги та недоліки (обмеження), які враховує підприємець, розпочинаючи свою справу. Вибір орієнтованої форми залежить від мети та фінансових потреб конкретного напряму підприємницької діяльності.

 

 

Типовими організаційно-економічними формами підприємницької діяльності в світовій практиці є:

господарські товариства (повні, командитні з обмеженою відповідальністю) та акціонерні товариства (відкриті й закриті АТ) ;

виробничі кооперативи;

державні й муніципальні унітарні підприємства;

некомерційні організації.

Кожна з перелічених форм передбачає певну структуру підприємства, а тому дає змогу поєднати інтереси власників в єдине ціле і вибрати оптимальний розмір фірми (підприємства).

Нерідко форми підприємництва також поділяють:

за ареалом, тобто за широтою територіального охоплення (місцеве, регіональне, загальнодержавне і міждержавне) ;

за галузевою спрямованістю (виробниче підприємництво і підприємництво у сфері обігу, промислове, аграрне, будівельне, транспортне, торговельне підприємництво тощо).

Набагато інтенсивніше, проте, у науковій літературі обговорюється питання про розрізнення підприємницьких форм за критерієм розмірів (масштабів) господарюючих одиниць. Ідеться про виділення малого, середнього й великого корпоративного підприємництва.

Поняття „мале підприємництво” у вітчизняній літературі нерідко ототожнюють з поняттям „малий бізнес”, під яким, як правило, мають на увазі дрібні (або дрібні й середні) підприємства. З урахуванням запропонованого вище визначення суті підприємництва взагалі та функцій малого підприємництва доцільно, вважаємо, розрізняти названі поняття. Мале підприємництво передбачає не просто відносно невеликі розміри підприємства та масштаби господарської діяльності, а й його обов’язкове базування на особливо ризикованій та інноваційній основі, на повній економічній відповідальності, на персоніфікованих і гнучких методах управління й організації відтворення з метою отримання максимального підприємницького прибутку з одиниці затраченого капіталу.

Повне товариство являє собою форму організації підприємства, засновану на особистій участі власників в його управлінні. Для неї характерні такі складові: необмежена відповідальність за зобов’язаннями товариства всіх його членів; спільна власність членів; нестійкість організаційної структури.

Повне товариство має ті самі переваги, що й індивідуальне підприємництво: гнучкість при виборі програм і сфер діяльності, максимальну свободу маневру. Позитивним у створенні повного товариства є і те, що структура органів управління визначається самими власниками. Діяльність у повному товаристві базується на особистій довірі його членів один до одного. За всіма цими характеристиками повне товариство понад усе підходить для організації невеликих підприємств.

Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) – це форма організації підприємства, за якої його учасники роблять певний пайовий внесок у статутний капітал і несуть обмежену відповідальність у межах своїх внесків. Основними рисами товариства з обмеженою відповідальністю є: відповідаль-ність за своїми зобов’язаннями всім майном (вкладники ж несуть відповідальність тільки в межах внеску) ; статус юридичної особи; регулювання діяльності з боку держави, як правило, відповідно до норм чинного законодавства.

Проте даний тип товариства має деякі особливості порівняно з акціонерним. На відміну від акціонерних товариств, у ТОВ створюється пайовий капітал. Підприємства (фірми) в формі ТОВ – в основному дрібні і середні організації, а отже, мобільніші, ніж акціонерні товариства. У різних країнах мінімальний розмір капіталу для організації ТОВ звичайно менший, ніж для акціонерних товариств. На відміну від акцій, пайові свідоцтва ТОВ не є цінними паперами (вони не обертаються на ринку). Функції управління в ТОВ поділені між загальними зборами і дирекцією. Кількість голосів учасників на зборах визначається пропорційно розміру їх частки у пайовому капіталі. Рішення з тих або інших питань приймаються простою більшістю голосів. Дирекція здійснює оперативне керівництво ТОВ. Таким чином, товариство з обмеженою відповідальністю як організаційна форма підприємництва дає можливість обмежити ризик величиною внеску в пайовий капітал. Воно вимагає меншого капіталу для ведення справи, відрізняється простою системою звітності. ТОВ – оптимальна форма організації для сімейних об’єднань.

Командитне товариство являє собою форму організації підприємства, в якій поєднуються обмежена і необмежена (повна) відповідальність. У командитному товаристві є два типи учасників – командитисти, які відповідають за зобов’язаннями товариства тільки в межах своїх внесків, і повні особи, що відповідають усім майном. Характер взаємовідносин учасників товариства визначається угодою. Часто до командитних товариств застосовують ті самі правові норми, що й до повних товариств. У командитному товаристві керівниками і представниками інших його членів можуть бути тільки повні члени, а командитисти не можуть бути ними. Фінансовий контроль над підприємством, здійснюваний командитистами, відокремлений від управлінського контролю, виконуваного повними членами. Командитне товариство має реальну можливість залучати додаткові фінансові кошти для своєї діяльності, оскільки поява нових членів не змінює його форми.

Акціонерні товариства (АТ) також утворюються шляхом об’єднання на пайовій основі коштів своїх учасників і належать до компаній з обмеженою відповідальністю, оскільки відповідають за своїми зобов’язаннями тільки власним капіталом. Таким чином, майновий ризик акціонерів обмежується лише тими коштами, які вони внесли для вступу в акціонерне товариство. Відмінність акціонерних товариств від повних товариств полягає у тому, що їх капітал утворюється, як правило, в грошовій формі і розподіляється на тотожні за своєю номінальною величиною неподільні паї (акції).